Статистика Міжнародного комітету Червоного Хреста свідчить, що протягом останніх 5 тис. років відбулося близько 14 тис. війн, у яких загинуло приблизно 5 млрд. людей. За останні 3 тис. 400 років на Землі було лише 250 років загального миру.
Перша світова війна спричинила загибель 10 млн. осіб (у пропорції 20 комбатантів на одну цивільну особу) та ще близько 21 млн. загинуло від епідемій. У Другій світовій війні було вбито вже 40 млн. чоловік, приблизно однаково комбатантів і цивільних осіб. Тільки в період між 1945 і 1966 рр. на Землі відбулося не менше 73 збройних конфліктів. За підрахунками експертів, у сучасних збройних конфліктах співвідношення убитих серед комбатантів і цивільних осіб буде вже зворотним: у звичайній війні — 10 цивільних осіб на одного комбатанта; у ядерній війні — 100 цивільних осіб на одного комбатанта.
З урахуванням цього захист прав людини в період збройних конфліктів набуває неабиякого значення.
Правове становище учасників збройних конфліктів.
Комбатанти. Відповідно до Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій 1949 р., збройні сили сторін, які перебувають у конфлікті, "складються з усіх організованих збройних сил, груп і підрозділів, що перебувають під командуванням особи, відповідальної перед цією стороною за поведінку своїх підлеглих, навіть якщо цю сторону представляє уряд або влада, не визнана супротивною стороною. Такі збройні сили підкоряються внутрішній дисциплінарній системі, що, з-поміж іншого, забезпечує дотримання норм міжнародного права, застосовуваних у період збройних конфліктів" (п. 1 ст. 43). Зважаючи на це положення, можна дати таке визначення.
Комбатанти — це особи, які входять до складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті (крім медичного і духовного персоналу), і мають право брати. особисту участь у воєнних діях.
Відповідно до міжнародного права наданий комбатантам статус учасників активних бойових дій розглядається як сукупність властивих їм прав, характерних рис і особливостей. Найістотнішими з них є такі:
• за комбатантами визнається право застосовувати воєнне насильство;
• до самих комбатантів може застосовуватися воєнне насильство;
• комбатанти, які потрапили під владу супротивної сторони, є військовополоненими;
• статус комбатанта не поширюється на найманців [64]. Відповідно до Женевських конвенцій 1949 р. учасниками бойових дій вважаються:
• особовий склад регулярних збройних сил;
• ополчення і добровольчі загони (які входять і які не входять до складу регулярних збройних сил);
• особовий склад організованих рухів опору, якщо він відповідає таким умовам:
• має на чолі особу, відповідальну за своїх підлеглих;
• має певний і чітко видимий здалеку розпізнавальний знак;
• відкрито носить зброю;
• додержується у своїх діях законів і звичаїв війни;
• члени екіпажів торговельних суден і цивільних літаків, що безпосередньо беруть участь у воєнних діях;
• населення, яке при наближенні супротивника взялося за зброю, коли воно відповідає двом умовам:
• відкрито носить зброю;
• додержується законів і звичаїв війни.
Найманці. Спираючись на ст. 47 Додаткового протоколу 1 до Женевських конвенцій 1949 р., можна дати таке визначення.
Найманець — це будь-яка особа, що:
а) спеціально завербована на місці або за кордоном для участі у збройному конфлікті;
б) фактично бере особисту участь у воєнних діях;
в) керується здебільшого бажанням одержати особисту вигоду або матеріальну винагороду;
г) не є ані громадянином сторони, яка перебуває в конфлікті, ані особою, що постійно проживає на території, контрольованій даною стороною;
д) не входить до особового складу збройних сил сторони, яка перебуває в конфлікті;
е) не послана державою, яка не є стороною, що перебуває в конфлікті, для виконання офіційних обов'язків як особа, що входить до складу її збройних сил.
За останньою ознакою, що характеризує найманця (пункт "е"), його відрізняють від військових радників, які направляються на службу до іноземної армії за згодою між державами і не беруть особистої участі у воєнних-діях.
Зважаючи на те, що найманці вербуються, використовуються, фінансуються і навчаються для діяльності на порушення таких принципів міжнародного права, як суверенна рівність, політична незалежність, територіальна цілісність держав і самовизначення народів, Генеральна Асамблея 00Н своєю резолюцією прийняла 4 грудня 1989 р. Міжнародну конвенцію про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців. Ця конвенція уточнює спрямованість неправомірних насильницьких дій найманців:
• повалення уряду або інший підрив конституційного ладу держави;
• підрив територіальної цілісності держави.
