Фонологічна система кожної з мов є своєрідною. Своєрідність ця стосується загальної кількості фонем (кількість фонем в різних мовах коливається від 10 до 80); організації фонемних опозицій; пропорції голосних та приголосних (в українській мові 38 фонем, з них 6 голосних і 32 приголосні; в російській — 39 фонем, з них 5 голосних і 34 приголосні; в англійській — 44 фонеми, причому тут аж 20 голосних і 24 приголосні; в німецькій — 33 фонеми, 15 голосних, 18 приголосних; у французькій — 35 фонем, 17 голосних і 18 приголосних); характеру самих позицій; варіантів та варіацій фонем.
Фонеми в мовленнєвому потоцініколи не виступають у чистому вигляді. Вони, реалізуючись у звуках, так чи інакше взаємодіють одна з одною і внаслідок цього зазнають різних змін — виникають алофони (варіації й варіанти) або навіть чергування фонем. Розрізняють чотири типи фонетичних змін: комбінаторні (асиміляційні й дисиміляційні), позиційні, фонетично не зумовлені та спонтанні. Також слід зазначити, що теорії фонеми в українській лінгвістиці другої половини ХХ ст. характеризуються орієнтацією на положення Петербурзької і Московської фонологічних шкіл. А розвиток загальнолінгвістичної теорії фонеми відбувався в Україні у контексті актуальних пошуків та інтерпретацій світових лінгвістичних шкіл. Аналіз інтерпретацій теорії фонеми на сучасному етапі дає підстави твердити, що наприкінці ХХ ст. теорія фонеми стала невіддільним i обов'язковим складником опису фонологічної системи мови.
У даній курсовій ргоботі здійснено аналіз становлення і розвитку загальнолінгвістичної теорії фонеми протягом століття її існування та застосування для наукового опису фонологічної системи мови.
Також проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки:
- дослідження підтвердило провідну роль Я. Бодуена де Куртене у закладанні фундаменту теорії фонеми, визначенні супровідної номенклатури та окресленні принципів і методів подальших фонологічних досліджень.
- у межах концепцій, які утворюють фундамент загальнолінгвістичної теорії фонеми, протягом ХХ ст. було подано лінгвістичну характеристику основного об’єкта теорії, визначено місце фонеми у системі мови, відкрито закономірності функціонування системи фонем, створено класифікації фонем.
При написанні роботи було використано та опрацьовано більше 8 літературних джерел.
В процесі написання отримано грунтовні, системні знання.
1. Березин Ф. М. История лингвистических учений: Учебник для филол. спец. вузов. — 2-е изд., испр. и доп. - М.: Высшая школа, 1984.
2. Бодуэн де Куртенэ И. А. Некоторые отделы сравнительной грамматики славянских языков // Русский филологический вестник. — Т. 5. — 1881 (перед. 1986)
3. Жовтобрюх М. А., Кулик Б.М. «Курс сучасної української літературної мови», К., Вища школа, 1974
4. Кочерга М.П., Загальне мовознавство, К., «Академія», 1999
5. Пауль Г. Принципы истории языка, — М., 1960. — С. 446.,
6. Семчинський С.В. Загальне мовознавство — К., 1996. — С. 73—98.)
7. Л. В. Щерба Языковая система и речевая деятельность, КомКнига 2007 г.
8. Ющук І.П., Українська мова, підручник для студентів філологічних навч. Закладів, К., Либідь, 2003