регистрация / вход

Закони як джерело цивільного права України

ЗАКОНИ ЯК ДЖЕРЕЛО ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ ПЛАН 1. Поняття цивільного законодавства. 2. Законодавчі акти як джерело цивільного права. 3. Підзаконні нормативні акти.

ЗАКОНИ ЯК ДЖЕРЕЛО ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ


ПЛАН

1. Поняття цивільного законодавства.

2. Законодавчі акти як джерело цивільного права.

3. Підзаконні нормативні акти.

4. Цивільне право і норми міжнародного права.

5. Цивільне законодавсво і ділові звичаї, звичаї ділового обороту, правила моралі.

6. Цивільне законодавство і постанови судових пленумів, судова практика і судовий прецедент.

7. Література.


Сучасний політичний та соціально-економічний розвиток України визначається удосконаленням законодавства, яким закріплено правове становище громадян, організацій і їх об’єднань та встановлюються гарантії реалізації і захисту їх прав і свобод, визначених конституцією й іншими законами України. Конституційні норми в яких вони закріплені, виступають основою для деталізації в галузевому законодавстві регулювання всіх аспектів їх дій і для визначення юридичних гарантій їх реалізації, захисту суб’єктивних майнових і особистих немайнових прав, охоронюваних законом інтересів і свобод.

У розкритті питання, закони як джерело цивільного права України, слід, на думку автора, розглянути всі джерела цивільного права. А вже згодом визначити місце законів у ієрархії джерел цивільного права України.


1. Поняття цивільного законодавства .

Розташовані з урахуванням їх єдності та диференціації норми цивільного законодавства знаходять своє втілення в статтях ріноманітних правових нормативних актів (надалі - нормативні акти або правові акти), які прийнято називати джерелами цивільного права. Вказані нормативні акти в своїй сукупності утворюють цивільне законодавство. Поряд з цим слід мати на увазі, що в ЦК поняття “цивільне законодавство” використовується у вузькому значенні. ЦК включає в поняття “цивільне законодавство” тільки ЦК і прийняті у відповідності з ним інші закони. Закон - це нормативний акт який видається Верховною Радою України. Інші акти які містять норми цивільного законодавства, виведені за межі поняття “цивільне законодавство”.

Таким чином, норми цивільного права можуть бути закріплені як в законах, так і в підзаконних нормативних актах. Всі ці нормативні акти в залежності від юридичної сили розміщені в строгій ієрархічній системі, в значення нормативного акту визначається його юридичною силоюЧим більша юридична сила нормативного акту, тим вище його становище в системі цивільного законодавства. Така побудова нормативних актів має не тільки теоретичне значення а й практичне. В силу багаточисельності нормативних актів цивільного законодавства і недосконалости законодавчої техніки трапляються ситуації, коли різні нормативні акти по різному вирішують одне і теж питання. В такому випадку застосовується нормативний акт, що має більшу юридичну силу. Так, у вестибюлі готелю були вивішені “Правила проживання в готелях”, затверджені місцевою адміністрацією. Цими правилами було передбачено, що готель не несе відповідальності за можливу втрату із номерів готелю речей, не зданих у камеру схову. Однак , це правило вступає в протиріччя із ЦК, в якому зазначається що готелі відповідають за втрату майна громадян, що знаходиться у відведених їм приміщеннях готелю, хоча це майно крім грошей та догогоцінностей не було здано на зберігання готелю. Оскільки Цивільний кодекс наділений вищою юридичною силою в порівнянні з правилами проживання в готелях, суд, розглядаючи справу про зникнення речей громадянина з його номеру, керувався Цивільним кодексом а не Правилами проживання в готелях, затвердженими місцевою адміністрацією.

В період існування СРСР основна маса суспільних відносин, що є предметом цивільного законодавства була врегульована союзним законодавством. Тому вітчизняний законодавець не міг відразу визнати такими, що втратили силу, всі багаточисельні нормативні акти, що прийняті на союзному рівні. В протилежному випадку більшість особистих майнових і особистих немайнових відносин на території України виявилися б неврегульовані законом. В силу цього у перехідних положеннях Конституції України зазначається, що всі закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цієї Конституції є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.

