· якщо передоручення необхідне для охорони інтересів особи, яка видала довіреність. При цьому довірена особа не має змоги сповістити довірителя й отримати його згоду на передоручення.
Довіреність, видана в порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню після подання основної довіреності, в якій зазначено право на передоручення або після подання доказів того, що представник за основною довіреністю вимушений робити це для охорони інтересів особи, яка видала довіреність.
Представник, який передав свої повноваження іншій особі, зобов’язаний при першій нагоді сповістити про це довірителя і надати йому відомості щодо нової довіреної особи. Невиконання цього обов’язку покладає на особу, яка передала повноваження, за дії нової довіреної особи як за свої власні.
Передоручення може мати місце лише в межах строку дії, який вказаний в основній довіреності. Передоручення може бути скасоване у будь-який час як довірителем, так і довіреною особою, яка його видала.
Свої особливості мають довіреності, які видаються організаціями працівникам
Висновок
Представництво в цивільному обороті має широку сферу застосування. Це пояснюється причинами як юридичного, так і фактичного порядку. Потреба у представництві виникає тоді, коли особа, яку представляють, не має за законом можливості вчиняти юридичні дії (наприклад, у разі відсутності дієздатності). Представництво може мати місце також тоді, коли у особи немає або фізичної можливості здійснити такі дії (наприклад, внаслідок хвороби, відсутності в місці постійного проживання), або бажання особисто реалізовувати належні їй права та обов’язки. Здійснення юридичними особами своєї статутної діяльності також неможливо уявити без всебічного використання інституту представництва (праця продавців, касирів, представництво в суді, господарському та третейському суді).
Цивільний кодекс України не містить визначення представництва. Проте зміст ст.62 дає змогу визначити представництво як здійснення однієї особи (представником) від імені другої особи (яку представляють) через повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, угод та інших юридичних дій, в результаті чого у особи, яку представляють, безпосередньо створюються, змінюються і припиняються цивільні права та обов’язки.
Повноваження представника, як правило, визначаються довіреністю. Довіреність – це письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Таке визначення міститься в ч.1 ст.64 ЦК. Але довіреність можна визначити і як документ, що містить в собі певний обсяг повноважень представника. Він адресується третім особам і має на меті довести до їх відома, що між особою, яку представляють, і представником є домовленість про представництво, і всі угоди, які здійснює представник в межах повноважень, вказаних у довіреності, особа, яку представляють, приймає на себе.
Список використаної літератури
1. Конституція України. Офіційне видання. 1996 р.
2. Цивільний кодекс України із змінами та доповненнями за станом на 5.09.2000 р.
3. Цивільно-процесуальний кодекс України.
4. Кодекс про шлюб та сім’ю України.
5. Проект нового Цивільного кодексу України. 1996 р.
6. Закон України “Про об’єднання громадян” від
7. Закон України “Про нотаріат” від
8. “Інструкція про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних довіреностей на одержання цінностей,” затверджена наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 р. №99 (у редакції від 22.10.1996 р.) –Бюлетень нормативних актів міністерств та відомств України.- 1996 р., №8, 12.
9. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999 р. №02-5. 111.
10. “Цивільне право України” за ред. Азімова Ч. Н. Підручник.- Х.: Право, 2000 р.- с.169-181.
11. Бірюков І. А., Заіка Ю. А., Співак Д. М. “Цивільне право України”. Загальна частина. Навч. Посібник. – К.: Наукова думка, 2000 р. – с.134-137.
12. Боброва Д. В., Дзера О. В., Підопригора О. А. “Цивільне право”. Частина 2. Підручник. – К.: Вентурі, 1997 р. – с.174-180.
13. “Цивільне право України”. Книга 1. за ред. Дзери О. В., Кузнєцової Н. С. Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2000 р. – с. 223-233.