Наведені законодавчі акти свідчать, що Україна в контексті процесів глобалізації провела значну роботу з метою прийняття загальних підходів у цій системі. Для інтеграції України до ЄС створена Національна програма інтеграційної стратегії, реалізація якої зміцнила б політико-правову основу охорони здоров’я людей, визначила і пріоритети державної політики у цій сфері, механізми її здійснення. Проте потребують оновлення закони, адекватні сучасним вимогам до механізмів державної політики, більш динамічна адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу, реформування правової системи та приведення її у відповідність із міжнародними стандартами з урахуванням національних надбань.
У третьому розділі – «Підвищення ефективності взаємодії адміністративних та політичних механізмів управління охороною здоров’я» – розкрито форми і методи, головні напрями взаємодії адміністративного та політичного управління. У ньому аналізуються шляхи і форми трансформації механізмів державної політики у сфері охорони здоров’я, відзначається, що стратегія, орієнтація України на набуття повноправного членства в Європейському Союзі вимагає чіткого визначення поняття «державна політика», змісту та рис цієї політики.
В роботі проаналізовано результати соціологічних опитувань державних службовців, які навчалися в Одеському регіональному інституті державного управління НАДУ при Президентові України щодо рівня обізнаності з питань механізмів державної політики в сфері охорони здоров’я та оцінки ефективності роботи органів державного управління і місцевого самоврядування, в тому числі системи управління охороною здоров’я. Респонденти відзначили, що перехід управління охороною здоров’я від централізованої до демократичної форми проходить повільно, недооцінили роль регіонального і місцевого самоуправління. Важливо, щоб управлінці переорієнтувалися у реформуванні від фрагментарного, спорадичного підходу у виявлені і ліквідації недоліків – до системної, прогностичної діяльності.
У розділі обґрунтовано шляхи вдосконалення механізмів політичного управління охороною здоров’я, критично досліджено різні підходи при розгляді функціонування політичного управління цією галуззю.
У дисертації акцентується увага на тому, що в останні роки задіяні нові механізми залучення громадян до прийняття і виконання рішень, взаємодії адміністративних та громадсько-політичних об’єднань. Зокрема, у липні 2007 року Кабінет Міністрів України затвердив громадську раду при уряді, яка стала консультативно-дорадчим органом, котрий здійснював координацію діяльності громадських рад при центральних, місцевих органах виконавчої влади з питань формування та реалізації державної політики, організацію вивчення громадської думки стосовно проблем, пріоритетів та перспектив розвитку у відповідній сфері, а також проводив моніторинг повідомлень у засобах масової інформації щодо своєї діяльності. Запозичення зарубіжного досвіду у США, Німеччині, Польщі зі створення допоміжних структур місцевого самоврядування можливо розглядати як один з варіантів посилення роботи органів місцевого самоврядування в Україні за рахунок збільшення відкритості рад та їх виконавчих органів.
Проаналізовано (рис. 1) структуру взаємодії Міністерства охорони здоров’я України, його підрозділів (департаментів, управлінь, відділів, інспекцій і т.д.) з громадськими організаціями, які створювались при державних органах, політичними партіями, громадськими політичними об’єднаннями та рухами, світовими та всеукраїнськими громадськими організаціями, працювали на основі самоврядування і самодіяльності об’єднань громадян. Вони спільно вирішували завдання боротьби з наркоманією, алкоголізмом, СНІДом, інфекційними захворюваннями, концентрували свою увагу на профілактиці, попередженні захворювань, благодійній діяльності.
Цілком правомірно говорити про політичні механізми загальнодержавного, регіонального і місцевого управління, які складаються в ході здійснення політичної реформи. Ці механізми відрізняються між собою за характером взаємовідносин і впливом один на одного, за обсягом діяльності, а також за формами і методами управлінських дій. Водночас згадані рівні політичного механізму мають спільний чинник, тобто збереження та зміцнення фізичного і психічного здоров’я населення України. На нашу думку, слід було б тут додати, що головною метою державної політики є досягнення суспільної злагоди, утримання розвитку охорони здоров’я у належному напрямі, припинення у цій сфері руйнівних тенденцій.
