Курсова робота на тему:
«Іменники – назви рослин та їх використання в усній народній творчості»
Вступ
Темою даної роботи є іменники – назви рослин та їх вживання в усній народній творчості. У роботі було розглянуто словотвірну парадигму категорії іменників – назв рослин, а також роль представників цієї категорії у житті народу, їх використання у його творчості, символіку рослин.
Актуальність теми дослідження. Кінцевою метою основоцентричного аспекту вивчення словотвору є дослідження дериваційної поведінки усіх груп та класів твірних слів «аж до повного охоплення всієї твірної бази з тим, щоб виявити типологію словотвору, в якій типологізувальним чинником буде твірна основа». На сьогодні в україністиці на основі аналізу структури й семантики словотвірних парадигм досліджено дериваційний потенціал прикметників. Предметом дослідження стали словотвірні парадигми лексико-тематичних груп іменників – назв рослин, а також їх уживання в творчості народу. Вибрані для аналізу найменування рослин репрезентують великий пласт субстантивної лексики – найменування живої природи, що оточує людину.
Мета роботи – виявити структурно-семантичну типологію словотвірних парадигм українських назв рослин та їх використання у творах народу. Відповідно до поставленої мети визначаються конкретні завдання роботи:
· виявити специфіку назв рослин як твірної бази українського словотворення;
· встановити континуум словотвірних значень, реалізованих похідними від українських найменувань рослин;
· проаналізувати словотвірний потенціал різних підгруп відзначених субстантивів та його реалізацію у мові;
· вивчити способи та засоби реалізації словотвірних значень;
· виявити чинники, які визначають структуру словотвірних парадигм українських найменувань представників флори;
· простежити глибину семантичних позицій відіменникових словотвірних парадигм і вивчити семантико-функціональні взаємовідношення спільноосновних різноформантних однофункціональних десубстантивів;
· визначити символіку рослин і простежити їх використання в усній народній творчості.
Методи дослідження. Основним методом дослідження є описовий з використанням прийомів компонентного та статистичного аналізів.
Предмет дослідження – структура і семантика словотвірних парадигм українських назв рослин і їх використання в усній народній творчості.
Практичне значення одержаних результатів виявляється в тому, що вони можуть бути використані для характеристики словотвірної системи іменників у працях монографічного характеру.
Тематичні групи назв рослин. Критерії виділення та семантика
Назви рослин у сучасній українській літературній мові являють собою специфічну лексико-семантичну групу іменників, яка охоплює різноманітні дерев, кущів, чагарників, трав, культурних і диких рослин. Для більшості з них характерна неоднозначність семантики, що збільшує кількість словотвірних мотивацій та деривативів, утворюваних на їхній основі. Багатозначність іменників – назв рослин зафіксовано в тлумачному Словнику української мови, пор.: калина – 1) «кущова рослина, що має білі квіти й червоні гіркі ягоди»; 2) «ягоди цієї рослини»; картопля – 1) «однорічна трав’яниста рослина з їстівними бульбами, багатими на крохмаль»; 2) «їстівні бульби цієї рослини»; льон - 1) «однорічна або багаторічна трав’яниста технічна рослина, зі стебел якої виготовляють волокно, а з насіння – олію»; 2) «волокно, що виготовляється з цієї рослини».
Найменування рослин входять у лексичну систему мови як певний семіологічний клас. Специфіка цього класу полягає в тому, що в ньому об’єднуються, з одного боку, загальновживані назви рослин, а з іншого боку, – терміни. Поділяючи думку, що “термін – це не особливий вид лексичної одиниці, а особлива функція, вид її вживання”, та враховуючи, що “термінологічний словотвір в цілому повторює словотвір, властивий словам загальної лексики”, є всі підстави розглядати єдині словотвірні парадигми українських назв тварин і рослин, мотивовані як термінами, так і нетермінами.
У ботаніці існує чітка номенклатура, де рослини ідентифікуються з точністю до класу. Однак, незважаючи на свою ґрунтовність, досконалість і всеохопність, наукова (біологічна) таксономія рослин не може бути повністю використана як лінґвістична. Ботанічна класифікація є спеціальною, призначеною для біологів; іншим носіям мови в такому обсязі вони, здебільшого, невідомі. До того ж наукова класифікація рослинного світу для мовознавчих студій є надміру докладною і обширною. У сучасному світі налічується понад 4,5 мільйона видів рослин. Натомість у лінґвістичних словниках, зокрема в одинадцятитомному Словнику української мови, зафіксовано менше 2 тисяч назв представників рослинного світу. У тих випадках, коли в науковій номенклатурі рослин рід налічує велику кількість видів, народні назви має один або кілька найвідоміших видів, а решта або взагалі не мають назв, або йменуються так, як найбільш схожі загальновідомі види цього роду.
