На практиці існує кілька підходів до виявлення громадської думки. Як правило, розрізняють активний і пасивний.
Активний підхід зводиться до виявлення громадської думки суб'єктами за власною ініціативою. Суб'єкт самостійно визначає мету і завдання виявлення суспільної думки, використовуючи при цьому такі форми, як анкетування, опитування громадської думки тощо. Одне з провідних місць при використанні активного методу належить інститутам прямого народовладдя і насамперед загальнонародним та народним обговоренням, загальним зборам (сходам) за місцем проживання, зборам трудових колективів.
Суть пасивного підходу полягає у тому, що суб'єкт отримує уявлення про суспільні реакції й оцінки в міру надходження до нього відповідної інформації. Використання пасивного підходу суб'єктом дозволяє ознайомитись з листами, заявами і скаргами громадян, іншими матеріалами. [24, 41-43]
Ініціатива у застосуванні пасивного підходу щодо виявлення громадської думки належить різним соціальним спільнотам і окремим громадянам, які безпосередньо беруть участь в управлінні справами держави і суспільства, голосують на виборах, заслуховують звіти посадових осіб, звертаються до державних органів з пропозиціями, заявами, скаргами, дискутують на сторінках преси тощо.
Громадяни, у такий спосіб виражаючи певну громадську думку, впливають на органи держави, місцевого самоврядування і посадових осіб.
Значення інститутів безпосередньої демократії, як одного з каналів виявлення думки окремих індивідуумів, загальновідоме. Наприклад, функціонування інституту формування представницьких органів здійснюється за всебічного врахування думки виборців про своїх кандидатів у депутати. Громадянам України, їхнім об'єднанням гарантована можливість вільного обговорення якостей кандидатів, а також можливість вільної агітації на зборах громадян, через засоби масової інформації.
Вагомою гарантією вираження думки громадян є конституційно закріплений інститут звернень громадян до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб. Ретельний облік та аналіз пропозицій, що надходять від різних громадян, дає уявлення, нехай не завжди вичерпне і точне, про характер та спрямованість суспільної думки з того чи іншого питання. Гарантією дієвості громадської думки, що виражена у пропозиціях і зауваженнях громадян, стає конституційне положення про обов'язок зазначених суб'єктів у встановлений законом строк розглянути звернення громадян і дати на них обґрунтовані відповіді У зв'язку з цим принципового значення набуває гарантоване Конституцією України право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Громадська думка може враховуватись державними органами та органами місцевого самоврядування різними способами. Виходячи з конституційних вимог постійного обліку громадської думки, їх можна поділити на три групи.
Перша група - це способи, за яких громадська думка виявляється у волевиявленні українського народу (чи інших суб'єктів громадської думки), що має юридично обов'язковий характер. Такого характеру набуває, наприклад, громадська думка, що формується в період функціонування інституту виборів до Верховної Ради та місцевих рад, референдуму.
Другу групу складають способи, коли громадську думку необхідно враховувати при прийнятті відповідних рішень, оскільки вона має важливе значення та набуває його при всеукраїнських і місцевих дорадчих опитуваннях.
Третя група - це способи, коли громадська думка має вивчатися і враховуватись у повсякденній практиці державних органів і органів місцевого самоврядування. Серед них варто назвати виявлення думки громадян, що висловлена на зборах у трудових колективах, сходах за місцем проживання, у зверненнях тощо. [7, 84-85]
В умовах побудови громадянського суспільства і правової держави виявлення громадської думки за допомогою інститутів прямого народовладдя набуває дедалі більшого значення.
Така громадська думка:
· формується за допомогою інститутів, що набули найбільшого розвитку за умов незалежної, самостійної держави;
· виявляється (за допомогою республіканських, місцевих, галузевих інститутів безпосередньої демократії) на різних рівнях і в різних соціальних структурах.
Пануюче місце в ньому посідає громадська думка широких верств населення, що виявляється через відповідні інститути на рівні країни.
З подальшим розвитком суспільства з'являються нові інститути прямої демократії, що дозволяють розширити коло суб'єктів і об'єктів громадської думки. Думка громадян, виявлена через інститути безпосереднього народовладдя стає важливим фактором, який обумовлює політику незалежної держави. [25, 49-51]
Останнім часом помітно посилився вплив громадської думки на правотворчість. Саме у цьому дослідження громадської думки має посісти належне місце у системі соціологічного забезпечення правотворчості.
Громадську думку можна і необхідно аналізувати з двох аспектів: з погляду предмета, рівнів і способів відбиття (гносеологічний аспект), а також з погляду на їхню роль у суспільному житті (соціологічний аспект). Навряд чи варто надавати перевагу одному чи іншому з вищезазначених аспектів.
