Колізійна прив'язка вважається основною, якщо вона спрямована на регулювання певного виду правовідносин з "іноземним елементом". Проте іноді необхідно уточнити застосування цього основного правила. Одним із способів такого уточнення є використання додаткових колізійних прив'язок. Приміром, із змісту ч. 1 ст. 569 Цивільного кодексу України випливає, що основною колізійною прив'язкою до визначення прав і обов'язків сторін за зобов'язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, є закон країни, де мала місце дія чи інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Але випадки виникнення зобов'язань внаслідок заподіяння шкоди за кордоном, якщо сторони є громадянами або організаціями України, вважаються приватними (окремими) щодо зазначеного вище загального правила виникнення зобов'язань з деліктів. До цих окремих випадків виникнення зобов'язань застосовується додаткова прив'язка — закон України (ч. 2 ст. 5694).
У процесі правозастосування іноді є можливою вказівка на одночасне застосування законодавства кількох правових сис» тем. Це явище отримало назву кумуляції колізійних прив'язок. Часто воно ускладнює регулювання правовідносин, а тому є не завжди бажаним.
Застосування до правовідносин колізійних прив'язок привело до створення в кожній правовій системі власної упорядкованої сукупності колізійних норм, які становлять її колізійне право. Має таку систему права й Україна. Аналізуючи норми чинного колізійного права України: Цивільного кодексу, Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", інших актів, можна стверджувати, що воно є досить обмеженим порівняно з запропонованим у проекті Цивільного кодексу України, а також грунтується на дещо інших засадах. Книга восьма проекту Цивільного Кодексу України пропонує побудувати систему колізійних норм на загальновизнаних у світі принципах міжнародного приватного права, таких як автономія волі сторін правовідношення, можливість широкого та повного застосування іноземного права, максимально повного урахування інтересів фізичної особи щодо її особистого та сімейного статусу, застосування до правовідносин права країни, що має з ними найбільш тісний зв'язок, надання судові чи іншому органові можливості творчо застосувати колізійне право.
3. Місце колізійних норм у джерелах права
Колізійні норми можуть міститись у різних джерелах права, зокрема в законах з міжнародного приватного права: Австрії 1978 p., Угорщини 1979 p., Польщі 1965 p., Швейцарії 1987 p., Румунії 1992 p., Законі Албанії 1964 р. про користування цивільними правами іноземцями та застосування іноземного права. Зазначені нормативно-правові акти містять систему колізійних норм, призначених для врегулювання правосуб'єкт-ності осіб у цивільних, шлюбно-сімейних, трудових відносинах, визнання та виконання рішень іноземних судів тощо. У державах, де немає єдиного закону з питань міжнародного приватного права, колізійні норми можуть бути в окремих юридичних актах. Так, у Болгарії колізійні норми містяться в Декреті про економічне, промислове, наукове й технічне співробітництво з іноземними юридичними та фізичними особами від 12 червня 1974 p. тощо.
Правові системи колишніх союзних республік свого часу опинилися в неоднаковому становищі стосовно наявності колізійних норм, покликаних урегулювати відносини з "іноземним елементом". У найбільш вигідному становищі знаходилася правова система України та Білорусі з їх порівняно розвиненими системами колізійних норм. Водночас зміст цих норм був недосконалим.
Колізійні норми України сьогодні систематизовані в її окремих актах (Цивільному кодексі, Кодексі про шлюб та сім'ю України; Законі України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 p. та ін.). У національних нормативно-правових актах України можуть міститися й окремі колізійні норми, як, наприклад, у ст. 8 Кодексу законів про працю України ("Регулювання трудових відносин громадян, які працюють за межами своїх держав").
Колізійні норми є і в міжнародних угодах, наприклад, у Гаазькій конвенції про колізію законів стосовно форми заповідальних розпоряджень від 5 жовтня 1961 p.; Гаазькій конвенції про право, що застосовується до аліментних зобов'язань від 2 жовтня 1973 p.; Мінській конвенції про правову допомогу 1993 p.
4. Матеріально-правовий метод і матеріально-правові норми
Колізійна норма, відсилаючи до законодавства певної держави, самостійно не врегульовує правовідносини з "іноземним елементом", її існування має сенс за умови використання й матеріально-правової норми, тобто такої, що по суті регулює правовідносини у міжнародному приватному праві. Наявність матеріально-правових норм свідчить про існування поряд із колізійним матеріально-правового методу регулювання вказаних правовідносин.
