Смекни!
smekni.com

Юридико-технічні методи регулювання відносин у міжнародному приватному праві (стр. 2 из 4)

1. Особистий статус фізичних та юридичних осіб визна­чається особистим законом та законом національності, які мають різновиди.

Щодо особистого статусу фізичних осіб застосовується особистий закон (lex personalis), в одному з двох його варіан­тів: як закон громадянства (lex patriae) чи закон місця про­живання (lex domicilii). Перша прив'язка використовується переважно в державах "сім'ї континентального права", зокрема у Франції, ФРН, у Східній Європі. Друга прив'язка (вона є давнішою) найбільш широко застосовується у країнах "сім'ї загального права", зокрема у США та Великобританії. Часто у правових системах застосовують обидва варіанти прив'язок.

Прикладом застосування lex personalis у законодавстві України є норма ч. 1 ст. 5661 Цивільного кодексу, відповідно до якої цивільна дієздатність іноземного громадянина визна­чається за законом країни, громадянином якої він є. Тобто тут застосовується прив'язка lex patriae.

Частина 2 цієї ж статті встановлює, що цивільна дієздат­ність особи без громадянства визначається за законом країни, де вона має постійне місце проживання. Тобто застосовується прив'язка lex аотісиіі.

Щодо юридичних осіб (правосуб'єктності підприємств, уста­нов, фірм тощо) використовується закон національності (lex societatis). Вказана прив'язка має декілька видів. По-перше, особистий статус може визначатися за законом знаходження адміністративного центру (Франція, Німеччина, Італія, Швей­царія і т. д.). По-друге, за законом місця заснування (реєстра­ції) статуту фірми, підприємства тощо (держави СНД, Чехія, Угорщина, США, Великобританія). Так, ч. 2 ст. 567 Цивіль­ного кодексу України вказує, що цивільна правоздатність іно­земних підприємств і організацій під час укладення угод у сфері зовнішньої торгівлі й пов'язаних із нею розрахункових, страхових та інших операцій визначається за законом країни, де створено підприємство чи організацію. По-третє, за законом місця здійснення основної діяльності. Ця колізійна прив'язка переважно використовується в законодавстві країн, що

розвиваються.

2. Правове положення майна регламентується законом міс­цезнаходження речі (lex rei sitae). За цією колізійною при­в'язкою вирішуються питання, належні до права власності. Так, відповідно до ч. 1 ст. 5693 Цивільного кодексу України право власності на річ визначається за законом країни, де ця річ знаходиться.

У законодавстві багатьох держав розрізняють статус рухо­мого та нерухомого майна. Здебільшого статус нерухомого майна визначається за законом країни, на території якої воно знаходиться. Такою є, наприклад, ч. 1 ст. 31 Договору між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правовідносини у цивільних, сімейних та кримінальних спра­вах 1994 p., відповідно до якої правовий статус нерухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої воно знаходиться.

Стосовно рухомого майна може застосовуватися особистий закон володільця. Так, ч. 1 ст. 570 Цивільного кодексу України вказує, що відносини спадкоємства визначаються за законом тієї країни, де спадкодавець мав останнє постійне місце про­живання. У цьому випадку законодавець використав прив'яз­ку lex domicilii.

3. До угод та юридичних фактів застосовуються різноманіт­ні колізійні правила. Так, до угод з "іноземним елементом" застосовується здебільшого закон автономії волі (lex voluntatis). Він означає, що сторони самі обирають закон для регла­ментації своїх прав та обов'язків. Наприклад, у ч. 1 ст. 569 Цивільного кодексу України встановлено, що права та обов'язки сторін щодо зовнішньоторговельної угоди можуть визначатися за погодженням сторін.

Чинне колізійне право України надає можливість вибору права країни сторонами в основному у сфері зовнішньоеконо­мічних угод. Проект Цивільного кодексу надає принципові автономії волі особливе значення, що повністю відповідає за­садам приватного права з його свободою волі приватних осіб. Так, у проекті значно розширено сферу правовідносин, де до­пускається вибір права країни. Крім договірного права, авто­номія волі передбачена для всіх правочинів, деяких питань права власності, а в обмеженому вигляді — для деліктів, сімей­ного права (загальні юридичні наслідки шлюбу, майнові на­слідки шлюбу) та спадкового права. Новим для вітчизняної правової системи є те, що в проекті вперше визначені основні правила щодо самої автономії волі, зокрема: вибір права країни має бути явно виражений або прямо випливати з умов правочину чи обставин справи; вибір права країни зазвичай не обмежується колом правопорядків країн, з-поміж яких мож­ливий вибір; вибір права країни або зміна раніше обраного права можуть бути здійснені сторонами у будь-який час; явно виражений вибір права країни може бути здійснений як щодо правочину в цілому, так і щодо його окремих частин. Отже, застосування правила автономії волі є одним із правових ме­ханізмів, який забезпечує широке, повне і точне застосування іноземного права.

