Смекни!
smekni.com

Особливості стилю і проблематика роману П. Коельйо "Заїр" (стр. 4 из 5)

" Чи варто виканючувати ще один шанс для нашого шлюбу?"[11;24]

Дієслово "виканючити" розкриває горду та пихату натуру героя. Адже просити у коханої ще один шанс він вважає принизливим.

Головний герой еволюціонує і разом з тим змінюється його мова. П.Коельйо використовує такий художній засіб як ампліфікацію:

"…я дивлюся на цю жінку, котра тільки-що зварила каву, а тепер листає газету, на цю жінку, в очах якої застигла втомлена безнадія ,. .на цю тиху юну жінку – майже дівчину, - очі якої кажуть більше, ніж будь-які слова, на цю жінку.."[11;37]

Письменник хоче підкреслити наскільки важливою є для героя його дружина і вказівний займенник "цю" допомагає відтворити ситуацію.

У процесі еволюції головний герой по-різному називає свою дружину. Спочатку – Эстер, потім – "дружина" – "моя колишня дружина" – "кохана дружина" – "жінка на все життя" – "жінка моєї мрії". Останні слова показують, що переродження дало вагомий результат, який є позитивним. Відразу увагу привертають прикметники "кохана", "моя колишня", які виступають означеннями. Ці слова звужують діапазон значень поняття "жінка" до мінімального.

Для зображення фінальної сцени бразилець використовує діалог. Саме діалогічне спілкування між чоловіком і дружиною створює атмосферу невимушеності. Структура діалогу проста, тобто відсутні складнопідрядні речення і присутній еліпсис, який оживляє спілкування. Наприклад:

"- І ти його кохаєш?

- …Кохала.

- І продовжуєш кохати?

- І ти думаєш, що це можливо? Що я, кохаючи іншого і знаючи про твою швидку появу, залишалась би тут?

- Напевно, ні. Напевно, ти весь ранок чекала, коли відкриються двері".[11;370]

Характеризуючи стиль П.Коельйо слід зазначити, що у романі вагому роль відіграє елемент хеппі–енду. Принцип щасливого кінця навіює казкову атмосферу, що повністю виправдовує сподівання читача. Будучи у процесі пізнання (читання, черпання інформації), людина перебуває у стані очікування хорошої розв’язки, яка стимулює до заглиблення у себе та змушує мріяти. Як правило, саме така реакція читача забезпечує хорошу репутацію письменнику та піднімає авторитет серед "клієнтів" будь – якого віку. Проте слід зазначити не менш важливий нюанс: людині поступово набридають твори із передбаченим хеппі – ендом. Читач хоче бачити правдиву розв’язку, а не казку, що найчастіше є просто ілюзією. Отже, щасливий кінець типу "жили вони довго й щасливо та померли в один день" – це штамп, якого повинні уникати творці, аби збільшити свою читацьку аудиторію.

Проаналізувавши манеру письма П.Коельйо варто зазначити, що індивідуальний стиль відображає риси, притаманні художнику слова. Характер асоціацій письменника, який лежить в основі його тропіки і стилістичних фігур, домінування певного виду тропів, типи композицій, фабульно-сюжетні особливості, - все це показники, за допомогою яких дослідник може охарактеризувати стиль конкретного автора. В стилі – те індивідуальне, що відрізняє всіх митців одне від одного: особистий досвід, талант та манера письма. Стиль – це "творче обличчя" окремого письменника.

2.2 Проблематика роману "Заїр"

На сьогоднішній день точаться гарячі дискусії з приводу проблем, піднятих у творах П.Коельйо. Так, наприклад, український письменник А.Дністровський має свою точку зору щодо цього питання, а саме: "Насправді він (П.Коельйо) тем цих не вирішує, він просто їх подає у символічній оболонці. Ну, хоч яку проблему він вирішив у своїй прозі? Жодної". [22] Слова свідчать про те, що серед знавців літератури є письменники, що негативно оцінюють творчість П.Коельйо. Проте російський журналіст Віктор Северін вважає, що "П.Коельйо говорить про важкі для сприйняття речі просто, образно і красиво. Він не тільки знавець людської душі, він ненав’язливий порадник, що нагадує рятівні банальності, без яких тьмяніє наше життя". [19]

Характеризуючи "Заїр", слід зазначити, що твір не вносить нової традиції, а ,як і належить будь – яким романам, висвітлює проблему кохання. Проте у інтерпретації бразильського письменника це почуття дещо видозмінене. Перед читачем постають почуття як скороминучий інстинкт, який не обов’язково односторонній, тобто компенсуючий. Відстоюється навіть думка одночасної паралельності декількох "кохань" ( людина може мати теплі почуття відразу до кількох осіб), за умови відсутності психологічної залежності від цих почуттів. Підтвердженням є наступний діалог:

"- Ти хочеш знати, чи здатне наше серце витримати кохання не до одної людини, а, скажімо, одночасно до двох?

- Так, хочу.

