Подібні оказіоналізми з порушенням правил категоризації процесів мовлення з’являються і в сучасній російській мові, що доводять приклади, подані у вже згаданому вище дослідженні Р.Беленчиков: Впрочем, слово «русскоговорящий» я употребил зря – применительно к Валеркиному окружению лучше было бы употребить слово «русскоматерящиеся» або Девочка будет жить у вас всю жизнь в качестве русскомолчащей рабыни, видимо, полагая, что попала в этакий странный гарем (Belentschikow 2003: 255).
Українські новотвори засвідчують і інший шлях формування прихованих, або згорнутих лексемних категорій – втрату спеціалізованої функції, властивої їхньому словотвірному маркеру, генералізацію вираженої ним категорійної ознаки і, внаслідок цього, приховання конкретних словотвірних значень, що він їх виражав раніше.
Спостерігаємо це на прикладі українських іменників з патронімічними суфіксами –енк(о), -ук (-чук)та –ич, а також суфіксів недорослості істоти –а/–я (-ат(а)/-ят(а)), -атк(о)/-ятк(о), -ен(я).
Чи не найважливішою передумовою активного поповнення рядів слів з цими суфіксами є зміна соціальних і виробничих відносин в українському суспільстві, яка ліквідувала ґрунт для функціонування таких дериватів і ,як наслідок, призвела до їхнього закріплення у функції прізвищ українців, наприклад, шевченко, шевчук спершу «син шевця, молодий швець’ або ‘помічник, учень, підмайстер шевця’, гетьманич, гетьманенко‘син гетьмана’.
Ширше, всі ці суфікси можуть позначати взагалі недорослу істоту, істоту молодого віку, пор.: вовчук ‘молодий вовк’, зайчук ‘молодий заєць’, лисиччук ‘син лисиці’ або зрідка істоту чоловічої статі, напр.: дрохвич ‘самець дрохви’, павич ‘самець пави’.
Для цілого ряду найменувань професій або посад стара українська мова випрацювала окремі відкриті вибірні категорії з власними формальними засобами вираження словотвірних значень ‘син, нащадок’ і ‘учень, помічник, підмайстер’, пор.: титар – титаренко ‘син титаря’ і підтитарій, підтитарний ‘помічник титаря’; хорунжий – хорунжич ‘син хорунжого’ і підхорунжий ‘помічник хорунжого’; суддя –судденко ‘син судді’ і підсудок ‘помічник судді’.
Руйнація старої лексемної парадигми з чітко окресленою дериваційною базою суфіксів (назви ремісників або посадовців) призвела в багатьох випадках до нейтралізації, приховання в семантиці новотворів диференційних ознак ‘вік особи’, ‘нащадок’, ‘учень, помічник’.
Крім того, генералізована категорійна ознака, виражена суфіксами, уможливила розширення їх дериваційної бази. Таку тенденцію до генералізації категорійної ознаки особи (істоти взагалі) українські суфікси недорослості засвідчили давно. Це доводять хоча б такі лексеми зі «Словаря української мови» за редакцією Б.Д.Грінченка (Київ, 1907-1909), що моделює стан українського лексикону 2-ої половини ХІХ ст., як безбатченко, безкоровайчукна означення позашлюбних дітей або засвідчена академічним 11-томним тлумачним «Словником української мови» (Київ, 1970-1980) лексема безхатченко‘бездомна людина; бурлака, нетяга’.
Іменники-оказіоналізми, зареєстровані новими українськими словниками, лише доводять активну дію цієї тенденції в сучасному українському живому мовленні, пор. такі лексеми зі словника Ж.В.Колоїз, як чоботищенко‘той, хто взутий у чоботи’; хапайкліщенко‘той, хто хапає кліщами’; крутизалізенко ‘той, хто крутить залізо; коваль’, бийкувалденко‘той, хто б’є кувалдою; молотобоєць’; білявич, чорнявич‘той, хто має біляве, чорняве волосся’, жаргонізми зі словника Л.О.Ставицької на зразок готовченко‘дуже п’яна людина’; роговенко ‘сільський житель’ або новотвори українчук (Мінчак 2003), лідерчук(Стишов 2003), гнучкошиєнко, у статті Р.Корогодського фарисейство «гнучкошиєнків»(Сучасність 2003, № 1: 115).
Патронімічні суфікси у всіх цих експресивно-оцінних номінаціях особи підкреслюють належність такої назви саме українцю, пор. у зв’язку з цим прізвище Оптимистенко одного з героїв п’єси В.В.Маяковського «Баня». А.Нелюба у своєму словнику подає приклади вживання суфікса –енк(о)в критичних працях відомого українського філолога Ю.В.Шевельова (Юрія Шереха) як самостійної номінації українця, зокрема (з негативною оцінкою) найменування письменника-епігона Т.Шевченка, пор.: Може Енко, здобувши енну порцію сала й тютюну, видати в друкарні Сажніна свої витвори, - але даремно думає він, що це він потрапив у літературу (Нелюба 2004: 35). У можливій подвійній мотивації лексеми Енко у цьому контексті актуалізовано його генезу: ен-суфікс недорослості, здрібнілості (внученя, паненя, синеня) + к(о) суфікс особи, пор. знайко, сонько, хвалько.
