Щодо співвідношення раси, мови і культури Сепір вважає, що вони не існують паралельно, «що їхні зони поширення найхимернішим способом перехрещуються і що їхня історія розвивається відрубними шляхами». Як і Боас, він стверджує, що немає рас вищих і нижчих.
Широковідомою є типологічна класифікація мов Се-піра. Традиційна типологія мов його не влаштовувала, оскільки у ній зігноровано перехідні (проміжні) типи (як взаємовиключні розглядалися флексія й аглютинація тощо, хоч вони нерідко співіснують у тій чи іншій мові).
Типологічна класифікація мов Сепіра є багатовимірною. Вона ґрунтується на трьох ознаках:
1)ступінь складності слова (аналітичні, синтетичні та полісинтетичні мови);
2)ступінь злютованості елементів усередині слова (ізолюючі, аглютинативні, флективні та символічні, тобто із внутрішньою флексією, мови);
3)типи значень у мові та спосіб їх передачі (основні, або конкретні, значення, які виражаються словами чи коренями; менш конкретні дериваційні, які виражаються словотвірними суфіксами; ще більш абстрактні конкретно-реляційні; суто реляціині синтаксичні значення (два останні типи виражаються афіксами, внутрішньою флексією, а суто реляціині — ще й порядком слів). Оскільки в усіх мовах представлені перший і четвертий типи значень, то всі типологічні відмінності мов стосуються наявності чи відсутності другого та третього типів.
На основі всіх названих вище ознак Сепір установив 21 тип мов. Так, до простого суто реляційного ізолюючого аналітичного типу належать китайська і в'єтнамська мови; до складного суто реляційного аглютинативного синтетичного типу — турецька мова; до простого змішано-реляційного флективного синтетичного типу — французька; до змішано-реляційного фузійного аналітичного типу — англійська; до змішано-реляційного символічного синтетичного типу — семітські мови. Ця класифікація є всеосяжною та найбільш витонченою з усіх наявних, тому отримала схвальну оцінку типологів.
У статті «Статус лінгвістики як науки» (1928) Сепір розглядає взаємозв'язки мовознавства з іншими науками, наголошує на необхідності співпраці лінгвістів із культурологами, психологами, соціологами. Особливе значення надає антропології та історії культури, вважаючи, що саме через мову можна вивчити культуру, бо «система культурних стереотипів кожної цивілізації впорядковується за допомогою мови, яка відображає певну цивілізацію». У цій статті ще більш рельєфно, ніж у книжці «Мова», сформульовано положення про вплив мови на мислення й поведінку людей: «Мова служить керівництвом до сприйняття «соціальної дійсності». Хоч мова звичайно мало цікавить учених, які займаються соціальними науками, вона має могутній вплив на їхню інтерпретацію соціальних проблем і процесів. Людське створіння живе не в одному тільки об'єктивному світі і не в одному тільки світі суспільної діяльності, як це звичайно думають. Значною мірою людина перебуває в полоні конкретної мови, яка є засобом вираження в цьому суспільстві [...]• Факти засвідчують, що «реальний світ» значною мірою несвідомо будується на мовних нормах цього суспільства [...]. Світи, в яких живуть різні суспільства, — це різні світи, а не один і той самий світ із різними навішаними на нього ярликами. Ми бачимо, чуємо і взагалі сприймаємо навколишній світ саме так, а не інакше головним чином завдяки тому, що наш вибір у його інтерпретації визначається мовними звичками нашого суспільства».
Щодо зв'язку мови з культурою, то Сепір категорично заперечує будь-яку кореляцію між формальним аспектом мови (фонетичною і граматичною структурою) та культурою. З культурою пов'язана лише лексика, тобто зміст мови. Історія мови й історія культури, на думку дослідника, розвиваються паралельно. Тому культуру народів можна вивчати на основі дослідження культурної лексики. Так, скажімо, можна реконструювати культуру індоєвропейців на основі реконструкції індоєвропейського словника.
Значну увагу приділяє Сепір функціям мови. На його думку, головною є не комунікативна функція, а символічна (мова як засіб передачі знань і вираження культури народу). Комунікативна функція є похідною від символічної: «Нерідко важко чітко розмежувати об'єктивну реальність і наші мовні символи, які до неї відсилають; речі, якості й події загалом сприймаються так, як вони називаються». Сепір виділяє також такі функції, як експресивну, соціалізації (мова —символ солідарності, виділення певної групи людей із ширшого соціуму, що відповідає опозиції «наш — чужий, не наш»), контактовстановлювальну, зберігання й накопичення культури. Учений звертає увагу на ситуації, коли мовлення, слова перетворюються на діла (наприклад, ситуація клятви), тобто на те явище, яке нині інтерпретується як перформатив.
Надзвичайно актуальним є положення Сепіра, що випливає з функції соціальної солідарності, про важливу роль мови у становленні й розвитку національної самосвідомості.
Отже, Сепір порушив і зробив спробу вирішити багато лінгвокультурологічних проблем, які залишаються актуальними і в наш час.