За визначенням ст. З цієї конвенції найманець, який бере безпосередню участь у воєнних або спільних насильницьких діях, вчиняє злочин за змістом цієї конвенції.
Найманець не має права на статус комбатанта або військовополоненого.
Будь-яка особа, яка вербує, використовує, фінансує або навчає найманців, чинить злочин, як визначено Конвенцією 1989 р.
Конвенція передбачає, що норми, які містяться в ній, мають застосовуватися без шкоди для права збройних конфліктів і міжнародного гуманітарного права, включаючи положення, що стосуються статусу комбатантів або військовополонених.
Добровольці. Факти участі добровольців у складі діючих армій воюючих сторін мали місце в історії багатьох війн. Ось чому Гаазькі конвенції 1907 р. приділили цій категорії учасників бойових дій особливу увагу. Використовуючи понятійний апарат Конвенції про права та обов'язки нейтральних держав і осіб у випадку сухопутної війни 1907 р., можна дати таке визначення.
Добровольці — це приватні особи, які самі переходять кордон з метою вступити на службу до збройних сил однієї з воюючих сторін.
На відміну від найманця доброволець включається до особового складу збройних сил, у результаті чого він набуває статусу комбатанта. При цьому воююча сторона "відповідальна за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її військових сил".
Шпигуни (вивідачі). Цій категорії осіб, що беруть у той або інший спосіб участь у збройних конфліктах, приділялася увага в Додатку до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї сухопутної війни 1907 р., а також у Додатковому протоколі І до Женевських конвенцій 1949 р. На підставі зазначених міжнародних актів можна дати таке визначення.
Шпигуном (вивідачем) може бути визнана така особа зі складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті, яка, діючи таємним способом або під вигаданими приводами, збирає відомості в районі воєнних дій даної сторони з наміром повідомити їх супротивній стороні.
У разі затримки (арешту) під час шпигунства така особа "не має права на статус військовополоненого, і з ним можуть поводитися як зі шпигуном" (ст. 46 Додаткового протоколу І).
У Додатковому протоколі І є низка положень, що містять ознаки, за якими шпигунство відрізняють від Інших дій комбатантів. Так особа зі складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті, яка від імені цієї сторони збирає або намагається збирати інформацію на території, контрольованій супротивною стороною, не вважається особою, що займається шпигунством, якщо, діючи у такий спосіб, вона носить формений одяг своїх збройних сил.
Так само діяльність такої особи не вважається шпигунською, якщо вона не діє обманним шляхом або навмисно не вдається до таємних методів.
Якщо така особа потрапляє під владу супротивної сторони, вона не втрачає свого права на статус військовополоненого, і з нею не можуть поводитися як зі шпигуном.
Парламентери. Докладно про парламентерів ідеться в статтях XXXII—XXXIV Додатку до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї сухопутної війни 1907 р.
Парламентером вважається особа, уповноважена однією з воюючих сторін почати переговори з іншою стороною і яка прибуває з білим прапором.
І сам парламентер, і сурмач або барабанщик, що його супроводжують, а також прапороносець і перекладач користуються правом недоторканності.
Начальник військ, до якого відправлено парламентера, не зобов'язаний прийняти його за будь-яких обставин. Він може вжити всіх необхідних заходів, аби перешкодити парламентеру скористатися покладеним на нього дорученням для збирання інформації. Він має також право у разі зловживань з боку парламентера тимчасово його затримати. Парламентер втрачає право на недоторканність, якщо буде позитивним і безсумнівним способом доведено, що він скористався своїм привілейованим становищем для підмови до зради або для її вчинення.
Військовополонені. У ст. 44 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій 1949 р. поняття військовополоненого визначено лаконічно: будь-який комбатант, що потрапляє під владу супротивної сторони, є військовополоненим. Водночас про цю категорію учасників збройних конфліктів докладно сказано в Женевській конвенції про поводження з військовополоненими 1949 р. Зокрема, у ст. 4 конвенції сказано, що військовополоненими є особи, які потрапили під владу ворога і належать до однієї з таких категорій:
• весь особовий склад збройних сил сторони, яка перебуває в конфлікті;
• особовий склад добровольчих загонів та інших ополчень, включаючи особовий склад організованих рухів опору, якщо вони відповідають нижченаведеним умовам:
а) мають на чолі особу, відповідальну за своїх підлеглих;
б) мають певний і чітко видимий здалеку розпізнавальний знак;