Смекни!
smekni.com

Роль засобів масової комунікації у формуванні свідомості (стр. 11 из 12)

- Громадська думка – це специфічний стан свідомості, який включає в себе потайне чи явне ставлення різних соціальних спільностей до подій, фактів або процесів соціальної дійсності. Громадська думка загалом за своєю внутрішньою природою є складним утворенням, яке характеризує розірваність, суперечність, здатність до швидких несподіваних змін. Ця обставина спричиняє два важливі висновки про те, що громадська думка може бути як адекватною реальному станові речей, так і може містити помилкові, хибні уявлення про дійсність, а також вона може швидко, рішуче змінюватись, оскільки практично постійно перебуває у стадії формування. У цьому разі громадська думка — це завжди певний «процес», але не «результат».

Засоби масової інформації виражають і формують громадську думку, яку прийнято розглядати як колективне судження людей, в якому ставлення до подій і явищ виявляється у формі схвалення, осуду або вимоги. Громадська думка формується в процесі руху інформації в суспільстві, відображає людське буття, суспільну практику людей і виступає як регулятор діяльності. Вона створюється під впливом буденної свідомості (включаючи соціальну психологію), емпіричних знань, навіть забобонів, а також науки, мистецтва, політики і, зрозуміло, всіх джерел масової комунікації.

- ЗМІ виконують роль формуючого чинника в процесі самоідентифікації особистості, ототожнюючи поняття культура та інформація. Наростаюча індивідуалізація кожної людини у сучасному суспільстві супроводжується переосмисленням моральних принципів. Прискорення змін, шалений темп життя вимагає від особистості все більш зусиль для доказу власної значущості, причому не стільки іншим, скільки собі.І у зв’язку з цим людина повинна грати головну роль у процесі вибору того сценарію самоствердження, завдяки реалізації якого вона зможе відчути задоволення від самої себе, свого внутрішнього світу.

Отже, роблячи висновок з усього вищесказаного, точно стає зрозумілим одне – потрібно продумано проводити інформаційну політику по відношенню до свого народу, не зашкоджуючи його інтересам та моральному духу, і за допомогою цього впроваджувати план розвитку сильної процвітаючої країни, де кожен матиме право вільно висловлювати свої думки та ідеї, а не споживати плоди завуальованої правди.


Список використаної літератури

1. Конституція України

2. Закон України «Про інформацію» від 02. 10. 92, № 2657

3. Алдер Х. Современные психотехнологии. – СПб.: Питер, 2000. – 160 с.

4. Баранчук С. Духовність в Україні і засоби масової інформації // Україна на порозі третього тисячоліття: духовність як основа консолідації суспільства. - Т. 15. - К., 1999. - С.597.

5. Березкина О.Н. Политический имидж в современной политической культуре: Автореф. дисс. ... д-ра политол. наук. – СПб.: Питер, 1999. – 30 с.

6. Бесонов Б. Пропаганда и манипуляция // Реклама: внушение и манипуляция. Медиа-ориентированный подход. – Самара: Бахрах, 2001. – С. 703 - 711.

7. Блажнов Е.А. Public Relations.// Приглашение в мир цивилизованных рыночных и общественных отношений. - М: Наследие, 1999 C.194

8. Борев В.Ю., Коваленко А. Культура и массовая коммуникация. - М.: Наука, 1986. - 304 с.

9. Городенко Л. Потреба інформації у суспільстві // Сучасне та майбутнє журналістики в плюралістичному суспільстві: Матеріали науково-практично українсько-швейцарського семінару / За ред. А. Москаленка, М. Герольд, В. Іванова. – К.: Центр вільної преси, 1999. – С.316.

10. Городенко Л. Свобода слова як одна з передумов формування громадської думки в сучасному українському суспільстві / Публіцистика і політика: Збірник наукових праць. – К., 2002. – Вип. 3. – С. 135.

11. Горшков М. Общественное мнение: История и современность. – М., – Политиздат, – 1988. – с.383.

12. Гэлбрейт Дж. Новое индустриальное общество. – М.: Мысль, 1968. – 266 с.

13. Дуцик Д. Політична журналістика. – К.: Вид. дім "Києво – Могилянська акад.", 2005. – 138 с.

14. Игнатьев Д., Бекетов А., Сарокваша Ф.. Настольная энциклопедия Public Relations. - СПб: Питер, 1999 C.226

15. Іванов В.Ф. Засоби масової комунікації та їх зміст: теоретичний аспект проблеми // Вісн. Київ.ун-ту. Сер.: Журналістика, 1997. – Вип.4. – С.352.

16. Корню Даніель. Етика засобів масової інформації/ Д. Корню; Пер. з фр. С. Гринцевич.-К.: К.І.С.,2004.-129 с.-ISBN 966-8039-45-9

17. Королько В.Г. Основы паблик рилейшнз - М: «Рефл бук», «Ваклер», 2001 C.160

18. Костирєв А.Г. Суспільно-політичні функції засобів масової інформації в демократичному суспільстві // Вісник Київського Національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. – 2002. – № 40 - С.234.

19. Кравчук О. Поняття та правовий статус засобів масової інформації в Україні//ПРАВО УКРАЇНИ.-2005.-№ 5. – 143с.

20. Лайон Д. Інформаційне суспільство: проблеми та ілюзії //Сучасна зарубіжна соціальна філософія. – К., 1996. – С.380.

21. Масова людина як феномен інформаційного суспільства // Людина – Світ – Культура. Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень. Матеріали наукової конференції (20-21 квітня 2004 р.). – Київ, 2004. - С. 446.