У час проведення радикальної економічної реформи важливо, щоб застаріле і таке, що не відповідає потребам ринкової економіки, цивільне законодавство не перешкоджало здійсненню економічних перетворень в нашій країні. У відповідності з цим порядком закони України, укази президента та інші акти прийняті для забезпечення економічної реформи в Україні підлягають приорітетному виконанню. Законодавчі акти СРСР і УРСР в період проведення радикальної економічної реформи застосовуються в частині, що не суперчить сучасному законодавству. Таким чином, цивільно-правові нормативні акти СРСР діють на території України, якщо вони не визнані такими, що втратили силу або не протирічать законодавчим актам України, прийнятим після 24 серпня 1991 року, тобто після проголошення акту про державну незалежність України.


2. Законодавчі акти як джерело цивільного права.

Всі нормативні акти в залежності від їх юридичної сили поділяються на закони (законодавчі акти), і підзаконні нормативні акти. Закони, як нормативні акти вищих органів державної влади, наділені вищою юридичною силою по відношенню до підзаконних нормативних актів.

Серед законів України найбільшу юридичну силу має Конституція України. Закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Будучи Основним Законом нашої країни, Конституція України містить в собі норми різних галузей права в тому числі норми цивільного права. Вона передбачає цивільно-правові засади регулювання відносин ст. 13, 14, 41 Конституції. Статті 21, 23, 24,27, 28, 29, 31, 32 Конституції України закладені підвалини цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин, які виникають з приводу таких духовних цінностей, як гідність, честь, свобода та особиста недоторканість, недоторканість особистого та сімейного життя, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, недоторканість житла, свобода пересування, думки і слова, свобода світогляду і віросповідання тощо.

Особливе місце в цивільному законодавстві займають галузеві кодифіковані нормативні акти у вигляді цивільного кодексу. Галузеві кодифіковані нормативні акти покликані, в принципі, врегулювати всі суспільні відносини, що становлять предмет цивільного права і є основною базою для розвитку всього цивільного законодавства на території України.

Цивільний кодекс як галузевий кодифікований законодавчий акт покликаний забезпечити одноманітність правового регулювання майнових та особистих немайнових правовідносин на всій території України. У відповідності з цим, цивільний кодекс закріплює найбільш важливі положення цивільно законодавства спрямованого на врегулювання, в принципі, всіх суспільних відносин, що становлять предмет цивільного права. Характерною рисою частини першої ЦК є те, що вона заклала основу нормативної бази для цивільного обороту. На сьогоднішній день на території України є чинним Цивільний Кодекс 1963 року, частина його положень морально застаріла і невідповідає реаліям сьогодення. Сьогодні посилено йде робота над розробкою нового ЦК, зокрема проект від 25 серпня 1996 року в основі якого лежать нові принципи. Проект ЦК складається з 8 книг: “Загальна частина”, “Особисті немайнові права фізичних осіб”, “Речове право”, “Право інтелектуальної власності”, “Зобов’язальне право”, “Сімейне право”, “Спадкове право” та “Міжнародне приватне право”[1] .

Поряд з кодифікованими нормативними актами систему цивільного законодавства утворюють спеціальні закони, регулюють окремі види суспільних віднгосин, що становлять предмет цивільного права. Наприклад, Закон України “Про підприємництво”, що регулює всі правовідносини між суб’єктами підприємницької діяльності, між підприємцями та державою. Закон України “Про цінні папери та фондову біржу” врегульовує умови випуску та обігу цінних паперів, визначає обов’язки емітентів перед акціонерами тощо, а також визначає основні засади діяльності фондової біржі. Закон України “Про захист прав споживачів” регулює відносини, які виникають між споживачем та підприємцем. Ці та інші спеціальні закони, хоча і не мають такого всеохоплюючого характеру як ЦК, мають надзвичайно важливе значення в перехідний до ринкової економіки період, оскільки в них відображено і юридично закріплені ті економічні перетворення які відбуваються в нашій країні.

3. Підзаконні нормативні акти. Серед підзаконних нормативних актів провідне місце в системі цивільного законодавства займають правові акти, які видає Президент України, Кабінет Міністрів України. Укази Президента України, як підзаконні нормативні акти, в принципі, не повинні протирічити закону. Однак в період проведення радикальної економічної реформи Президент, наділений додатковими повноваженнями, на підставі яких він міг видавати закони, що стосувалися економічних питань. Серед багаточисельних указів Президента, чимало й таких які містять в собі норми цивільного права, наприклад, “Про заходи щодо врегулювання розрахунків за договорами, що укладають суб’єкти підприємницької діяльності України”, “Про обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів”[2] , тощо.