Субстантивація цього суфікса уможливлює словотворення від нього, див. там же іншу цитату з книги Ю.Шереха «Пороги і запоріжжя»: Епігонство етнографізму переборено. Енківщина животіє – і вона, мабуть, вічна (Там же).
Ця тенденція властива і іншим слов’янським мовам. Чимало прикладів новотворів з генералізованою семантикою суфіксів недорослості виявила свого часу в російській мові Н.О.Янко-Триницька, пор. її приклади з творів художньої літератури: егорята (діти Єгорова), башмачонок, черчиллята, айсбержата(Янко-Триницкая 2001: 293-296), а також пригадаємо нахаленок з однойменного оповідання М.О.Шолохова, любятаи стишатаВ.В.Маяковського.
Активне поповнення лексемної категорії експресивно-оцінних назв особи з патронімічними суфіксами в ролі генералізованих словотвірних маркерів засвідчив нещодавно виданий Х.Вальтером і В.М.Мокієнком «Словник сучасних російських прізвиськ», з цього джерела такі розмовні утворення, як Бакенбардыч, Вампиреныш, Векторовна(вчителька математики), Волкодавна, Кефирыч(Михайло Полторанін), Немыч(учитель німецької мови), Бухгалтереночек,Кириеныш, Кремленыш(Сергій Владиленович Кирієнко), Обкомыч (Геннадій Андрійович Зюганов) (Вальтер/ Мокиенко 2004).
Префікс під- у поданих вище прикладах підтитарій, підтитарний, підхорунжий, підсудок демонструє у сучасній українській мові ще один спосіб формування вибірних лексемних категорій – завдяки переорієнтації категоризатора, його закріпленню за іншою дериваційною базою.
Іменники з префіксом під- на позначення особи в сучасній українській мові збереглися в ієрархії деяких військових звань або занять: підмайстер, підосавул, підполковник, підпоручик, підпрапорщик, підхорунжий, підшкіпер.
В інших сферах суспільного життя такі прості афіксальні номінації замінили складні слова або словосполуки з деталізованим оформленням ономасіологічної структури ‘особа, підпорядкована іншій особі, її помічник або заступник’: режисер: помічник режисера, помреж; редактор: помічник редактора, помред; лікар: помічник лікаря, асистент лікаря(хірурга на операції);прокурор: помічник прокурора;президент: віце-президент, радник президента, прем’єр: віце-прем’єр, адмірал: віце-адмірал, контр-адмірал, директор: заступник директора; депутат: референт, помічник, радник депутата; префект: помічник, заступник префекта,але і супрефект, також застаріле російське товарищ (министра, прокурора)в значенні ‘помічник, заступник’.
У функції номінацій-категоризаторів, що узагальнюють все розмаїття ролей осіб, залежних у своїй професійній діяльності від іншої особи, часто виступають і субстантивовані дієприкметники підлеглий, підпорядкованийабо такі спеціалізовані прикметники, як підвладний, підзвітний, піднаглядний, підшефний, підконтрольний.
З огляду на таку переорієнтацію ономасіологічного базиса виразної експресивно-оцінної конотації набувають новотвори-оказіоналізми, зафіксовані в матеріалах газети «Літературна Україна» (далі – ЛУ): підначальник ‘особа, яка є помічником, заступником начальника’ (Ми всі разом – українці, росіяни, євреї, «рядові», начальники, підначальники, відповідальні, безвідповідальні, бюрократи, антибюрократи, всі, на Україні і не на Україні сущі й уже не сущі, - всі разом допровадили до нинішнього стану (ЛУ, 26/88)); піддиктатор ‘особа, яка є помічником, правою рукою диктатора’ (Піддиктатор визнає і творить армію диктатора, а не народу, тим паче, армію не як щит, як меч… (ЛУ, 47/90)) (Нелюба 2004: 92-93).
Однак модель творення за допомогою префікса під-відсубстантивних іменників зі значенням підпорядкування виявляє дедалі вищу активність в аспектуалізації абстрактних понять і деталізації семантики різноманітних термінів і професіоналізмів, що позначають реалії виробничої або наукової діяльності сучасного суспільства, напр.: підланцюжок, підматриця, підпоняття, підпорядок, підпростір, підранг, підрівень, підсерія, підсписок, підтіло, підшар, під’яруста інші.
У процесі адаптації новітніх запозичень до сучасної лексичної та граматичної системи української мови вагому роль відіграє їхня здатність стати центрами словотвірних гнізд.
Серед сучасних неологізмів-іменників нові похідні від іншомовних основ найчастіше утворюються за допомогою суфіксів –ість: конвертованість, корумпованість, ментальність; -ств- (такий неологізм називає узагальнену ознаку або стан): бестселерство (бестселер), ксенофільство (ксенофіл), манкурство (манкурт), спонсорство (спонсор); -ізм-/-изм-: вампіризм (вампір), катастрофізм (катастрофа), лобізм (лобі), нарцисизм (нарцис), фанфаризм (фанфари); -ація- (графічно -аці/я/): бартеризація, ваучеризація, гуманітаризація, бюрократизація, комунізація, еротизація, інвалідизація, колгоспизація, криміналізація, мафіозація, мюзиклізація.