Теоретико-гносеологічні дослідження дали можливість встановити, наприклад, співвідношення громадської думки з різними формами громадської свідомості (в тому числі правової); у соціологічних дослідженнях громадської думки, зокрема було визначено її практичний характер. Нині широкого розповсюдження у науковій літературі набуло розуміння громадської думки як стану масової свідомості.
Проте, доцільно зазначити, що хоч категорія "масова свідомість" увійшла до понятійного апарату соціологічної теорії громадської думки, вона до останнього часу залишалася розпливчастою, невизначеною. Більш того, таке становище створювало передумову ототожнення цього поняття з поняттям громадської думки, що і раніше використовувалося у соціології і соціальній психології. У зв'язку з цим здійснена спроба аналізу феномена масової свідомості в умовах реформування суспільства та його структури.
Громадська думка на рівні буденної свідомості здебільшого формується під впливом чуток, неадекватного розуміння частиною населення природних труднощів суспільного розвитку. Іншими словами, повсякденний рівень масової свідомості в сучасних умовах містить значні елементи стихійності, ілюзорності. Отже, нічого немає дивного, оскільки швидкий розвиток політичних та економічних процесів випереджає усталені залишки стереотипів і догм масової свідомості, у тому числі у сфері політичних та правових відносин. [8, 254-256]
Нині стало очевидним, що у нашому суспільстві формується і функціонує різнорідна громадська думка, і неабияку роль в цьому відіграють засоби масової інформації.
Громадська думка не є чимось сталим, вона може змінюватися під впливом багатьох факторів. Одним із таких факторів є ЗМІ, які ще називають “четвертою владою” у суспільстві. Вони нерідко зачіпають найболючіші життєві проблеми, звертаючи на них увагу громадськості, формуючи громадську думку та лінію поведінки окремих груп населення. Вже давно доведено на практиці, що люди сприймають оточуюче соціальне середовище, спираючись на прочитане, почуте по радіо або побачене по телебаченню, особливо не турбуючись про те, щоб заглибитися в проблему і самостійно перевірити факти та правдивість інформації, що надходить по каналах засобів масової інформації.
Громадська думка формується в процесі руху інформації в суспільстві, відображає людське буття, суспільну практику людей і виступає як регулятор діяльності. Будучи станом суспільної свідомості, громадська думка є ніби посередницею між свідомістю і практичною діяльністю людей. Отже, виражаючи і формуючи громадську думку, засоби масової інформації, з одного боку, акумулюють досвід і волю мільйонів, а з другого — впливають не тільки на свідомість, а й на вчинки, групові дії людей.
Демократизм, політична культура несумісні з нетерпимістю, коли автори, не соромлячись образливих виразів, шукають і малюють образ ворога. Полеміка ще нерідко перемішується з відкритою лайкою. Без політичної боротьби, часто гострої, принципової, демократичне суспільство обійтися не може. Держава повинна контролювати засоби масової інформації відповідно до Конституції та чинних законів, щоб нейтралізувати можливі прояви інформаційної шкоди для своїх громадян.
Людина живе як громадянин, який користується усіма правами, у тому числі громадянськими свободами, а саме свободою слова. Такий індивід немовби заздалегідь є учасником публічного демократичного дискурсу. З одного боку, українське суспільство ще не сформувало інститути громадянського суспільства, що перешкоджає швидкому становленню демократичного діалогу, а з другого – суспільна свідомість обтяжена стереотипами минулого. Звідси і складність ідентифікації громадської думки, оскільки кожне зважене висловлювання не має безпосередньої референції з тим чи тим сегментом громадського життя. Роль "громадської думки", міра її впливу на вчинки політичних лідерів, на методи врядування, на владні структури є правдивим свідченням рівня демократії у країні. [8, 215-221]
Отже, громадська думка, як і масова свідомість загалом, за своєю внутрішньою природою є складним утворенням, яке характеризує розірваність, «пористість», суперечність, здатність до швидких несподіваних змін. Ця обставина спричиняє два важливі висновки, без урахування яких соціологія громадської думки взагалі не існувала б:
1. Громадська думка може бути як адекватною реальному станові речей, так і може містити помилкові, хибні уявлення про дійсність.
2. Громадська думка може швидко (інколи за декілька діб, наприклад, у період виборчих кампаній), рішуче змінюватись, оскільки практично постійно перебуває у стадії формування. У цьому разі громадська думка — це завжди певний «процес», але не «результат». Тому при вивченні та використанні громадської думки у процесі соціального управління необхідні постійні й старанно контрольовані обстеження її.