Смекни!
smekni.com

Цивільне право заг (стр. 119 из 161)

Важливим речово-правовим засобом захисту права власності є не-гаторний позов (ст. 391 ЦК). Він подається з метою усунення пере­шкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов'язаних з порушенням володіння. Саме для цього позову має значення застосу­вання правила, визначеного ч. 2 ст. 386 ЦК про можливість захисту права власності до моменту настання факту порушення, коли у влас­ника є всі підстави вважати, що дії відповідних осіб неминуче призве­дуть до порушень його права. Так, коли розпочинається самочинне будівництво поряд із об'єктом права власності, власник вже має під­стави вважати, що сам процес будівництва завдасть йому перешкод у користуванні майном, а його завершення також буде порушувати його право. Тому власник може звернутися до суду вже з моменту по­чатку здійснення будівельних робіт.

У спорах стосовно майна, що є спільною власністю кількох осіб можливе подання позову про визначення порядку володіння, корис­тування і розпоряджання ним. У випадках поділу майна між спів­власниками або виділу частки одного з них, ці позови пред'являтися не можуть. Часто у такий спосіб вирішуються спори між приватними співвласниками-фізичними особами, але вони не виключені і між юридичними особами.

За згодою співвласників або за відсутності згоди між ними — за рішенням суду правовий резким спільної власності може бути припинений. При цьому поряд із сталими підставами для цього (че­рез подання відповідних позовів про поділ спільного майна або виділ з нього частки) існують і нові, що передбачені ст. 365 ЦК. Право на частку в спільному майні за вимогою інших співвласників припи­няється у випадках, коли ця частка є незначною і не може бути ви­ділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членами його сім'ї. Як видно, положення


цієї статті регулюють відносини між співвласниками—фізичними осо­бами. Проте встановлення аналогічних відносин не виключене й для юридичних осіб, хоча умова про врахування інтересів членів сім'ї для юридичних осіб не застосовується, Взагалі істотність шкоди являє собою оціночну категорію, яку повинен зважено оцінити суд. При­кладом примусового припинення права на частку в спільній влас­ності можуть стати випадки, коли співвласник не додержується обо­в'язків, пов'язаних із здійсненням права власності, Зокрема, не утри­мує своє майно у належному стані5 не ремонтує його, чим робить для інших співвласників неможливим використання майна, яке перебу­ває у їх спільній власності, або завдає їм збитків. Це насамперед сто­сується нерухомості.

Стосовно поділу спільного майна та виділу з нього частки слід зазначити, що при наявності відповідного рішення суду або добро­вільного рішення самих співвласників з цього питання, оформленого належним чином, режим спільної власності припиняється, і тому вже не буде діяти норма про переважне придбання співвласником відчу­жуваної іншим співвласником частки у спільному майні.

Поширеними на практиці є позови про захист прав учасника спільної власності. До цієї категорії позовів можна віднести насам­перед вимоги про переведення прав і обов'язків покупця за догово­ром купівлі-продажу, укладеним учасником спільної часткової влас­ності щодо своєї частки з порушенням права іншого учасника даної спільної власності, на переважну купівлю цієї частки. Стосовно цієї категорії позовів слід звернути увагу на наступне. Незважаючи на те, що правочин про відчуження частки співвласником порушує вимоги закону (а саме, ст. 362 ЦК про переважне право купівлі відчужуваної частки іншими співвласниками), такий правочин не визнається не­дійсним як такий, що не відповідає вимогам закону, а щодо нього за­стосовуються інші наслідки - можливість пред'явлення позову про переведення прав і обов'язків покупця за договором купівлі-продажу на співвласника. Вказане правило застосовується тільки до співвлас­ників і не стосується учасників господарських товариств і, зокрема, акціонерів, оскільки вони не є співвласниками. Власником майна ви­ступає саме акціонерне товариство, а акціонери є власниками акцій, що їм належать. Проте судова практика іноді йде шляхом застосуван­ня до відчуження акціонерами акцій з додержанням правил про пере­важну їх купівлю за аналогією з нормою про переважну купівлю час­тки у спільній власності1.

