Крім наведених термінолексем, джерелом яких є загальновживана лексика, українській літературознавчій термінології, як і будь-якій іншій терміносистемі, властива авторська неологізація (відповідниками чужомовним номінативним одиницям виступають українські терміни-неологізми). Наприклад, віртуозну віршову форму паліндром (автохтонний синонім перевертень) І. Величковський називав «ракомлітеральним». Це словосполучення термінологізувалося актом вторинної номінації і пізніше, втративши залежне слово, перейшло в однослівний термін, пор.: паліндром – перевертень – рак.
Проте неологізми творяться не лише вітчизняними словотворчими засобами, пор.: зіткнення – анадиплозис – акромонограма і под. Остання термінолексема наведеного синонімічного ряду (грецьк. akros – зверхній, зовнішній; monо – один; gramma – риска, знак, напис) була запропонована О. Квятковським, але термінологи рідко фіксують її у літературознавчих словниках.
Інколи при перекладі терміна лінгвісти-термінологи створюють автохтонний варіант, використовуючи специфічні словотворчі моделі, що дозволяє нехтувати однією з основ іншомовного слова: віршування – версифікація (лат. versus – вірш, facio – роблю). Афіксальна морфема – уванн – слугує для позначення узагальненої дії, продукту дії, тому у вживанні дієслівної основи немає потреби.
Не меншу специфіку відбивають терміни-синоніми іншомовного походження, що увійшли у вжиток в українській літературознавчій термінології. Через повну або часткову їх транслітерацію такі одиниці широко представлені варіантами латинської або грецької першооснови: ауто – ауту, віланела – віланель, гекзаметр – гексаметр, анадиплосис – анадиплозис, дисфемізм – дифемізм, хоку (хокку) – хайку.
Так, віланела – віланель варіанти різномовного походження (фр. villanel-le; лат. villanus), чи ауто–ауту – кальки з іспанської та португальської мов. Українська наукова мова з іншомовного середовища запозичила їх синонімічною парою.
Інакше з парами гекзаметр – гекзаметр, анадиплосис – анадиплосис, що мають грецьку етимологічну природу. Утворення варіантів відбулося вже на
вітчизняному ґрунті – грецька літера S етимологічно відповідала українським з, с: anadiplosis. У другому випадку спостерігаємо дисимілятивний процес: гексаметр (hexametr) – гекзаметр.
Терміноодиниця дисфемізм українською термінологією була запозичена з іспанської (dusfemismo). Випадання глухого приголосного перед іншим глухим приголосним одного й того ж способу творення (с, ф – фрикативні) властиве українській мові: дисфемізм – дифемізм.
Синоніми у термінології на рівні варіантності – явище специфічне. Терміни – варіанти позначають як правило, тотожні поняття (одне поняття), але мають певні видозміни на рівні афіксації: затекст – підтекст (контекстуальні синонімічні префікси), коректа – коректура (усічена форма + флексія а – калька), циклічні поеми – киклічніпоеми (грецьк. kyklos – коло, синонім – цикл; переклад – калька), самототожністьписьменника – самтожністьписьменника (усічення складів), віреле – ле (фр. основи virrer – lei; нехтування першою основою); чи у назвах літературних творів, пам’ятках києворуського письменства (Городиськеєвангеліє – Бучацьке євангеліє, «Посланняоріянхозарам» – «РукописВойнича», «Олександрія» – «ЧинОлександра» – «РоманпроОлександра» тощо).
Найдавнішими утвореннями, на нашу думку, є синонімічні ряди автохтонного походження, що виникли на ґрунті лексичної синонімії, а згодом термінологізувалися: бандурист – кобзар, мандрівнісюжети – «бродячісюжети», голосіння – тужіння, веснянки – гаївки та ін.
Синоніми посвята – присвята ототожнюються поняттям за допомогою близьких за семантикою префіксів (аналогічно вимисел – домисел), а пари повторення – повтор, думка – дума мають різницю у наявності / відсутності суфіксів.
Різницю між термінами однієї синонімічної пари вбачаємо у різних категоріальних формах субстантивованих лексем: наперсник – наперсниця (категорія роду), величання – звеличання (форми категорії виду дієслів) тощо.
Термінофонд немислимий без іменних терміноодиниць. Однак практика показує, що процес субстантивації слів як шлях поповнення термінології, спричинений різним ступенем їх термінологізації, хоча й вимагає повної втрати первинних категоріальних особливостей: билини – старини (віддієслівний іменник – відприкметниковий іменник).