Назви рослин як елементи лексичної системи мови характеризуються за різноманітними лінґвістичними ознаками. Їм властиві насамперед загальнокатегоріальні (частиномовні), лексичні та граматичні значення, різноманітні структурні особливості, вони перебувають у відношеннях синонімії з іншими лексемами тощо. Встановлення лінґвістичних характеристик найменувань рослин особливо важливе для того, щоб описати й пояснити специфіку їх дериваційної поведінки.
Усі назви представників рослинного світу поділяються на дві нерівні групи: більшість є однослівними найменуваннями – простими або складними іменниками (фіалка, буряк, картопля, падиволос, свербигуз), інші назви представників флори є дво- чи кількаслівними (вовчі ягоди, заяча капуста).
Важливою для дериваційних процесів є насамперед загальнокатегоріальна семантика вихідних лексичних одиниць. Іменник протиставляється іншим частинам мови: “семантична центральність іменника як єдиного класу слів на позначення предметів не викликає сумніву”. Основним способом формування нового значення відсубстантивного деривата є різноманітні види зіставлень якогось відомого значення зі значенням конкретного іменника. Це передбачає часто дуже узагальнений характер словотвірного значення (“предмет за предметом”, “ознака за предметом”, “дія, пов’язана з предметом”). Конкретні дериваційні відношення між іменниками і словами інших частин мови носять ідіоматичний характер. Ця ідіоматичність має до певної міри закономірний характер: “чим строгіше, повніше представляє лексична одиниця лексико-морфологічні характеристики іменника, тим більше підстав очікувати фразеологічність лексичної семантики у мотивованого нею слова”.
Незважаючи на визначальний характер лексичного та частиномовного значення твірного слова у словотворчих процесах, не менш важливою при утворенні нових слів є також роль граматичної та лексико-граматичної семантики твірної одиниці.
Відсутність категорії збірності в семантико-граматичній структурі іменників, що позначають представників флори, є передумовою виникнення мотивованих ними дериватів зі значенням збірності. Такі похідні характерні для словотвірних парадигм назв рослин, напр.:будяччя, бурячиння, верб’я, дерев’яччя, лозиння. Лексико-граматична категорія одиничності загалом теж не властива вихідним іменникам на позначення представників флори: її відсутність служить передумовою творення модифікаційних дериватів-іменників зі значенням одиничності. Такі дериватихарактерні для словотвірних парадигм назв рослин (картоплина, капустина).
Важливою для словотвору виявляється також відсутність словозмінних форм множини речовинних іменників. Множинні форми таких слів, на переконання дослідників, є словотвірними, а не словозмінними, про що свідчить зсув у семантиці множинного іменника (пор.: пшениця – рослина; пшениці – сорти пшениці). Інші назви рослинного світу, що позначають здебільшого нижчі рослинні організми, також мають дефектну парадигму числа і не утворюють форми множини (азалія, какао, кмин, кріп, лаванда, нечуйвітер), причому простежуються певні закономірності: назви рослин, які важливі в житті й господарстві людини, які порівняно давно існують у мові, з одного боку, а також ті, стосовно яких логічно можна чітко виокремити одну особину з-поміж сукупності (зокрема, назви деревних рослин) утворюють граматичні форми множини, за винятком тих найменувань рослин, які є речовинними іменниками; інші ж найменування представників рослинного світу форм множини здебільшого не утворюють, або їх творення супроводжується значним зсувом семантики.
Окремі номени рослинного світу можуть вживатися тільки в множині (напр.: авдотки, грицики, зірки, китятки, невістульки, орлики, пачулі). У тематичних групах назв рослинзафіксовано також невідмінювані іменники (каланхое, кольрабі, люби-мене, фейхоа).
Клас рослин є надзвичайно великим і різноманітним. Саме тому виникає об’єктивна потреба у внутрішньому структуруванні ботанічних назв. Оскільки відношення між цими назвами як членами лексико-тематичних груп ґрунтуються на логіко-поняттєвій основі, внутрішня класифікація ботанічної лексики також повинна в основному опиратися на екстралінґвальну поняттєву основу, тобто на природну класифікацію рослин, закріплену в біологічній таксономії. Суперечливість існуючих лінґвістичних класифікацій назв рослин (у працях А. Моргун, О. Васильєвої, Л. Войтик, Н. Авіної, Н. Юсупової, І. Лєбєдєвої, І. Сабадоша тощо) зумовлює необхідність вироблення чітких критеріїв та принципів їх розподілу на групи. Таке чітке групування необхідне з кількох причин. По-перше, воно спрощує й полегшує лінґвістичне опрацювання матеріалу, а по-друге, дозволяє встановити роль назв рослин різних підгруп у словотворчих процесах.