У зазначеній вище ст. 569 Цивільного кодексу України за­фіксоване відсилання до закону місця вчинення угоди, що визначає і? форму (lex locus regit actum). Проте застосування таких засобів зв'язку, як телеграф, телефон, факс не завжди сприяє встановленню місця вчинення угоди. У таких випадках в арбітражній практиці (зокрема в Україні) місцем укладення контракту визнається місцезнаходження постачальника чи підрядника. Зазначення в угоді міста, де її укладено, значно полегшує застосування цієї колізійної прив'язки. Колізійний принцип — закон місця вчинення угоди, що визначає її форму, використовується зокрема, у ч. 1 ст. 568 Цивільного кодексу України, де вказано, що форма угоди, яка укладається за кор­доном, підпорядковується законові місця її укладення. У до­говорах про правову допомогу також вказується таке правило (наприклад, п. 1 ст. 34 Договору з Республікою Молдова).

Закон країни продавця (lex venditoris) найчастіше застосо­вується за відсутності явно вираженого волевиявлення сторін у зовнішньоторговельній угоді. Цю колізійну прив'язку часто містить законодавство держав Європи.

Колізійна прив'язка — закон валюти боргу (lex monetal) застосовується щодо угод, які укладаються у певній валюті. Вказаний принцип означає, що укладення договору в певній валюті підпорядковує таку угоду з питань валюти праву дер­жави, якій належить валюта.

Регулюванню трудових відносин притаманною є, зокрема, колізійна прив'язка — закон місця виконання роботи (lex loci laboris). Вона передбачається, законодавством багатьох держав "сім'ї континентального права", прецедентним правом Брази­лії, Нідерландів, інших держав та означає, що до правовід­носин застосовується законодавство держави, у якій звичайно, постійно виконуються роботи.

Колізійна формула — закон прапора (lex flagi) регулює ви­бір законодавства до правовідносин, що виникають у сфері торговельного мореплавства.

Закон місця вчинення правопорушення (lex loci delicti com-missi) застосовується до зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди з делікту. Цей принцип передбачено зде­більшого у законодавстві держав "сім'ї континентального пра­ва". Він закріплений, зокрема, у ч. 1 ст. 5694 Цивільного ко­дексу України, де вказано, що права та обов'язки сторін за зобов'язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законом країни, де мала місце дія чи інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшко­дування шкоди.

Закон держави, з яким певне правовідношення найбільш тіс­но пов'язане (the proper law of the contract), застосовується переважно у державах "сім'ї загального права". Цей універ­сальний принцип може застосовуватися до будь-яких право­відносин з "іноземним елементом". Відсилання до такої колі­зійної прив'язки дозволяє уникнути прогалин у колізійному регулюванні відносин з "іноземним елементом".

Колізійна прив'язка — закон суду (lex fori) означає, що до спору застосовується закон тієї держави, в якій він розгля­дається. Тобто суд (арбітраж чи інший орган держави) пови­нен керуватися законодавством своєї держави, не зважаючи на наявність "іноземного елементу" у правовідношенні. Загаль­новизнано, що з питань процесу суд (арбітраж, інший орган) кожної держави застосовує власні норми права. Свідченням цього є, наприклад, ч. 2 ст. 22 Закону України "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 p., яка вказує, що в судо­чинстві іноземці як учасники процесу користуються процесу­альними правами нарівні з громадянами України. Аналогічні положення стосовно користування цивільними процесуальни­ми правами іноземних осіб, осіб без громадянства та інозем­них організацій містяться відповідно у ч. 1 ст. 423, ст. 424, ч. 2 ст. 423 Цивільного процесуального кодексу України.

Законодавству та правозастосовній практиці держав відомі й інші колізійні прив'язки. Виклад тих самих колізійних при­в'язок може відрізнятись у різних правових системах. Ска­жімо, колізійне правило lex loci laboris сформульоване як "за­кон країни, в якій працівник звичайно виконує свою роботу", в законах із міжнародного приватного права Австрії 1978 p. (ст. 44 (1)); Швейцарії 1987 р. (ст. 121), у Європейській кон­венції 1980 р. про право, яке застосовується до договірних зобов'язань (ст. 6 (2)). У Законі Албанії 1964 р. про користування цивільними правами іноземцями та застосування іно­земного права (ст. 20); Законі Угорщини 1979 p. з міжнарод­ного приватного права (ст. 5 (1)), в законодавстві деяких інших держав вказану прив'язку сформульовано як "закон країни, в якій виконується робота".

Більшість із перелічених вище прив'язок не є універ­сальними, тобто такими, що застосовуються до всіх правовід­носин одного інституту (наприклад, спадкування, укладення зовнішньоторговельних угод тощо). З огляду на це вони поді­ляються на основні та додаткові.