22. Михайлюта В., Я. Грицай, П. Кулінець. Українські засоби масової інформації: Спец. вип. інф.-практ. бюлетеня "РЕДАКТОР-2001"/ Нац. спілка журналістів України.- К.: Б.В., 2001. - 269с.

23. Москаленко В.А., Л. В. Губерський, В. Ф. Іванов. Масова комунікація: Підручник /К.: Либідь, 1997.- 216 с.

24. Осічнюк Ю.В. Філософія. Навчальний посібник для студентів вузів/. – К.:Фірма „Фіта”, 1994.–384с.

25. Павлова Е.Д. Манипуляционный потенциал средств массовой информации // Актуальные проблемы современной науки. – 2004. – № 2. – С. 145-146.

26. Плетт В. Стратегическая разведка: основные принципы. – М.: Форум, 1997. – 345 с.

27. Потятиник Б.В. Медіа: ключі до розуміння. Серія: Медіакритика. – Львів: ПАІС, 2004. – 312 с.

28. Приходченко Л. Газетні публікації, як засіб впливу на громадську думку. Вісн. Укр.. акад.. Держ. Упр. При Президенті України. – 2000. с.149

29. Проблеми самоідентифікації людини в умовах трансформації суспільства (філософський аспект) // Вестник Харьковского государственного политехнического университета “ХПИ”.- Харьков, 2002. – Выпуск №5. - С. 278

30. Прокофьев В.Ф. Тайное оружие информационной войны: атака на подсознание. – М.: Синтег, 2003. – 408 с.

31. Розкошный А.П. Пресса в политической жизни общества: Учеб.-метод. пособие / Донецький нац. ун-т. – Донецк: ДонГУ, 1998. – 97с.

32. Самоідентифікація людини в умовах глобалізації культури // Культура народов Причерноморья. – Сімферополь, 2001. - №24 (жовтень). – С. 231

33. Семигіна Т. Формування громадської думки щодо соціальних питань// Соціальна політика і соціальна робота. — 2000. — № 2. — C.101.

34. Сурмин Ю.П. Теория общественного мнения : Курс лекций / Ю. П. Сурмин ; ред. И. В. Хронюк. - К. : МАУП, 1999. - 72 с. : ил.

35. Шиллер Г. Манипуляторы сознанием. – М.: Мысль, 1980. – 98 с.

36. Яковлев Д.В. СМИ: современная ситуация // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. - Одеса: Юридическая литература, 2000. - Вип. 10 -11. - С.610.

37. Doow L.W. Public opinion and propagation. – New York.: Springer, 1966. – 286 p.

38. Thompson T. Discrimination and popular culture. – London.: Longman Group, 1964. – 235 р.


[1]Ільенков Евальд Васильович (18.2. 1924, Смоленськ, —21.3.1979, Москва), філософ і психолог, д-р філос. наук (1968). У 1950 закінчив МГУ. З 1953 наук. співробітник Ін-та філософії АН в Москві. В центрі наук. творчості — проблема універсальності людини як суб'єкта продуктивної діяльності, здатного не лише до відтворення дійсності, але і до створення такого матеріального або духовного продукту, який раніше не був властивий об'єктивній дійсності.

[2]Зи́гмунд Фрейд, також Фройд (нім. SigmundFreud, МФА: [ˈziːkmʊntˈfʁɔʏt]; 6 травня 1856, Пржибор— 23 вересня 1939) — австрійський психолог і психіатр, який вивчав людське несвідоме. Він розвинув методику вільних асоціацій та тлумачення снів, яку було покладено в основу психоаналізу, і сформулював концепцію структури психіки (Ід, Его та Суперего, або Воно, Я і Над-Я).

[3]Арту́р Шопенга́уер (нім. ArthurSchopenhauer; *22 січня 1788, Данциг (нині Гданськ) — †21 вересня 1860, Франкфурт-на-Майні) — німецький філософ.

[4] Едуа́рд Га́ртман (нім. KarlRobertEduardvonHartmann) (23 лютого 1842—6 червня 1906) — німецький філософ-ідеаліст. Основою сутності вважав абсолютно несвідоме духовне начало — світову волю («Філософія несвідомого»). В етиці розробляв концепцію песимізму (за А. Шопенгауером)

[5] Анрі Бергсон — (Bergson, 18 жовтня 1859 — 4 січня 1941) — французький філософ. Лауреат Нобелівської премії з літератури за 1927 рік.

[6]Плато́н (грец. Πλάτων; * 427 до н. е. — †* 347 або 348 до н. е.) — старогрецький мислитель, поряд з Піфагором, Парменідом і Сократом родоначальник європейської філософії; глава філософської школи, що відома як Академія Платона.

[7]Фотоефе́кт — явище «вибивання» світлом електронів із металів.Для вильоту електронів із металу їм необхідно набрати енергію, більшу за роботу виходу.Теоретичне пояснення явища дав Альберт Ейнштейн, за що отримав Нобелівську премію. Ейнштейн використав гіпотезу Макса Планка про те, що світло випромінюється порціями (квантами) із енергією, пропорційною частоті.

[8]Луї Жак Манде Дагер (фр. Louis Jacques Mand Daguerre, зустрічається варіант транслітерації Дагерр; 1787—1851) — французький художник, хімік і винахідник, один з творців фотографії.

[9]Радіохви́лі — діапазон електромагнітних хвиль з довжиною хвилі