2. Лабіалізація приголосних перед наступними голосними [о] та [у] на всьому їх протязі. Наприклад:[т ом], [з уб], [л' ул'ка] й под.
Асиміляція приголосних
Асиміляція приголосних — дуже поширене явища в українській мові. Адаптація, асиміляція приголосних може бути прогресивною й регресивною. В українській мові виявляється переважно регресивна асиміляція.
Наслідком асиміляції можуть бути або модифікації фонем, або фонетичні чергування
Позиційні модифікації приголосних
До позиційних модифікацій приголосних, які залежать від їх позиції щодо місця в слові і складі, належать зміни приголосних [в], [й] на [у], [й].Тут спостерігається така залежність: на початку складу перед голосним виступають звуки [в], [й]. У кінці складу після голосного або на початку складу перед дальшим приголосним — нескладові голосні [у], [й] як позиційні алофони фонем їв/, /]'/ . Пор.: [й'аблуко], [йістиі'], [гул'айе"];
[гул'ай]; [вам], [буватив'], [стау], Істауте] й под.
У кінці слова перед паузою зімкнені носові сонорні, як тверді, так і м'які, вимовляються без вибуху, наприклад: дім, сім, сон, чин, день, пень і под.
Усі розглянуті тут зміни голосних і приголосних фонем мають своїм наслідком тільки модифікацію фонем, або, інакше, чергування алофонів фонем.
Зиндер Л.Р. Общая фонетика .-Л.,1979,с. 4 -14
Жовтобрюх М.А. ,Кулик Б.М. СУЛМ.-Л.,1973.
Карпенко Ю.О. Фонетика, Одеса ,1986
СУЛМ (за ред . А. Грищенка .- К ., 1993
СУЛМ (Фонетика. К., 1969.)
Дайте відповіді на запитання
1.Що називається модифікацією фонеми ?
2.Яка різниця мід акомодацією та асиміляцією звуків?
3.У чому полягають комбінаторні та позиційні модифікації голосних?
4.У чому полягають комбінаторні та позиційні модифікації приголосних?
5.Яке явище називається асиміляцією ? Які типи асиміляціїї звуків ви знаєте?
6.У чому полягає явище дисиміляції звуків? Наведіть приклади.
Виконайте вправи
1. Запишіть подані слова фонетичною транскрипцією. Поясніть якими ознаками розрізняються між собою алофони наголошених голосних фонем у поданих слова.
Лан – лань, стан – стань, лак – лякь, долу - долю, сад – садь, лук – лукь, поле – полю.
2. Подані слова запишіть фонетичною транскрипцією. Поясніть випадки позиційних модифікацій приголосних.
Вставай, зайвий, співаю, вовк, баран, бував, вдарив, кум, вмивався, вживав, кінь, йдіть, взувся, взувайся, корінь.
3. Затранскрибуйте текст . Випишіть приклади якісної і кількісної редукції голосних.
Тепер огонь був просто перед ним – живий, неспокійний, чарівний, що вбирає й досі очі своєю палющою, гнучкою красою, що й досі дає відчути в собі могутність першого і неперевершеного бога. Вогонь ! (В.Підмогильний).
Морфонологія – це розділ фонетики, що розглядає регулярні зміни фонем у морфемах.
У мовному потоці морфеми можуть частково змінювати свій фонемний склад. Наприклад, корінь -сад-може мати такі варіанти: /сад-ок/, /сад-ит'/, /с'ід-ати/,/с'ад-у/, /сад'-ат'/. Отже, першою фонемою в цій морфемі може бути /с/, або /с'/, другою — /а/, або /¢а/, третьою — /д/ або /д'/. Вживання тої чи іншої фонеми зумовлене чергуванням фонем, що з'являється внаслідок різних причин. Види тої самої морфеми, що мають різний фонематичний склад, називаються аломорфами. Вияв морфеми у слові і його словоформах називається терміном морф (морфа).
Морф або морфа – конкретний вияв морфеми, найменша значуща частина, що виділяється у складі певної конкретної словоформи.
Аломорф (аломорфа) – це морф певної морфеми, що зазнав фонетичної модифікації, зумовленої звуковим складом сусідніх морфів або формальною будовою слова.
Наприклад, морфема як сукупність усіх можливих виявів у мові морфа з- в українській мові може виступати у звукових варінтів з-, зі-, із-, с- : збити, зійти, ізняти, спитати. У словах родити і рід аломорфи род і рід є виявом однієї кореневої морфеми.
Фонемна відмінність аломорфів тієї самої морфеми називається чергуванням фонем.
Чергування бувають живі (або фонетичні) та історичні.
Живі (або фонетичні) чергування зумовлені певними фонетичними умовами, що діють у сучасній мові. Так, наприклад, в аломорфах /сад-ити/ й /сад'-іт'/ фонема /д/ перед /і/ чергується з /д¢/, а в аломорфах /сад-ити/ й /с'ід-ати/ фонема /с/ перед /а/ чергується з /с'/ перед /і/.