Рис. 1. Структура взаємодії державних органів і громадських організацій в управлінні системою охорони здоров’я в Україні
Висновки
Результати дисертаційного дослідження підтвердили гіпотезу, що процес трансформації державного управління в Україні характеризується становленням системи демократичного врядування. За цих умов система державного управління охороною здоров’я в Україні має ґрунтуватися на системному поєднанні адміністративних та політичних механізмів управління. У дисертаційній роботі зроблені наступні висновки та пропозиції теоретичного та практичного характеру, які містять нові підходи.
1. Політичні механізми управління представляють собою відносно нове явище в процесі функціонування публічної влади в Україні, роль і значення яких буде зростати в міру формування і розвитку громадянського суспільства і демократичного політичного режиму в Україні. Укріплення інститутів громадянського суспільства, процеси децентралізації, євроінтеграційні тенденції неминуче вимагають зсуву акцентів від адміністративних методів управління до політичних. Для суспільства перехідного типу характерна недосконалість, суперечливість і фрагментарність законодавства, нерозвиненість та низька ефективність громадянського суспільства, хаотична і погано передбачувана зміна стратегій розвитку як на загальнодержавному, так і місцевому рівнях, поява значної кількості недержавних економічних суб’єктів, у результаті чого виникають зіткнення, перетинання, а іноді й конфлікт різноманітних інтересів і цінностей, що не піддається прямому адміністративному вирішенню і викликають політичні механізми управління. Вони передбачають взаємозалежність і співробітництво суб’єктів і об’єктів управління, їх злагоджену дію у руслі єдиного комунікаційного поля, розширення механізмів зворотних зв’язків, зростання ролі громадськості у прийнятті рішень та контролі за їх виконанням.
2. Для суспільства з нещодавнім тоталітарним та авторитарним минулим, усталеною бюрократичною традицією домінуючим в системі реалізації державної політики є адміністративні механізми управління – сукупність прийомів і технологій у виконавчо-розпорядчій діяльності з реалізації поставлених завдань, забезпечення ефективності і якості управлінської діяльності у сфері охорони здоров’я. Адміністративний механізм управління передбачає, що вся діяльність органу публічної влади побудована на жорсткому підпорядкуванні об’єктів управління, на суворому виконанні вказівок, що здебільшого засновано на примусі. Адміністративні методи управління є наслідком великої ваги традиції, відповідно до яких може прийматися лише одне однозначне рішення, якщо досить вузьким є вибір можливих альтернатив або якщо не враховуються інтереси інституцій громадянського суспільства. Адміністративний механізм управління заснований на організаційно-правових методах, що визначають напрями діяльності органів публічної влади, структуру публічних інституцій, а також регламентують права та відповідальність суб’єктів управління тощо.
3. Ефективність публічного управління забезпечується оптимальною взаємодією політичного та адміністративного механізмів управління, що дозволяє як виробити узгоджений напрям державної політики на основі збалансування суб’єкт-суб’єктних інтересів, так і забезпечити ефективне досягнення вироблених цілей на основі організуючого суб’єкт-об’єктного впливу. Схема теоретичної інтерпретації взаємодії «політичний механізм управління» та «адміністративний механізм управління» включає в себе такі основні елементи (підмеханізми): організаційний, контролюючий, підпорядковуючий, мобілізаційний, регулюючий, координаційний, реординаційний, комунікаційний, інформаційний, оптимізуючий, партнерський.
4. Потреба ефективної взаємодії політичного та адміністративного механізмів управління виникає у соціогуманітарних сферах державного управління, перш за все у галузі охорони здоров’я. Сполучення політичних та адміністративних механізмів управління виступає в якості ціннісного, функціонального й універсально-регулятивного базису по відношенню до системи охорони здоров’я. Повноваження, що відносяться до компетенції органів охорони здоров’я є основоположними у забезпеченні життя як окремих громадян, так і всього суспільства. Загалом для їх реалізації органи управління охороною здоров’я повинні знаходити консенсусні, задовольняючи всіх, рішення й серединний політичний курс, що реалізується через адміністративні дії та закріплюється у різного роду правових актах. В цих випадках органи управління системою охорони здоров’я діють як політико-адміністративні суб’єкти – визначають пріоритетні цілі й завдання, проробляють оптимальні варіанти для їх реалізації; здійснюють прийняття управлінських рішень; використовують широкий спектр технологій для їх наступної реалізації; корегують та закріплюють отримані результати; «знімають» можливі конфлікти і намагаються привести до консенсусу протиборюючі сили; ведуть діалог і ділове співробітництво як з зацікавленими сторонами тощо.