Зміст цього методу полягає в тому, що правовідносини регулюються безпосередньо юридичними нормами, без відсилання до іноземної правової системи. В доктрині та практиці держав існують розходження у розумінні змісту матеріально-правового методу. Вони виникають через неоднозначність того, які саме матеріально-правові норми належать до сфери міжнародного приватного права. Так, уважається, що до складу вказаної галузі права, крім колізійних норм, належать уніфіковані матеріально-правові норми міжнародних договорів. Скажімо, Л. А. Лунц включає до складу міжнародного приватного права уніфіковані матеріально-правові норми міжнародних угод і міжнародних звичаїв. Внутрішні матеріально-правові норми, призначені для регулювання відносин з "іноземним елементом", вчений не вважає такими, що належать до міжнародного приватного права1.
На думку М. М. Богуславського, матеріально-правовими є уніфіковані та внутрішні матеріальні норми. Причому останні повинні бути спрямовані виключно на регулювання відносин із "зовнішнім елементом". Іншими словами, це спеціальне регулювання нормами в межах внутрішнього законодавства, розрахованого саме на регулювання "міжнародного фактичного складу".
Л. Н. Галенська вказує на використання у міжнародному приватному праві "прямого" методу регулювання відносин. На П думку, змістом цього методу є безпосереднє регулювання відносин із допомогою матеріальних та процесуальних норм, встановлених як внутрішнім законодавством, так і міжнародними договорами1. Мабуть, поняття Л. Н. Галенської "прямий метод" за змістом близьке до поняття М. М. Богуславського "матеріально-правовий метод".
А. С. Довгерт уважає, що матеріально-правовий метод регулювання з використанням договірних уніфікованих норм нині визначає розвиток та основний зміст багатьох інститутів міжнародного приватного права. На його думку, до матеріально-правового методу належать також міжнародні звичаї та матеріальні норми національного права, спеціально призначені для регулювання відносин з "іноземним елементом"".
Вочевидь, визначаючи коло матеріально-правових норм, які входять до складу міжнародного приватного права, слід враховувати: а) характер відносин, що регулюють ці норми;
б) специфіку правового регулювання у сфері міжнародного приватного права. Тому до матеріально-правових норм у міжнародному приватному праві належать: 1) уніфіковані норми міжнародних договорів; 2) норми національного законодавства, які регулюють правовідносини з "іноземним елементом";
3) міжнародні й торговельні звичаї; 4) судова та арбітражна практика (в державах, де вона визнається джерелом права).
Матеріально-правові норми міжнародних угод є уніфікованими правилами, створеними кількома суб'єктами права для безпосереднього регулювання правовідносин, що часто виникають у практиці міжнародного приватного права. Міжнародні угоди можуть повністю або частково містити такі норми. Здебільшого матеріально-правовий метод застосовується за укладення угод із питань авторського права, регулювання праці, відшкодування шкоди, зовнішньоекономічних відносин, деяких інших. Його використано, наприклад, у Бернській конвенції з охорони літературних і художніх творів від 9 вересня 1886 p.; Конвенції № 154 МОП про сприяння колективним переговорам 1981 p.; Брюссельській конвенції про відповідальність операторів ядерних суден 1962 p.; Віденській конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 p.
Норми національного законодавства, які регулюють правовідносини з "іноземним елементом", можуть міститися в конституціях держав та іншому законодавстві, прийнятому на основі конституцій. Так, ст. 13 і розділ IX Кодексу України "Про надра" від 27 липня 1994 p.* присвячені питанням визначення кола користувачів надр України та міжнародним відносинам із приводу використання надр України іноземними особами. Норми цього Кодексу конкретизує, зокрема. Положення про порядок організації та проведення міжнародних конкурсів (тендерів) на укладання контрактів на користування надрами від 8 червня 1998 p.
У багатьох державах приймаються нормативно-правові акти, присвячені питанням зовнішньоекономічної діяльності, скажімо, законодавство з питань іноземного інвестування.
Поряд із вказаними існують матеріально-правові норми, які не створюються спеціально для врегулювання правовідносин з "іноземним елементом". Проте вони застосовуються внаслідок відсилання до них створених для регулювання відносин у міжнародному приватному праві матеріально-правових норм-відсилань. Так, наприклад, у податковому законодавстві держав (як це є у Декреті Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 1992 p.2) може зазначатися, що пільги в оподаткуванні громадян певної держави поширюються і на оподаткування іноземних громадян. Питання про те, чи вважати ці норми такими, що входять до складу міжнародного приватного права, не отримало однозначного вирішення у доктрині правових систем, в т. ч. й у вітчизняній.