Смекни!
smekni.com

Оцінка вартості прав на обєкти права інтелектуальної власності (стр. 1 из 7)

Оцінка вартості прав на об'єкти права інтелектуальної власності

1. Цілі та нормативно-правова база оцінки

Знання вартості прав на об'єкт права інтелектуальної власності має велике значення для прийняття управлінських рішень стосовно ОПІВ на етапах створення, правової охорони, комерціалізації та захисту.

Оцінка вартості прав на об'єкти права інтелектуальної власності відповідно до Міжнародних стандартів оцінки здійснюється з метою визначення:

- оподатковуваної бази майна фірми;

- вартості інтелектуальної власності, що вноситься до статутного капіталу;

- вартості виключних прав, переданих на підставі договору про передачу прав на об'єкт інтелектуальної власності або ліцензійного договору на право використання такого об'єкта;

- розміру компенсації, яку необхідно виплатити відповідно до чинного законодавства власникові інтелектуальної власності за порушення його виняткових прав. Необхідність оцінки вартості прав на об'єкти права інтелектуальної власності виникає також під час постановки їх на бухгалтерський облік, при визначенні ціни ліцензії; при страхуванні та передачі інтелектуальної власності в заставу з метою одержання кредиту; при

банкрутстві підприємства в процесі його ліквідації з метою задоволення позовів кредиторів, а також в інших випадках.

Випадки, в яких виникає потреба оцінити будь-яке майно, зокрема й права на ОІВ, можна розбити на дві групи. До першої групи належать ті, в яких змінюється юридичний статус об'єкта оцінки або підприємства, якому він належить:

- має бути угода з продажу або купівлі оцінюваної власності;

- має бути розподіл майна між власниками підприємства;

- має бути виділення з великого підприємства невеликої життєздатної фірми;

- планується поглинання одного підприємства іншим;

- очікується реорганізація фірми;

- має бути ліквідація підприємства;

- надійшло попередження про відчуження активу державою.

До другої групи належать ситуації, в яких юридичний статус підприємства, що використовує оцінюваний актив, не змінюється:

- виникла потреба внести нематеріальний актив до статутного капіталу;

- очікується укладання ліцензійного договору й необхідно обґрунтувати розрахунок плати за користування актрівом;

- треба визначити розмір авторської винагороди;

- планується одержати банківський кредит під заставу виключних прав власника інтелектуальної власності;

- складається бізнес-план з метою залучення інвестицій;

- визначається розмір податку на майно при його даруванні або спадкуванні;

- здійснюється страхування інтелектуальної власності;

- визначається розмір компенсації за збиток, завданий порушником виключних прав.

Це далеко не повний перелік усіх можливих ситуацій, що трапляються в господарській практиці.

Серед перерахованих цілей оцінки особливу популярність наразі має визначення вартості прав на ОШВ, внесених у статутний Капітал підприємства. Статтею 13 Закону України «Про господарчі товариства» передбачено змогу використовувати нематеріальні активи при формуванні статутних фондів створюваних господарчих товариств.

Відзначимо ще одну відносно нову для України мету оцінки ОПІВ, а саме оцінку для постановки його на бухгалтерський облік. Відповідно під час постановки на облік ОПІВ як нематеріального активу обов'язково має бути передбачена оцінка його вартості.

В Україні поки що немає розвиненої нормативно-правової бази для оцінки вартості прав на ОПІВ. До найважливіших документів можна віднести хіба що Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та Національний стандарт №1 оцінки майна.

У Законі «...майном, що може оцінюватися, вважаються... нематеріальні активи, зокрема й об'єкти права інтелектуальної власності...».

Цей Закон розглядає: основні положення та основні принципи оцінки майна, придбання прав на заняття оціночною діяльністю, державне регулювання оціночної діяльності, права, зобов'язання та відповідальність оцінювачів і суб'єктів оцінної діяльності. Зокрема, Законом визначено суб'єкти оціночної діяльності, процедури оцінки, випадки та підстави для оцінки, містяться вимоги до звіту про оцінку та до акта оцінки.

Цей Закон визначає також правові основи оцінки. На жаль, ще не розроблено підзаконних актів, за винятком, мабуть, національного стандарту №1.

Цей стандарт містить такі розділи:

- загальні питання;

- база оцінки та порядок визначення вартості;

- методичні підходи до оцінки майна та їх основні засади;

- загальні вимоги до проведення незалежної оцінки майна;

- загальні вимоги до складання звіту про оцінку та підготовки висновку про вартість майна;

- загальні вимоги до рецензування звіту про оцінку майна. Можна сподіватися, що найближчим часом з'являться інші

стандарти, методи й методики оцінки, які допоможуть оцінювати вартість прав на ОПІВ.


2. Підходи до оцінки

Підхід до оцінки — це загальні способи визначення вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності, що базуються на основних принципах оцінки. Вибір підходу до оцінки здійснюється в залежності від конкретного сполучення об'єкта оцінки, мети та обраного для цього виду вартості.