Націоналізація термінолексики інколи не завершується точним або наближеним перекладом запозиченого терміна, а виражається власне українською терміносполукою з різним ступенем адаптації її складових (міжнародних або чужомовних елементів): локальний колорит – місцевийколорит, жіночарима – паракситоннарима, антиутопія – негативнаутопія тощо.
Синонімічні пари літературознавчої термінології представляють окремі різновиди синонімічних відповідностей:
1)«слово – слово»: ескіз – зарисовка, етюд – студія, зіткнення – конкатенація тощо;
2)«словосполучення – словосполучення»: готичніромани – романижахів, дискриптивнапоема – описовапоема, вольністьпоетична – ліцензія
поетична (двокомпонентні), історико-культурнашкола – культурно –історичнашкола, психологічнийметод улітературознавстві – психо-логічний напрямулітературознавстві (багатокомпонентні) та ін.;
3)» слово – словосполучення»: буколіка – буколістичнапоезія, метр – віршовийрозмір, діалог – діалогічнамова, класика – класичналітература та под.
Серед способів словотворення однослівних термінів-синонімів виділяємо наступні:
- суфіксальний (повтор – повторення);
- префіксальний (величання – звеличання);
- суфіксально – префіксальний (дар – обдарованість);
- основоскладання (дистих – двовірш);
- словоскладання (пейзаж – крайобраз).
Синонімічні пари термінів-словосполучень літературознавчої термінології у більшості представлені типовими словотворчими моделями: квалітативне віршування – якісневіршування, віршпрозоюпоезіявпрозі. Інколи синонімом до терміносполуки виступає номінативна одиниця, утворена сполученням двох іменників семантично і стилістично рівноправних: пейзажналірика – лірика-пейзаж, не виключені й варіації у коренях: менніпповасатира – менніпповасатура.
У синонімічних парах структури «слово – словосполучення» в однослівній назві означуване слово компенсується граматично навантаженою флексією: гліконівськийвірш – гліконей, (– ей – парадигма ч.р., одн., Н.в.), основоскладанням: житійналітература – агіографія (грецьк. hagios – святий, grapho – пишу), безафіксальним словотворенням: блатнамова – блат, заумнамова – заум, чи префіксально-суфіксальним способом словотворення: назватвору – заголовок.
На відміну від однослівного терміна, термін-словосполучення є більш конкретною номінацією, оскільки «словосполучення – це перший ступінь у конкретизації лексичних значень слів «[75,87].
Атрибутом у термінологічних словосполученнях-синонімах можуть виступати відносні прикметники: авантюрнийроман – пригодницькийроман, оповитеримування – кільцеверимування, віршовийрядок – вірш, якісні: стиль новий – стильсучасний, чистемистецтво – мистецтводлямистецтва, «кривий ямб» – хоріямб, і присвійні: жіноча рима – паракситоннарима, авторськийпереклад – автопереклад, чоловічарима – окситоннарима. У складі термінологічних словосполучень якісні прикметники не виступають у формах ступенів порівняння, не вказують безпосередньо на якість, а виражають лише загальну, уже сталу, незмінну ознаку.
Атрибути у термінологічних сполуках можуть виражатися складними прикметниками, наприклад: історико-культурнашкола – культурно-історичнашкола, порівняльно-історичнийметод – компаративізм тощо.
Окремі прості терміносполуки утворюються за моделлю: «іменник у Н.в. + іменник у непрямому відмінку»: комедія масок – комедіядельарте, поезіявпрозі – віршпрозою. Інколи стрижневий компонент одного з синонімів може бути виражений віддієслівним іменником: спадкоємністьулітературі – традиціїулітературі. Трапляються випадки творення термінологічних словосполучень на основі ускладнених компонентів у вигляді прикладки: вірш-пейзаж – пейзажна лірика.
Моделям, в яких залежне слово виражається іменником у непрямому відмінку, притаманне використання форм орудного, родового і місцевого відмінків: поезіявпрозі – вірш прозою, мистецтводлямистецтва – штукадляштуки, романижахів – готичні романи, інструментовкавірша – звуковаінструментовка. У склад словосполучень входять і прийменники разом з іменниками у непрямих відмінках, але їх кількість незначна.
Те, що літературознавчим термінам-словосполученням, які вступають у синонімічні відношення, не притаманна модель: «іменник у Н.в. + іменник у З.в.», підтверджує факт існування такого виду зв’язку, як слабке керування, пор.: реституціятексту – реконструкція тексту, назватвору – заголовок, лінгвістика тексту – транслінгвістика.