Смекни!
smekni.com

Неогумбольдтіанство – течія мовознавста (стр. 3 из 3)

Водночас Уорф зауважує, що не все в культурі зале­жить від особливостей мови. Необхідно враховувати й умови життя.

Безумовно, сама уорфівська ідея про взаємозв'язок мови й культури є важливою й заслуговує на увагу. Що­правда, важко зрозуміти, що дослідник вважає первин­ним, бо в нього є твердження, що: 1) мова впливає на куль-ТУРУ і> таким чином, є первинною; 2) мова і культура розвиваються паралельно, впливаючи одне на одного; 3) відмінності в мові спричинені відмінностями в культурі.

Категорично про первинність мови Уорф ствер­джує у статті «Наука і мовознавство», де заперечує все­людські закони мислення. Мислення, за Уорфом, зале­жить від мови, навіть від її граматики: «Факти мови є для мовців частиною їхнього досвіду, і тому ці факти не піддаються критичному осмисленню й перевірці. Таким чином, якщо хтось, дотримуючись натуральної логіки, розмірковує про розум, логіку й закони прави­льного мислення, він звичайно схильний просто йти за суто граматичними фактами, які в його власній мові або родині мов становлять частину його повсякденного досвіду, але в жодному разі не є обов'язковими для всіх мов і в жодному сенсі не є спільною основою мислен­ня». Дослідник наводить факти, які засвідчують, що в мовах північноамериканських індіанців немає багатьох категорій традиційної логіки.

Уорф доходить висновку: у мовному світі все від­носне. Ми членуємо світ так, як підказує рідна мова, і «стикаємося, таким чином, з новим принципом відно­сності. Він полягає в тому, що подібні фізичні явища дозволяють створити подібну картину всесвіту тільки за подібності або принаймні за співвідносності мовних систем». Гіпотеза Уорфа отримала в мовознавстві назву гіпотези мовної (лінгвальної) відносності. Оскільки ідея цієї гіпотези була закладена ще Сепіром, то її на­зивають ще гіпотезою Сепіра—Уорфа.

У наш час гіпотезу Сепіра—Уорфа часто визначають як припущення про те, що мислення й культура наро­ду цілком зумовлені мовою. Однак ні Сепір, ні Уорф такого визначення не давали. У статті «Відношення норм поведінки й мислення до мови» Уорф навіть стверджував, що «між культурними нормами і мовни­ми моделями є зв'язок, але немає кореляцій або прямих відповідників».

Зразу ж після оприлюднення гіпотеза викликала гострі суперечки в наукових колах. У 1954 р. їй було присвячено дискусію лінгвістів, антропологів, соціоло­гів, психологів. Критикуючи гіпотезу, опоненти вказу­вали на те, що якби люди по-різному сприймали світ, то не розуміли б один одного. Однак Уорф ніколи не ствер­джував, що абсолютно все в мисленні й культурі зумов­лене мовою.

Довести свою гіпотезу Уорфу не вдалося. Можна сперечатися про достовірність тих чи інших прикладів, коректність їх інтерпретації, але положення про те, що мови по-різному категоризують світ, є абсолютно пра­вильним. Як зазначив В. М. Алпатов, гіпотеза «була сформульована в тому вигляді, в якому сам американ­ський дослідник її не подавав, а потім більшість лінг­вістів просто заперечували те її крайнє формулювання, за яке сам Б. Уорф не ніс відповідальності [...]; деякі лінгвісти, навпаки, надавали гіпотезі дуже великого значення, звичайно виходячи при цьому більше з зага-льнофілософських, ніж конкретно-лінгвістичних прин­ципів. Що стосується самої гіпотези (якщо тільки не формулювати її в явно абсурдному вигляді), то лінгві­стика [...] не могла й не може її ні довести, ні запере­чити» [Алпатов 1998: 226].

Нині гіпотеза стала ще популярнішою, ніж була за життя Уорфа. Багато мовознавців шукають і накопи­чують факти для її підтвердження. Проблемам зв'язку мови і культури й мовних картин світу присвячується багато симпозіумів, конференцій, наукових збірників. Ведуться пошуки об'єктивних методів, які б довели правильність чи хибність гіпотези. У будь-якому разі заслуга Уорфа — в постановці цієї проблеми. Позити­вним у теорії Уорфа, як і в усьому неогумбольдтіанстві, є врахування «фактора людини» й акцентування на змістовому аспекті мови.


Використана література

Кибрик А. Е. Сепир и современное языкознание // Сепир Э. Избран­ные труды по языкознанию и культурологии. — М., 1993.

Звегинцев В. А. Теоретико-лингвистические предпосылки гипотезы Сепира-Уорфа // Новое в лингвистике. — М., 1960. — Вып. 1.

Блэк М. Лингвистическая относительность (Теоретические воззрения Беджамена Л. Уорфа) // Новое в лингвистике. — М., 1960. — Вып. 1.

Национальный язык и национальная культура. — М., 1978.

Гухман М. М. Лингвистическая теория Л. Вайсгербера // Вопросы тео­рии языка в современной зарубежной лингвистике. — М., 1961.

Чесноков П. В. Неогумбольдтианство // Философские основы зару­бежных направлений в языкознании. — М., 1977.

Подолян І. Е. Ідея лінгвальної відносності в сучасному науковому кон­тексті // Вісник Київського лінгвістичного університету. Серія Філологія. — 2001. — Т. 4. — № 2.