Постанови Кабінету Міністрів також відносяться до числа підзаконних актів. На підставі і для виконання ЦК та інших законів, указів Президента України Кабінет Міністрів має право приймати постанови, які містять норми цивільного права. На підставі вищенаведеного Указу Президента, затвердив Положення про порядок і умови обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів[3] . Вказані постанови уряду України не повинні протирічити Конституції України, законам та указам Президента України (ст. 117 Конституції України). Ті постанови Кабінету Міністрів, в яких містяться норми цивільного права, входять в систему цивільного законодавства, наприклад, Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків(Постанова Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472)[4] .

Цивільно-правові норми можуть міститися і в нормативних актах міністерств та інших органів виконавчої влади, зокрема в 1993 році був прийнятий Повітряний кодекс України, в якому поряд з іншими галузевими номами, містилися цивільно-правові, в тому числі про страхування цивільної відповідальності повітряного перевізника[5] .

Поряд з цим слід відзначити, що міністерства та інші органи виконавчої влади можуть видавати розпорядження, які містять норми цивільного законодавства, у випадках і в межах, передбачених ЦК, іншими законами і правовими актами. Тим самим ЦК суттєво обмежив сферу нормативної правотворчості міністерств та інших органів виконавчої влади.

Нажаль, раніше відомчі нормативні акти досить часто своїм змістом суперечили законам і підзаконним нормативним актам які мали вищу юридичну силу, що було зумовлено, в значній мірі прагненням різноманітних відомств захистити інтереси організацій та установ, що входили у їх структуру, за рахунок обмеження інтересів громадян. Так, встановлені ст. 234 ЦК права покупця в разі продажу йому речі неналежної якості, практично були зведені нанівець Типовими правилами обміну промислових товарів, придбаних в роздрібній та кооперативній торгівлі, затверджені наказом Міністерства торгівлі СРСР і Державного комітету стандартів Ради Міністрів СРСР від 1 лютого 1974 року № 19/19[6] . До прийняття Конституції до числа джерел цивільного права відносились і нормативні акти, які видавали місцеві органи державної влади. Стаття 92 Конституції України визначила, що виключно законами України регулюються цивільно-правові відносини.

4. Цивільне право і норми міжнародного права

Україна є частиною світового співтовариства, і тому цивільне право України, не може не рахуватися з загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права і міжнародними договорами у яких приймає участь Україна. В силу цього частина 1 статті 9 Конституції України зазначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного зоконодавства. Це значить що при регулюванні суспільних відносин, які становлять предмет цивільного права, застосовуються загальноприйняті принципи і норми міжнародного права, а також міжнародні договори України. Міжнародні договори України застосовуються до відносин, що становлять предмет цивільного права, безпосередньо, крім випадків, коли з міжнародного договору випливає, що для його застосування потрібно видання внутрідержавного акту або зміни Конституції ( ч. 2 ст. 9). При цьому вказаним актам, чинним законодавством, надана більша юридична сила, ніж нормативним актам українського цивільного права. Так стаття 572 ЦК України вказує , якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить вітчизняне цивільне законодавство, то застосовуються правила міжнародного договору. Останнє має надзвичайно велике значення для входження України у світове співтовариство та світову економічну систему.

5. Цивільне право і ділові звичаї, звичаї ділового обороту, правила моралі та моральні норми.

Під діловими звичаями розуміють правила поведінки, що склалися в цивільному обороті. Самі по собі ділові звичаї не є джерелами цивільного права. Однак в тих випадках, коли держава правовим актом санкціонує діловий звичай, від набуває юридичниї сили правової норми і входить в систему цивільного законодавства[7] . По діючому законодавству тільки окремі норми права для конкретних випадків передбачають можливість застосування ділового звичаю. Зокрема ст. 161 Цивільного кодексу України передбачає, що забав’язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк на підставі договору та у відповідності з законодавством, а при відсутності таких умов і вимог - відповідно до вимог що звичайно ставляться. Вимоги, що пред’являються здебільшого походять з ділових звичаїв.

Правила моралі та моральні норми самі по собі теж не є джерелами цивільного права. Вказані правила стають джерелами цивільного права тільки тоді, коли вони закріплені в якому-небуть нормативному акті, що входить в систему цивільного законодавства. В цьому випадку правила моралі і моральні норми стають правовою нормою, втіленою в конкретній правовій нормі цивільного права. Так, в ст. 141 ЦК закріплено моральну норму про необхідність повернення найденої речі особі, яка її загубила, або її власнику.Однак, навіть не будучи джерелом цивільного права, правила моралі та моральні норми іноді набувають важливого значення для правильного розуміння цивільного законодавства і правильного розуміння цивільних норм закріплених в ньому.

