Смекни!
smekni.com

Особливості використання ідіом (стр. 14 из 16)

Veiling under a Jove-like serenity that perpetual antagonism deep-seated in the bosom of a director towards his Shareholders, he faced them calmly [VI, c.202].

Вищевказана ідіоматична одиниця має свій постійний відповідник в українській мові, який вживається і у даному випадку, тобто перекладачеві вдається здійснити переклад з найменшою кількістю втрат, як формальних, так і смислових – збережено і загальний смисл висловлювання, і його ідіоматичний характер, і навіть античний колорит. Як вже згадувалося вище, ще В.Комісаров указував, що переклад фразеологічних одиниць античного і біблійного характеру, як правило (за рідкими винятками) не становить труднощів у межах європейських мов, адже вони мають спільну культурно-духовну спадщину, що й робить ці ідіоматичні одиниці вживаними в усіх європейських мовах (звичайно, у різному ступені у різні часи); вони вважаються своєрідними ідіомами-інтернаціоналізмами. Підтвердження цього ми можемо бачити у наведеному нижче прикладі перекладу ідіоматичної одиниці античного походження:

«Ховаючи під олімпійським спокоєм неприязнь до акціонерів, що в’їлася в душу кожного члена правління, він оглянув їх спокійним оком» [ІI, с.168].

Досліджуючи ідіоматичні одиниці роману «Власник», ми не можемо погодитися зі ствердженням британського дослідника В.Коллінза, який наголошував на квазі-відсутності ідіом у творчості Ґолсуорсі порівняно з Чарльзом Діккенсом. Дійсно, частотність ідіом у Діккенса є більш вагомою, але його ідіоми у переважній більшості випадків є трафаретними, шаблонними, характерними для британської літератури вікторіанської доби. Ідіоматичні одиниці Ґолсуорсі є значно яскравішими; часто входять до складу індивідуально-авторських порівнянь, або метафор (подібну тенденцію було відзначено у творі Шарлотти Бронте). Вони не просто задовольняються функцією кліше, або застосовуються задля запобігання тавтології, як ми то бачили у Ч.Діккенса. Ідіоматичні одиниці у творі Дж.Ґолсуорсі «Власник» відіграють важливу роль у характеристиках персонажів, описових та оповідних контекстах та приймають участь у таких текстоутворюючих стратегіях, як когезія, когерентність, зв’язність. Під час читання тексту Ґолсуорсі його ідіоми водночас сягають у око, зупиняючи увагу читача на важливих деталях, які хотів би підкреслити автор, проте ніколи не сприймаються як щось чужорідне, органічно вплітаючись до структури художнього тексту.

У третьому розділі нашого дослідження проаналізовано особливості вживання та способи перекладу ідіоматичних одиниць у художніх творах з англійської мови на українську на матеріалі двох романів британських класиків ХІХ століття Чарльза Діккенса «Великі сподівання» та Шарлотти Бронте «Джен Ейр» та їхніх перекладів Ростиславом Доцентом та Петром Соколовським відповідно, а також роману початку ХХ століття Джона Ґолсуорсі «Власник» та його перекладу Олександром Терехом. Відзначені основні перекладацькі прийоми щодо перекладу висловлювань, що містять ідіоматичні одиниці: зокрема, прийоми лексичної трансформації (конкретизації або генералізації, компенсації, прийомів лексичного доповнення або лексичного опущення) та комплексної трансформації (прийом смислового розвитку (модуляції) та прийом цілісного перетворення). Визначено найпоширеніші у даних творах семантичні групи ідіоматичних одиниць (ідіоми з зоонімним та колоронімним компонентом, ідіоми на позначення грошей/власності/матеріальних відносин, евфемістичні ідіоми тощо). Тематика ідіом визначається загальною спрямованістю роману та творчим задумом автора. Також була зроблена спроба класифікувати досліджувані ідіоми за структурним критерієм. Виявилося, що серед нашої вибірки більшість ідіоматичних одиниць належить до іменних або субстантивованих, і лише незначна кількість ідіом є дієслівними. Крім того, відзначено, що згідно до тенденції реалістичного художнього тексту до когезії, ідіоматичні одиниці в ньому не є ізольованими, вони беруть участь у формуванні індивідуально-авторських порівнянь, метафор та інших стилістичних тропів та фігур. Також відзначена залежність частотності вживання ідіоматичних одиниць від типу художнього тексту: описовий контекст (пейзаж, портрет, інтер’єр), оповідь, пряме мовлення чи внутрішній монолог персонажів. Результати дослідження унаочнюються у додатках.


Висновки

У першому розділі дослідження робиться спроба надати оцінку сучасному стану наукових досліджень в галузі ідіоматики. Зазначається, що у вітчизняній лінгвістиці мовознавці є здебільшого послідовниками так званого «вузького» розуміння ідіоматичних одиниць, згідно з традиціями, започаткованими радянським вченим В.Виноградовим, в той час, як їхні британські та американські колеги віддають перевагу «широкому» підходу, вносячи до складу ідіом такі одиниці, як приказки, прислів’я, крилаті вирази, які за вітчизняними науковими традиціями прийнято вважати предметом вивчення фольклористики, або пареміології.

