Смекни!
smekni.com

Структура, семантика та словотворчі функції дієслів з германськими дієслівними префіксами (стр. 4 из 22)

Все вищесказане дає можливiсть сформулювати визначення економiчного терміна. Економічний термін – це створене штучно чи взяте з природної мови слово чи вираз, якi адекватно вiдбивають поняття професiйної та науковоотеоретичноії дiяльностi фахівців в областi економiки та бiзнесу, знаходяться у взаємозв’язку та взаємодії з iншими термiнами, утворюючи разом з ними економічну терміносистему.

Шляхом вивчення теоретичної лiтератури та аналiзу фактичного матерiалу ми дiйшли висновку, що основними шляхами поповнення сучасної англiйської економiчної термiносистеми, подiбно iншим термiносистемам, є тaкi:

1) запозичення інтернаціональних термінів та їх адаптація відповідно до фонетичних i граматичних закономiрностей англiйської мови;

2) переклад твердо встановлених професiйних термінів іншомовного походження з використанням словотворчих елементiв англiйської мови;

3) термінотворення:

а) використання для позначення наукових понять загальновживаного слова, внаслiдок чого воно термiнологiзується i переходить до розряду лексики обмеженого використання, тобто семантична деривацiя (цей термін є найбiльш зручним, оскiльки його можна застосовувати як до процесу, так й до результату [5, с. 175];

б) утворення термінів шляхом морфологічного або морфолого-синтаксичного словотворення;

в) утворення сталих словосполучень з термінологічним значенням.

Незважаючи на пiдвищений iнтepec до вивчення сучасної англiйської економічної термiносистеми, не вci її аспекти достатньо дослiджено: бракує системних досліджень фахової мови, залишаються невисвітленими функцiональнi особливостi сучасної англiйської економiчної термiносистеми, зокрема специфiка деяких ії субсистем (термінологія менеджменту, митної справи, мови реклами тощо), oкpeмi питання термінотворення та ролі словоскладання, афiксації, конверсії, семантичної деривації в ній. Предметом нашого дослiдження стала дієслівна префіксація – один iз способiв морфологiчного термiнотворення у сучаснiй англійський субмовi економiки.

1.3 Словотвір та термінотворення: аспекти та шляхи дослідження

Термінологічне словотворення будь-якої мови базується, як відомо, на системi словотворення загальнолiтературної мови. Воно бере за основу iснуючi способи, засоби словотворення та словотворчi моделi, але в той же час вiдпрацьовує свою словотворчу пiдсистему, пiдпорядкувавши її основним вимогам термінологічної лексики. Ось чому вивчення закономiрностей термінотворення в сучаснiй англійській субмовi економіки неможливе без знання основних процесiв словотворення сучасної англiйської мови.

Ми дотримуємося тієї точки зору, що термін «словотвiр» включає два поняття [6l, с. 124; 52, с. l68; 58, с. 141; 65, с. 206; ll6, с. 5; 91 с. 37; 95, с. 69-70]. По-перше, словотвір (деривацiя) – це регулярний інтегративно-регуляцiйний синхронiчний процес, який полягає у формуваннi (конструюваннi та оформленнi) нових цілісних похiдних одиниць (дериватiв) за особливими моделями встановлення похiдностi, якi властивi мовi певного типу. По-друге, словотвір – це наука про закономiрностi творення та функцiонування похiдних слiв, яка включає синхронiчний та діахронічний (або iсторичний) словотвiр.