4. Лінгвістичні погляди Б. Уорфа.
Ідеї Сепіра розвинув американський учений Беджа-мен Уорф (1897—1941). За фахом він був не професійним мовознавцем, а інженером з техніки безпеки і служив у страховій компанії.
Як інженера з техніки безпеки, Уорфа цікавили причини пожеж. Унаслідок тривалих їх пошуків він дійшов висновку, що нерідко причиною пожеж є мова, яка не завжди точно відображає навколишній світ. Так, зокрема, на складі, де цистерни з бензином, робітники ніколи не дозволяють собі палити цигарки, бо знають, що це небезпечно. Проте, коли цистерни порожні, вони це роблять, вважаючи, що порожня цистерна нічим не загрожує. Так слово порожній (англ. empty) дезорієнтує робітників, впливаючи на їхню небезпечну поведінку. Насправді нічого порожнього в природі не існує. Усе заповнене повітрям, невидимими мікроорганізмами тощо. У «порожніх» бензинових цистернах є випари, не менш небезпечні, ніж бензин. Так Уорф зацікавився мовними проблемами. У вільний час він відвідував лекції Сепіра і вивчив мову американських індіанців хопі. Погляд на мову не скованого мовознавчими догмами інженера (погляд збоку) зумовив виникнення нових неординарних ідей. Уорф опублікував лише декілька статей, але це не завадило йому стати знаменитим. Згодом, уже після його смерті, в 1956 р. ті статті видано окремою книжкою «Мова, думка і дійсність».
Уорф виявив цілу низку відмінностей між англійською мовою і мовою хопі. Насамперед це різне членування дійсності та різні способи її позначення. Такі розходження між мовами звичайно мають місце тоді, коли сама дійсність недостатньо чітко членується на складові частини (пор. розбіжність у членуванні кінцівок — руки й ноги чи кольорового спектра в українській і англійській мовах). Мовне членування дійсності, вважає вчений, певною мірою впливає на мислення й поведінку людей. Так, зокрема, складники кольорового спектра в різних мовах не збігаються (в багатьох мовах не виділяють голубого кольору, у турецькій мові одним словом позначають зелений, синій і голубий кольори тощо). Коли представникам різномовних етносів запропонували сортувати різноколірні папірці, то вони робили це так, як підказувала їм рідна мова. Мова ніби диктує мисленню одне членування фактів дійсності і перешкоджає іншому їх членуванню.
Уорф виявив, що в мові хопі й англійській мові різними є категорії числа і часу; що в хопі немає необ-числювальних іменників, а всі непредметні іменники не мають множини і не поєднуються з кількісними числівниками (множина й кількісні числівники вживаються лише для позначення тих предметів, які можуть утворювати реальну групу, наприклад, книжка, стіл, горіх та ін., і не можуть вживатися зі словами типу день, крок, удар тощо; українському Вони були там десять днів у хопі відповідає Вони були там до одинадцятого дня). Граматичної категорії часу в хопі взагалі немає. Часові назви передаються не іменниками, а прислівниками (нашим літо, ранок, вечір у хопі відповідають прислівники, які означають приблизно «коли жарко», «коли світає», «коли вечоріє»). Немає у хопі перенесення просторової лексики на часову (відсутні словосполучення на зразок довгий день, найближчий час). Такі відмінності у мові, на думку Уорфа, зумовлені відмінностями в культурі, світобаченні.
Зіставляючи категорії часу, простору, субстанції, матерії в європейських мовах, які, за Уорфом, мало різняться між собою (він їх об'єднує в StandardAverageEuropean (скорочено SAE) «середньоєвропейський стандарт»), і в мові хопі, вчений робить парадоксальний висновок: уявлення часу, простору й матерії зумовлені мовною структурою і між мовними структурами і нормами культури та поведінки існують зв'язки.
Уорф намагається виділити деякі властивості середньоєвропейської культури й культури хопі, які зумовлені, за його переконанням, мовними особливостями. У SAE мікрокосм використовує «слова, що позначають предмети (тіла) і ті види протяжного, але безформного існування, які називаються субстанцією, або матерією. Дійсність сприймається крізь просторову форму + просторову безформну безперервність, співвідносну з формою, як вміст співвідноситься з формою містилища. Не-просторові явища мисляться як просторові, що несуть у собі ті ж поняття форми і безперервності [...]. Наше об'єктивізоване уявлення про час відповідає історичності й усьому, що пов'язане з реєстрацією фактів [...]. Подібно до того, як ми уявляємо собі наш об'єктивізо-ваний час ніби простертим у майбутнє так само, як він простирається в минулому, наше уявлення про майбутнє складається на основі записів минулого». Хопі властивий «погляд на світ як на щось, що знаходиться у процесі якоїсь підготовки», а «фізичні і нефізичні явища розглядаються як вираження невидимих чинників сили». У хопі немає ідеї історичності, інтересу до реєстрації фактів.