Крім класифікації В.Виноградова – М.Шанського [1, c. 644], розглянуто також низку типологій ідіоматичних одиниць, зокрема: типологія Н.Амосової [8, c. 65], О.Куніна [9, c. 15], також дуже цікава та змістовна семантична класифікація Г.Грінь [11, c.36-41], яка розподіляє дієслівні фразеологічні одиниці американського варіанту англійської мови за семантичною ознакою. Серед класифікацій, пропонованих зарубіжними дослідниками, особливий інтерес становлять класифікації ідіом британських лексикологів Дж.Сейдл та У.Макморді за походженням, а також за критеріями повної/неповної фіксованості. Розглянуто також феномен «ідіоматичності» як такий, що визначає місце ідіом в системі фразеологічних одиниць мови як її ядро, або ключова складова.

У другому розділі роботи зроблено спробу простежити еволюцію наукових поглядів на переклад. Особливу увагу було приділено питанням класифікації перекладу, формам і методам роботи з ним залежно від установок перекладача. Надано кілька прикладів класифікацій, заснованих на різних диференційних критеріях.

Також окреслено коло питань, пов’язаних з художнім перекладом, при чому ми намагалися дати свою власну оцінку дискусійним питанням в галузі перекладознавства, зокрема проблемі необхідності збереження формальної складової художнього тексту при перекладі та перекладацьких стратегій щодо перекладу ідіом.

У третьому розділі нашого дослідження проаналізовано особливості вживання та способи перекладу ідіоматичних одиниць у художніх творах з англійської мови на українську на матеріалі двох романів британських класиків ХІХ століття Чарльза Діккенса «Великі сподівання» та Шарлотти Бронте «Джен Ейр» та їхніх перекладів Ростиславом Доцентом та Петром Соколовським відповідно, а також роману початку ХХ століття Джона Ґолсуорсі «Власник» та його перекладу Олександром Терехом. Відзначаються три основні типи перекладу ідіоматичних одиниць: повно-еквівалентний, тобто переклад ідіоми за допомогою іншої ідіоми з аналогічним образним наповненням (ідіоми-інтернаціоналізми); частково-еквівалентний, коли у перекладі використовується ідіоматична одиниця з аналогічним переносним смислом, але іншим образним наповненням (при цьому в разі необхідності перекладач має додавати підрядкові виноски та примітки для забезпечення прагматичної адаптації перекладу) та неідіоматичний (коли значення ідіоми передається за допомогою слова-номіната або не фразеологічного виразу). Проте варто зазначити, що навіть такі ідіоми-інтернаціоналізми, як ідіоми-біблеїзми та ідіоми античного походження, що, дійсно, у більшості випадків не становлять труднощів для перекладу (адже європейські мови мають спільну духовно-культурну спадщину), можуть перекладатися іншим чином (опущення, цілісне перетворення) з огляду на прагматичну адаптацію перекладу. Слід зауважити, що переклад ідіоматичних одиниць у художньому творі становить чималі труднощі для перекладача, якому з метою їх подолання доводиться вдаватися до різноманітних прийомів перекладацької трансформації, зокрема: конкретизації або генералізації, компенсації, прийомів лексичного доповнення або лексичного опущення, а також таких прийомів комплексної трансформації, як прийом смислового розвитку (модуляції) та прийом цілісного перетворення. З усіх вищезгаданих прийомів прийом компенсації зустрічався найчастіше у прикладах нашої вибірки. Ми свідомо не згадали такий комплексний прийом, як антонімічний переклад, адже у нашій вибірці він не зустрівся жодного разу, тож ми можемо зробити попереднє припущення, що для перекладу фразеологічних одиниць він не використовується.

Особливу складність становлять ідіоматичні одиниці, що з’являються не у експліцитній словниковій формі, а у скороченій, або розгорнутій та переосмисленій формі, чи навіть у формі інтертекстуальної алюзії.

Твори Ч.Діккенса та Ш.Бронте споріднені не лише приналежністю до однієї літературної епохи, яку умовно можна назвати «літературою вікторіанської доби», з її загально реалістичною неквапною манерою оповіді, дещо незвичною для сучасного читача пафосністю, потягом до містицизму, прийомом прямого звернення автора до читача, що також виглядає сьогодні дещо застарілим, а й своїми лінгвостилістичними особливостями. Зокрема, ідіоматичні одиниці в обох досліджуваних нами творах тяжіють до загальноприйнятих літературних кліше того часу; особливо це характерно для ідіостилю Чарльза Діккенса. Іноді вжиток подібних конструкцій може пояснюватися не тільки даниною літературній традиції, але й наміром автора справити комічний ефект на свого читача. Окрему низку ідіоматичних одиниць складають підкреслено розмовні ідіоми, часто компаративного характеру, які вживаються представниками нижчих верств суспільства. Очевидно, автори розглядають подібні ідіоми як просторічні або навіть вульгарні і допускають їхній вжиток задля створення колориту мовлення простого народу. Проте у Шарлотти Бронте ми вже спостерігаємо інтеграцію ідіоматичних одиниць до складу стилістичних фігур та тропів: найчастіше це метафори та індивідуально-авторські порівняння. Ця сама тенденція розвивається і набирає сили у творчості Дж.Голсуорсі, що ми можемо простежити на прикладах з його роману «Власник».