Цим ученим створено єдиний у світі Лiнґвiстичний навчальний музей.
Дитинство моє пройшло у місті Глухові на Сіверщині (це північ Сумської области, до 1939 р. – частина Чернігівщини; у місті було близько 20 тис. мешканців, кілька церков, педагогічний інститут; науково-дослідний інститут коноплярства, низка підприємств місцевої промисловости). Згодом, внаслідок занять історією назв міст з’ясувалося, що мій Глухів – найсхідніший з-поміж 23 Глухових, відомих від Німеччини (Glauchau, Glaucha) й Чехії (Hluchov) до Польщі (15 назв Głuchow і Gołuchow) й України (2 Глухови на Львівщині і ще 2 під Житомиром). Ця смуга схожих назв навчила мене: немає в нас „ексклюзивних прав” на „окремо взяті” частки цього спільного мовного добра, і тому пояснення кожної такої окремо взятої назви нібито від слов’янської основи глух- безпорадно помилкове.
Воно не відповідає на істотні питання по суті справи – чому міста й села з цими назвами розтятися на карті горизонтальною смугою не північніше від 53° пн. широти: щo – далі на північ „глушини” вже немає? Крім того, деякі з цих селищ дуже близькі одне від одного: знову, при чому ж тоді глушина?
Придивившись до назв з такими саме закінченнями (колись вельми поширений „формантний аналіз”), можна переконатися, що лише поодинокі з них „мають вигляд” слов’янських: Горохів, Лопухів, Вовчухів, Чернихів. І якийсь дивний у них сенс – щo, хіба лише в тих селищах росте горох чи лопухи? Коли ж з довідника назв населених пунктів України [АТП] було вибрано всі наявні там топоніми на -хів, стала очевидною яскрава неслов’янська природа більшости їхніх основ. Так, на Львівщині й Франківщині – це Бердихів, Бихів, Болехів, Волохів, Брахів, Вовчухів, Глухів (2), Дарахів, Духів, Келихів, Крехів,Лідихів, Лопухів, Малехів, Нежухів, Плехів, Полюхів (2), Радехів Лв (і Рахів у Карпатах), Ситихів, Сихів, Чернихів... У Волинській области – це Бахів, Бихів, Борохів, Велихів, Глухи Вл (є і 2 Глухови Жт), Горохів, Друхів, Залухів, Радехів Вл (це ще одна, волинська назва, така ж, як і в Підкарпатті), Серхів, Терехів, Черняхів...
А східний ареал (23 назви на -хів плюс похідні на -ш-)? А то Чернігівщина і Сіверщина з потужним докиївським племінним центром у Сновеську-Седневі – це Булахів, Глухів, Селихів, Требухів, Чернігів, Черняхівка, Кархівка, плюс білоруські Борхаŷ, Нахаŷ, Шыхаŷ...
Далі на схід назв на -хів не видно, зате на захід, як бачимо – чимало схожих. І широтна витягнутість їх смуги у Лісостеповій Україні, і пов’язаність з колись кельтськими Галичиною і Волинню спонукали залучити до вивчення цих загадкових назв словники саме кельтських мов. І це був перший великий подив – і успіх задуму (К.Тищенко «Спідні пласти української історії, побачені через мову»).
Рефлексія і самоперевірка
1. Що досліджує етимологія?
2. Хто такі етимологи? Що вам відомо про їхні праці?
3. Які афікси найбільш продуктивно працюють для утворення іменників на позначення назв жителів певного населеного пункту?
4. У чому своєрідність етимологічного словника?
Тема для розмови.
В одному з інтерв'ю Борис Ілліч Олійник сказав: «У нас було дитинство, ми до чогось високого прагнули. Ми знали, що є те, котре не купується і не продається, - це батько, мати, баба, дід, Вітчизна. Цим не можна торгувати. Так нас учили. І я думаю, добре вчили. Що немає чисто расових таких уже богообраних, а всі перед Богом рівні. Отак ми вчилися, і так живемо». Яка ваша думка стосовно сказаного? Обговоріть цю проблему в класі.
Завдання додому
Підготуйте проект «Історія моєї мови в етимологічному корінні кожного слова», користуючись книгами Алли Петрівни Коваль «Пригоди слова», «Крилате слово», «Спочатку було слово».