До категорії позовів про захист прав співвласників можна віднести цілу низку вимог. Це позови про визнання недійсним договору за­стави майна, що перебуває у спільній власності, переданого у заста­ву без згоди всіх співвласників, за позовом будь-кого із співвласників

1 Див,: рішення Київського господарського суду у справі зі спору між ЗАТ «Обо­лонь» і ЗАТ «Сармат»//Юридична практика.-2002.-№34.-С 13,14.

12 «Цивільне право України», т. 1


354


ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧОВІ ПРАВА


355



майна, права та охоронювані законом інтереси яких порушено1; про визначення розміру часток у праві спільної часткової власності (ст. 357 ЦК), якщо цей розмір не визначений законом або правочином і є спір щодо розміру коштів (вкладів) кожного із співвласників при придбанні (виготовленні, спорудженні) майна та з інших підстав, пе­редбачених цією статтею; про порядок володіння та користування майном, що є у спільній власності (ст. 358 ЦК), та про здійснення права спільної сумісної власності (ст. 369 ЦК); про розподіл плодів, продукції та доходів від використання майна, що є спільною част­ковою власністю (ст. 359 ЦК); про порядок утримання майна, що є спільною частковою власністю, а також порядок і розмір відповідаль­ності перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними зі спіль­ним майном (ст. 360 ЦК); про виділ частки майна, що є спільною частковою чи сумісною власністю, або сплату компенсації за частку (статті 364,370 ЦК); про припинення права на частку в спільному майні за вимогою інших співвласників (ст. 365 ЦК), що по суті є позо-і вом про примусовий викуп частки майна; про звернення стягнення, на частку в майні, що є спільною власністю (статті 366,371 ЦК), по­зови про що заявляються кредиторами співвласника; про поділ май­на між співвласниками (статті 367, 372 ЦК).

Важливе значення у забезпеченні захисту прав власника відігра­ють позови про визнання недійсними правочинів про відчуження майна. Безумовно, правочини про відчуження майна, якщо вони вчи­нені з порушенням вимог щодо умов їх дійсності, суттєво впливають на права власника, який може обрати саме такий спосіб їх захисту. Для захисту права власності важливим є не тільки й не стільки сам факт визнання правочину недійсним, скільки наслідки, які це тягне за, собою. Головним правилом при цьому є норма ч. 1 ст. 216 ЦК,якою встановлюється, що недійсний правочин не створює юридичних на­слідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Це передусім двос­тороння реституція, відшкодування збитків та моральної (немайно-вої) шкоди у необхідних випадках.

Нікчемні правочини порушують право власності самим фактом їх вчинення, а саме тим, що факт вчинення правочину мав місце, але юри­дичних наслідків такий правочин за собою не потяг. Внаслідок цього особа, яка вважала себе власником майна, одержаного за нікчемним правочином, таким насправді не стала, і навпаки - особа, яка вже по­збавлена майна, не здійснює щодо нього ані володіння, ані користуван­ня, а розпоряджання цим майном вже відбулося з її участю, проте вона залишається його власником з усіма наслідками цього становища.

У такому разі постає питання про співвідношення позовів про виз­нання недійсним оспорюваного правочину (або застосування наслід-

1 Роз'яснення Вищого господарського суду № 02-5/602 від 24 грудня 1999 р, «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу» (п. 3.1) // Юридичний вісник України. - 2002. - № 18-19. Вкладиш. -С 23.

ків недійсності нікчемного правочину) і позовів про захист права власності. Очевидно, поданням першого виду позовів тим самим за­хищається право власності. Не можна допускати можливість пред'яв­лення віндикаційного позову однією з сторін нікчемного правочину про витребування майна від другої сторони, оскільки у такому разі буде порушене правило про двосторонню реституцію як загальний наслідок нікчемного правочину.