Національним стандартом визначено три підходи до оцінки:

- витратний підхід;

- порівняльний підхід;

- дохідний підхід.

Витратний підхід ґрунтується на обліку принципів корисності та заміщення. Він пропонує визначення поточної вартості витрат на відтворення або заміщення об'єктів оцінки в поточних цінах і подальше коректування її на суму зносу, тобто за витратами.

Звідси випливає важливий висновок, що вартість ОШВ у цьому разі та ринкова вартість, що передбачає прибуток, — різні величини. Здавалося б, цей вид вартості непридатний для ринку. Однак до нього фахівці вдаються все частіше, розуміючи, що вартість ОШВ, визначена за цим підходом, відповідає рівню вартості за «ідеального» збалансованого стану ринку.

На активному ринку ОПІВ для визначення ринкової вартості використовують головно порівняльний і дохідний підходи. Однак у переважній більшості випадків отримана за витратним підходом оцінка є необхідним складником для висновку щодо остаточної величини ринкової вартості.

Порівняння результатів оцінки ОПІВ, отриманих за витратним підходом, з результатами, отриманими за порівняльного й дохідного підходів, може бути своєрідним індикатором стану ринку. Зокрема, якщо вартість за витратним підходом виявиться вищою, ніж розрахована за двома іншими підходами, то це значить, що конкуренція на ринку невелика й найближчим часом може відбутися підвищення цін. Якщо навпаки — то можна очікувати підвищення конкуренції та зниження цін.

Витратний підхід — єдиний, який можна застосовувати, коли ОПІВ не призначений для одержання доходу або коли через ті чи інші причини ринкову вартість важко визначити двома іншими підходами. Наприклад, коли ОПІВ є унікальними, що продаються дуже рідко або взагалі не продаються. У разі визначення бази для оподатковування витратний підхід є основним при вирахуванні вартості.

Витратний підхід має істотні обмеження під час оцінки ОПІВ зі значним терміном служби через труднощі з виміром величини морального старіння. Крім того, результати підходу на основі активів відбивають вартість повного права власності, тому при оцінці часткових прав власності необхідне коректування отриманих результатів.

Отже, підхід на основі активів для визначення вартості є, з одного боку, корисним елементом процедури визначення ринкової вартості, а з іншого — єдиним інструментом для певного уявлення про вартісну оцінку унікальних ОПІВ або під час постановки прав на ОПІВ на бухгалтерський облік як нематеріальних активів.

Сутність порівняльного підходу полягає в тому, що вартість прав на ОПІВ визначається шляхом зіставлення цін нещодавніх продажів подібних об'єктів.

Хоча подібний підхід до оцінки, на перший погляд, виглядає досить простим і прямолінійним, його застосування на практиці пов'язано з безліччю труднощів і умовностей. Передусім наявність таких труднощів зумовлена тим, що немає навіть двох абсолютно однакових ОПІВ. Країна, вид ОПІВ, термін правової охорони, склад авторів, умови фінансування, час продажу — от лише деякі з позицій, за якими, як правило, об'єкти мають відмінності. Причому деякі відмінності можуть змінювати свій внесок відповідно до зміни ринкової ситуації.

Ще однією перешкодою до застосування цього підходу є необхідність враховувати угоди, що відповідають визначенню ринкової вартості, тобто ті, на які не вплинули неринкові чинники. При великих угодах інформація про економічні характеристики й умови продажу часто недоступна або неповна, тому в таких випадках ринковий підхід може лише окреслити діапазон, у якому найімовірніше знаходитиметься величина ринкової вартості. Саме тому оцінку ОПІВ на основі цього підходу варто виконувати обережно. Але за наявності достатньої кількості достовірної інформації про нещодавні продажі подібних об'єктів ринковий підхід дозволяє одержати результат, що максимально близько відбиває відношення ринку до об'єкта оцінки.

Повноцінне використання ринкового підходу може бути лише за наявності в покупця можливості вибору ОПІВ з-поміж інших подібних і з такими ж функціями. При цьому з кількох ОПІВ, приблизно однакового значення й корисності, в покупця має бути змога вибрати той, котрий влаштовує його за переліком таких властивостей: функціональне призначення, прийнятна вартість, тривалість терміну використання, ступінь захищеності, його унікальність та інші характеристики.

Під час передачі прав на об'єкти права промислової власності на ринкових умовах виникають додаткові труднощі. Чим унікальнішим є виробництво або продукція, в яких реалізовано право на об'єкт права промислової власності, тим складніше знайти покупця і, відповідно, тим менше вірогідність повноправних ринкових відносин. І навпаки, чим значніше виробництво й чим більше таких виробництв у світі, тим легше знайти покупців патентів та інших прав, і тем легше використовувати ринковий підхід. Прикладом цього може бути виробництво комп'ютерів, калькуляторів, телевізорів тощо.