Дослiдження мовних явищ в синхронiї не виключає діахронії, i навпаки [54, с. 14; 54, с. 14; 84, с. 22; 118, с. 34; 124, с. 6]. «При будь-якому вивченнi ми не можемо забувати, що основна вимога дiалектики в нayцi полягає в тому, щоб вивчати явища у зв’язку та розвитку» [89, с. 47]. Повний синхронiчний опис мови повинен враховувати й дiахронiчнi аспекти. «У самiй синхронiї нiби-то присутня діахронія, кожний синхронiчний стан мови обумовлений попереднiм синхронічним же станом. У такiй взаємодії синхронії з попередньою синхронією виявляється взаємодiя синхронії з дiахронiєю» [16, с. 232]. Поєднання синхронiчного та діахронічного вивчення також обумовлюється функцiонуванням в сучаснiй англiйськiй мовi слiв та термінів, що yтвopeнi за допомогою непродуктивних словотворчих засобiв за непродуктивними в сучаснiй англiйськiй мовi моделями, для розумiння яких необхiдне залучення iсторичних довiдок. Без знання причини, історії виникнення та розвитку того чи iншого мовного явища неможливо зрозумiти його теперішній стан. Наша робота виконана у синхронiчному руслi з застосуванням деяких історичних довідок.

За останні півстоліття розбудова теорії словотвору здійснювалася настільки інтенсивно, що продемонструвала зміну аспектів дослідження та пiдходiв до вивчення системи словотвору. На сьогоднішній день не існує єдиної тeopiї словотворення, єдиного погляду на характер даних, що є суттєвими для створення такої тeopії [122, с. l]. У центpi уваги дослiдникiв були рiзнi аспекти словотвору [100]. Однi лінгвісти вивчали питання словотвору в рамках етимології [2; 149; 157; 161]. Iншi розглядали проблеми творення слiв у контексті граматики, орiєнтуючись на структурний аналiз [19; 117; 120; 121; 130; 138; 141; 147; 160; 166]. Представники лексичного напрямку вивчали семантичні вiдносини мiж мовними одиницями [77; 126; 133; 142; 154]. Пiдтвердженням тeopії взаємодії рiзних мовних piвнів стало дослiдження структурно-семантичних стосунків у опозицiйних парах спiльнокореневих слiв «твірне – похiдне» [4; 25; 41; 97; 76; 93; 179; 118; 132; 134; 153]. Вивчення словотвору здiйснювалось також i з точки зору синтаксичних стосунків мiж словами [22; 88; 125]. За останні десятилiття у лiнгвiстицi спостерiгається зростання зацікавленості в ономасіологічному трактуванні мовних явищ, у тому числi й словотвору [28; 62; 87; 128; 143]. При такому пiдходi змiст слiв та термінів дослiджується з позиції співвіднесення мовних одиниць як засобiв позначення найменування з позамовним предметним рядом. Номiнативна функцiя вважається головною у процесi творення слів та термінів. Пiд номiнативнiстю розуміється здатність мовної одиниці самостiйно, без допомiжних засобiв, виражати, актуалiзувати (викликати у свiдомостi пiд час сприйняття) та передавати вiдповiдний змiст (реалії, явища, предмети) [77, с. 9]. Номінативнiсть характерна для вcix знаменних частин мови, але найбiльше – для іменників, оскільки стосункам між компонентами слова на морфологiчному piвнi відповідають живi зв’язки та стосунки, які людина вбачає мiж явищами оточуючої дiйсностi. Досить актуальним сьогодні стає функцiональне дослiдження словотвору, при якому основним детермiнантом словотворчих процесiв вважається контекст, оскiльки прагнення зробити результати пiзнавальної дiяльностi доступними i для iнших людей потребує не лише їх закрiплення у формах певних мовних знакiв, але й визначення дискурсивної ролi форми знакiв, що утворюються [20; 34; 107; 135; 144]. Все більшу увагу вчених привертає етно- та психолiнгвiстичний вимір словотворення, інтepec до яких викликаний розумiнням значимостi словотвору в класифiкацiйно-пiзнавальнiй дiяльностi людей для забезпечення процесу комунiкації. У центрi уваги дослiдникiв постає проблема співвідношення мови та унiверсальних i етноспецифiчних особливостей мислення та свiтогляду. Когнiтивний аспект вивчення словотвору на перший план висуває людину, її досвiд, знання, культурний та iнтелектуальний piвень, якi обумовлюють словотворчі процеси та проявляються в концептуалізації як одному з найважливіших процесiв ії пiзнавальної дiяльностi [12; 131; 152; 162; 164]. Когнiтивний пiдхiд включає семантику i прагматику слова, пов’язанi з ним асоцiації, потенцiйнi модифiкації значення слова в мовленнi, суб’єктивнооб’єктивне у словi [86, с. 211]. При такому пiдходi основна увага придiляється обробцi мовної iнформації, а лiнгвiстика займає периферiйне положення [74; 151]. Різноманітність пiдходiв до вивчення словотвору на сучасному етапi обумовлюється iснуванням великої семантичної та структурної рiзноманiтностi похідних основ та свідчить про актуальність дослідження словотворчих процесів.

Наша робота базується на поєднаннi морфологiчного, ономасiологiчного та семасіологічного пiдходiв. Слово (термін), з одного боку, є номiнативною одиницею, а з іншого – знаковим утворенням, тому доцільно описувати лексичну семантику в двох аспектах: 1) в ономасiологiчному, тобто в аспектi співвіднесення слова з предметним (екстралінгвістичним) рядом; 2) в семасіологічному – в планi спiввiднесення слова в системi його стосунків (в парадигматицi) та зв’язкiв у лiнiйному рядi (в синтагматицi) з одиницями цього або вищого рiвня [102, с. 23]. У руслi морфологiчного пiдходу здiйснюється дослідження структурно-семантичних стосунків у опозицiйних парах спiльнокореневих слiв «твiрне-похiдне».

Головною одиницею системи словотвору вважається основа слова [41; 42; 97; 65], оскiльки «словотворчi афiкси утворюють власне не слово як таке, а лише основу» [95, с. l03]. Основа традицiйно визначається як обов’язкова, постiйна (що не змiнюється за значенням та будовою) структурна частина, що видiляється зi слова як певного цiлого (або така, котра матеріально збiгається зі словом, що функціонує самостiйно), є засобом вираження його лексичного значення та входить до складу вcix його словоформ [41; 42; 52; 56; 97; 65]. Центральною категорiєю синхронiчного словотвору є похідність, яка обумовлює подiл основ на твірні, непохiднi та похiднi [48, с. 8; 66, с. 23; 95, с. 57]. Непохідна основа – це основа, яка не мотивується за формою та змiстом iншими основами [52, с. 164]. Твірна основа (ТО) [42; 49; 56; 97] або словотворча база [116], мотивуюча база (основа) [67] розглядається як досить визначений для кожного похiдного повнозначний мовний відрізок, який не просто бере участь в утворенні ПО похiдного слова, але є його безпосередньо складовим та лексико-семантичним ядром [97, с. 51]. У процесi словотворення ТО реалiзується в yтвopeннi ПО слiв, якi визначаються як «будь-якi вториннi, тобто зумовленi iншим знаком чи сукупнiстю знакiв, одиницi номінації зi статусом слова незалежно вiд структурнoї простоти чи складностi останнього» [62, с. 5]. Похiдними вважаються основи афiксального типу та основи складних слiв, конверсивнi утворення, а6ревiатури та iншi види вторинних словотворчих конструкцiй [49, с. 12-13; 97, с. 23-24]. О.С. Кубрякова також відносить до основ, зв’язаних стосунками похідності, «корелятивні пари, що не співвідносяться з регулярною моделлю, але існування яких легко перевіряється повторюванiстю у подiбних умовах», наприклад: to locate, to allocate, local [97, с. 169]. Відмінною рисою ПО є її синхронiчний зв’язок з iншою основою (основами) та її семантична обумовленiсть цiєю iншою мотивуючою основою (основами), тобто ПО характеризується похідністю за формою та мотивованiстю за змiстом, якi знаходять вiдображення у вiдповiднiй регулярнiй словотворчiй моделi [4; 5; 25; 41; 48; 61; 65; 96; 145; 146].