– Думаю, що здатне. Якщо тільки предмет нашого кохання - не Заїр". [11;139]

У романі "Заїр" П.Коельйо звертається до поняття "одержимості" предметом захоплення (Заїром). Головний герой загубився між двома почуттями: закоханості та залежності. Тривожні думки про кохання, яке можуть вкрасти, не полишають його ні на хвилину. Насправді, стан постійної настороженості, напруги підкреслює факт невпевненості у взаємності почуттів. Десь глибоко в підсвідомості герой вірить у невинність коханої, але чоловіча психологія все ж таки перемагає. За допомогою брудних помислів, він зв’язує себе і предмет свого захоплення тугою мотузкою. Принцип: "я тебе так кохаю, що звільняю тебе від моєї любові" тут не діє. Навпаки, зароджується непереборне бажання заволодіти об’єктом марення. Цікава типологія кохання була започаткована давньогрецькими мислителями, де розрізнялися вирази "ерос" (любов-захват), "філія" (любо-приязнь, любов-дружба, що зумовлена соціальними стосунками ті особистісним вибором), "сторге" (любов-прихильність, особливо в родинних зв’язках), "агапе" (жертовна й вибачлива любов, що сходить до ближнього). У романі "Заїр" читач спостерігає процес переродження "філії" в "агапе".[8;114-140 ] Саме любов-агапе співвідноситься із християнськими концепціями любові – любові смиренної, жертовної, але, разом з тим сповненої внутрішніх духовних потенцій; любові, що прагне всім простити й усіх утішити. Саме її заповідав Христос: "Люби свого ближнього, як самого себе". [5; 38 ]

Зовсім поряд стоїть проблема любовного трикутника: герой – його дружина Эстер – Михаил (друг Эстер). Цього разу останнє слово залежало від героїні, яка обрала свого грішного чоловіка. Разом з тим, маємо нагоду спостерігати рідкісні явища: неможливу дружбу між чоловіком і жінкою та між двома чоловіками, що уособлюють двох конкурентів. Досвід, описаний у романі, демонструє, що такого роду стосунки цілком можливі. Михаил, попри свої почуття, сприяє зустрічі Эстер із чоловіком, одночасно допомагаючи і своєму конкуренту. Образ Михаила і є тією силою, що склеює два розбитих серця докупи. Він є своєрідною вершиною любовного трикутника, тоді як закохані – точки основи.

У романі "Заїр" бразильський письменник торкнувся проблеми свободи. Свобода - це річ, якою прагнуть володіти виключно всі. П.Коельо спробував дати відповідь на запитання екзистенції свободи. "Абсолютної свободи не існує: є лише свобода вибору, а зробивши вибір, ти стаєш заручником свого рішення". [11;94] Проте поняття свободи існує в багатьох ракурсах, залежно від середовища. Так, наприклад, в коханні вона відображається на цілком свідомому рівні: "я відпускаю тебе, даючи право вибору". Письменник прирівнює ціну свободи до рабства, яке має на меті психологічну залежність . Буває так, що, отримавши волю, людина не знає що з нею робити. Вона вже свідома і в силі сама приймати рішення. Але десь на підсвідомому рівні особистість лишилась ще на тому місці, де її відпустили. Це ж саме трапилось і з головним героєм. Виявилося, що свобода, якої він так прагнув зовсім не потрібна. Бути рабом краще, ніж самому по собі, бо твій васал (дружина) хоч якось турбується про тебе.

П.Коельйо, як і належить справжньому постмодерністу, широко розкриває проблему істинності щастя: щастя як матеріальна річ, щастя як стан людини, щастя як абстрактне поняття. Почуття фізичного та духовного задоволення (щастя) для кожного індивідуума полягає в різних істинах. Так, наприклад польський поет ХІХ століття Ц. Норвідов вважав, що "людина, щоб бути щасливою, має знати: 1) на що жити (гроші), 2) для чого жити, 3) за що вмерти".[14;42] Проте у творах П. Коельйо найщасливішими є люди, які не мають на що жити – це бідні та безпритульні "особистості", так звані "бомжі". " Він (жебрак) – живе втілення нещастя, але очі у нього, як і у будь-якого бідняка щось приховують". [11;.52]. Ця іскра в очах покинутих, забутих Богом людей, і називається щастям. П. Коельйо зумів показати найбідніших, тобто безпритульних, найбагатшими. Вони не бояться ризикувати, бо не мають чого втрачати. Вони володіють лише такими скарбами як чиста совість і людська гідність.

Найголовнішою проблемою є внутрішнє переродження особистості. Людина – створіння непостійне, їй властиво змінюватися залежно від обставин. Так і герой роману "Заїр" еволюціонує, тобто перероджується. Споглядаючи еволюцію особистості, яку описав П. Коельйо, читач вливається в процес і стає безпосереднім учасником цього внутрішнього перетворення. Як правило, такого роду "спілкування" не залишається безрезультатним. Аналізуючи, людина робить логічні висновки, які рано чи пізно знайдуть своє відображення у житті. Твори П. Коельйо спрямовані на пробудження психологічного конфлікту в особи, яка бере участь у цьому процесі, та прискоренні катарсису. А поштовхом до внутрішньої боротьби служать запитання, що обов’язково виникають у реципієнта.

Марія Гуменюк у статті "Дві правди про еволюцію" пише, що " всі науково-дослідницькі центри бачать еволюцію людини лише на її фізичному плані. І ніхто не задумується над тим, якою заниженою і обкраденою є ця правда, якою приниженою, обмеженою, звуженою до фізичних потреб та емоційно-інтелектуальних функцій є людина".[23] Таким чином, П. Коельйо зробив неможливе – врозріз показав внутрішню еволюцію особистості.