Історичні чергування
Поряд з фонетичним» чергуваннями, що відбуваються в певних фонетичних умовах, в українській мові наявні також і так звані історичні чергування. Історичні чергування не залежать від спеціальних фонетичних умов сучасної мови, вони викликані фонетичними закономірностями, що діяли в минулому, в більш ранні епохи розвитку української мови. Одні з них розвинулися ще в спільнослов'янській мові-основі, другі — в староруській мові, треті — на різних етапах розвитку української мови.
Усі ці чергування в сучасній українській мові поширені неоднаково: одні — ширше, і умови діяння їх цілком очевидні, інші — становлять лише пережиток чергувань, що знані були колись широко, а тепер умови їх діяння зневиразнилися.
Оскільки для деяких форм фонетичні умови були однакові, то ці історичні чергування дістали певну морфологічну функцію й стали одним із засобів розрізнення й утворення певних форм слів. Так, наприклад, при утворенні прикметників із суфіксом -н- від іменників з кінцевим задньоязиковим приголосним обов'язкове чергування цього задньоязикового з шиплячим: берег — прибережний, штука — штучний, вухо — вушний.
Історичні чергування фонем звичайно відображаються і в орфографії.
Історичні чергування не можуть бути пояснені фонетичними закономірностями, властивими сучасній мові, вони відбуваються за традицією.
Слід сказати, що так звані історичні чергування колись були також живими, оскільки були фонетичні причини, що зумовлювали їх. Але згодом ці причини зникли, а чергування в аломорфах лишились і відбуваються за традицією в певних морфологічних формах слів.
Межа між фонетичними й історичними чергуваннями не завжди чітка й виразна. Про це свідчить і той факт, що те саме чергування в одному випадку виступає як фонетичне, а в іншому — як історичне.
У сучасній українській літературній мові живі чергування поширені тільки серед приголосних фонем.Живі чергування, як і модифікації, також бувають комбінаторні (що залежать від сусідніх фонем) і позиційні (пов'язані з положенням фонеми в слові).
За направленістю чергування, як і модифікації, можуть бути регресивними й прогресивними. В українській мові переважають комбінаторні регресивні чергування приголосних фонем.На відміну від історичних, живі чергування в більшості випадків не відбиваються в орфографії.Причиною живих чергувань можуть бути: асиміляція, дисиміляція 1, спрощення груп приголосних тощо.
Живі чергування приголосних в українській мові можна розбити на такі типи: чергування за дзвінкістю — глухістю, чергування за твердістю — м'якістю, чергування за місцем і способом творення, чергування приголосних з нулем звука, чергування голосних з приголосними.
Література
Зиндер Л.Р. Общая фонетика .-Л.,1979, с. 4 –14.
Жовтобрюх М.А. ,Кулик Б.М. СУЛМ.-Л.,1973.
Карпенко Ю.О. Фонетика, Одеса ,1986.
СУЛМ /за ред . А. Грищенка .- К ., 1993.
СУЛМ (Фонетика).- К., 1969.
Дайте відповіді на запитання
1. У чому полягає відмінність чергування фонем від комбінаторних і позиційних модифікацій у мовному потоці ?
2. Які чергування фонем називаються фонетичними (живими)? Які їх причини ?
3. Які чергування фонем називаються історичними ?
4. Розкрийте суть понять “морф”, “аломорф”.
До найдавніших належать чергування, що виникли в період спільнослов'янської мовної єдності або сягають ще дослов'янської доби. Найпоширеніші з них такі:
1. Чергування /е/ :/о/ : нести — носити — ноша;
везти—возити—вози; брести— бродити — броди;
стерегти — сторожити — сторож; текти — потоки, повертати. — поворот, мелю — молоти, тебе — тобою, себе —собою. Це чергування найдавніше. Воно розвинулося ще в дослов'янський період з коротких голосних /ь/, /ъ/ і, як гадають, спочатку було пов'язане з наголосом: під наголосом виступала фонема /е/, а в ненаголошеній позиції —фонема /о/. Чергування /е/ з /о/ морфологізувалося й пов'язалося з розрізненням видових значень: /е/ вживається в дієсловах, що означають протяжну неповторювану дію, а /о/ — в дієсловах, що означають тривалу й багатократну дію, та в іменниках, утворених від них.
2. Чергування /і/ : /а/ : сідати — садити, лізти — лазити. Воно розвинулося з індоєвропейських довгих голосних /е/, /о/. У спільнослов'янській мові фонема /е/ змінилася на /і/, яка в українській мові дала /і/, а /о/ — на /а/.
3. Чергування /о/ : /а/: ломити — ламати, котити — катати, гонити — ганяти, скочити — скакати, допомогти — допомагати, стояти — стати. Це чергування є наслідком спільнослов'янського чергування коротких /о/ і /и/ з довгими /о/ й /а/. Короткі /о/ та /и/ дали в усіх слов'янських мовах /о/, а довгі /а/. Чергування /о/ з /а/, відбувається в коренях дієслів і пов'язане зі зміною їх значень: з голосною /о/ пов'язане переважно значення протяжної, неповторюваної дії, з голосною /а/ — повторюваної. Проте в багатьох дієслівних парах це співвідношення чітко не виявляється або й нівелюється. Пор.: зломити—зламати—без різниці в значенні.