6. Цивільне право і постанови судових пленумів, судова практика і судовий прецедент.

Пленум Верховного Суду України і Пленум Вищого Арбітражного Суду України розглядаюють узагальнені матеріали і дають в порядку судового тлумачення керівні роз’яснення з питань застосування законодавства. Тлумачення Пленуму Верховного Суду України обов’язкові для всіх судів загальної юрисдикції. Вказані тлумачення є не нормативними актами а актами застосування права. Постанови судових пленумів повинні тільки тлумачити і роз’яснювати суть цивільного законодавства, а не створювати нові норми цивільного законодавства. Тому постанови судових пленумів не є джерелом цивільного права. Поряд з цим суди при вирішенні конкретних спорів громадян, повинні застосовувати конкретні норми цивільного права тільки в тлумаченні, що міститься у постанові відповідного пленуму. Тому учасники цивільних правовідносин керуються постановами пленумів і тоді коли справа недоходить до суду, що має надзвичайно важливе значення для забезпечення єдності розуміння і застосування цивільних законів на території України.

Питання застосування тлумачень судових пленумів є спірним. Деякі юристи вважають, що керівні роз’яснення, які містяться в постановах пленумів судів, слід вважати джерелами цивільного права[8] . Підставою для такого твердження послужила та обставина, що в ряді випадків, пояснюючи зміст діючого законодавства, судові пленуми, фактично формулювали нове правило, яке відрізнялося від того що містилося в нормативному акті. Однак такі випадки траплялися дуже рідко і відносилися до анмальних явищ правової дійсності, на які неможна орієнтуватися при виясненні правової природи тлумачень судових пленумів. Переважаюча більшість згаданих роз’ясненнь по своїй правовій природі є судовим тлумаченням діючого законодавства.

Не є джерелом цивільного законодавства і судова практика, під якою розуміється одинакове, багатократне вирішення судами тої самої категорії справ. Суддя, розглядаючи справу, по якому сформувалася судова практика, може винести і інше рішення, якщо переконаний, що судова практика, що склалася, суперечить закону. Поряд з цим судова практика має велике значення для вироблення одинакового розуміння і застосування судовими органами цивільного законодавства, без чого неможливо забезпечити законністть і правопорядок в суспільстві.

Не відноситься до джерел права і судовий прецедент, під яким розуміють рішення суду по конкретній справі. Таке рішення є обов’язковим для осіб які приймають участь у даній справі. Він не має обов’язкової сили для суддів, які розглядають аналогічну справу.

Таким чином, ми розглянули всі питання пов’язані з джерелами формуванням цивільного законодавства України. Виходячи з вищенаведеного можна зазначити, що другим по значимості джерелом цивільного права України, після Конституції, є закони - нормативні акти видані Верховною Радою України на основі Конституції.


Література.

1. Конституція України. - К., !996.

2. Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 25.

3. Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №1.

4. Гражданскоє право. Ч. 1. - М.: Тейс, 1996.

5. Збірник постанов Уряду України. - 1994. - № 10.

6. Передмова до проекту Цивільного кодексу України. - Українське право. - 1996. - число 2. - С. 6-23.

7. Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків(Постанова Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472)// Урядовий кур’єр. - 1994. - 28 липня.

8. Сборник нормативных актов по гражданскому законодательству. Ч. 2. - М., 1984.

9. Калмыков Ю.Х. Вопросы применения гражданско-правовых норм. - Саратов. , 1976.

10.Цивільний Кодекс Української РСР. Затверджений затверджений законом від 18 липня 1963 року. Офіційний текст із змінами та доповненнями за станом на 4 березня 1996 року // Кодекси України. - 1996. - № 2.

11.Цивільне право. Частина перша. - К.: Вентурі, 1997.


[1] Передмова до проекту Цивільного кодексу України. - Українське право. - 1996. - число 2. - С. 6-23.

[2] Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №1. - С. 96.

[3] Збірник постанов Уряду України. - 1994. - № 10. - С. 96.

[4] Урядовий кур’єр. - 1994. - 28 липня.

[5] Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 25. - С. 576.

[6] Сборник нормативных актов по гражданскому законодательству. Ч. 2. - М., 1984. - С. 8.

[7] Гражданскоє право. Ч. 1. - М.: Тейс, 1996. - С. 33.

[8] Калмыков Ю.Х. Вопросы применения гражданско-правовых норм. - Саратов. , 1976. - С. 31-45.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий