Смекни!
smekni.com

Наукові та народні орнітоніми: аналіз походження (стр. 3 из 7)

Ремез (діалектні назви – болотяна(водяна) синиця, довгохвостик, кушуля, рукавичка, швачка, водянка) – назва запозичена через польську з німецької мови і в перекладі значить «очеретяна синиця» (птах живе по берегах водойм, де мостить на прибережних деревах висячі понад водою своєрідні, схожі на рукавичку, гнізда).

Сапсан (діалектні назви – сокіл, зоркогляд) – назва тюркського походження. Цей сокіл міг одержати таку назву за те, що хапає здобич у польоті лапами. Інша версія пов’язує назву з уйгурським «швидкий, проворний»: відомо, що сапсан відзначається швидким польотом і спритністю.

Турухтан (діалектні назви – петушок, задирак, коловодник, болотюх, брижач) – слово запозичене з тюркської мови і означає в перекладі «бура, сірувата галка», але іноді вказують на звуконаслідувальний характер назви цього кулика.

Фазан (діалектна назва – бажант) – слово запозичене з латинської мови («фазіанус») як власна назва цього птаха.

Фламінго (діалектні назви – багрокрилець, поломінник, краснобусь, дивобусь) – слово італійського походження; в перекладі значить «багрянокрилець». На Переяславщині залітний птах. [9,14]

2.3 Семантично мотивовані орнітоніми із прозорим значенням

- за голосом:

Бугай (діалектні назви – бичок, гучок, гупало мале, вовчок лозяний, півень водяний) – названий так за зовнішньою схожістю з бугаєм – птахом з того ж ряду лелекоподібних, але шугайчик – меншого розміру. Схожість виявлена також у поведінці (зокрема, звичці в разі небезпеки стоячи нерухомо, витягнувши шию і голову).

Вівчарик (діалектні назви – війчик, свистунка) – назва цього маленького птаха, можливо, пов’язана із звуконаслідуванням: голос в одного з видів цього роду – жовтобрового – дещо нагадує белькотання овець. Проте, голоси інших видів різко відрізняються від описаного (див. вівчарик ковалик). Найчастіше назви окремих видів пов’язані із забарвленням (зелений, жовтобровий) або з часом прильоту до гніздових місць (весняний).

Вівчарик – ковалик (діалектні назви – вівчар, ковалик, пастушок, ванька-пастушок, чабанець, будар, грицик, земнушка) – назва звуконаслідуваного характеру; пісня цього птаха складається з рівномірного повторення коротких, чітких, дзвінких складів, що злегка модулюють за висотою звуків: « тєнь-тінь-тянь-тюнь-тєнь-тінь-тінь…». Птах, неначе маленький коваль, «кує», ніби б’ючи залізом по ковадлу.

Гагара – (діалектні назви – кожара, казарка) – в основі назви лежить звуконаслідування «га-га». Видові назви відбивають особливості забарвлення певних частин оперення (чорновола, червоновола).

Галка (діалектні назви – кава, кавка, галя, галочка, галиця, галич, ключниця) – існує дві теорії походження цього птаха:

а) в основі назви лежить звуконаслідування: крик птаха подібний до «гал-ка, гал-ка»;

б) назва могла бути дана за кольором оперення, оскільки стародавнє східнослов’янське значення кореня «гал» – чорний. Проте, ця теорія малоймовірна, бо корінь «гал» із значенням «чорний» зустрічається тільки діалектно у старосербській мові.

Горлиця (діалектні назви – орлиця, туркач, турок, дикий голуб, туркочка, гуркавка) – назва, очевидно, праслов’янського звуконаслідувального походження; інша версія вважається менш переконливою: реконструкція праслов’янського «горлиця» як похідного від «горло» – за формою вола у цього птаха.

Грак (діалектні назви – галич, грайворон, чорна ворона) – назва звуконаслідувального походження (порівняйте діалектні українські слова «грянчати», «грявчати», «грякати», тобто кричати різким хриплим голосом).

Гуска – назва загальнослов’янська індоєвропейського походження. Початкове значення кореня пов’язане з поняттям «розкривати рот», а це значення виникло на основі звуконаслідування («га-га»). [14]

Деркач (діалектні назви – драч, дерун, дзьобоносик, камишовка, скороход) – утворення від звуконаслідувального дієслова «деркати», пов’язаного з вигуком «дер», що імітує крик птаха.

Дрізд (діалектні назви – гривак, кіс, тиркач, смородянка, рябиновик) – назва цього роду праслов’янська; в основі назви звуконаслідувальний комплекс «дррті», який передає характерний крик цих птахів. Окремі види дроздів одержали назви відповідно до особливостей забарвлення оперення (чорний, білобровий) або специфічного живлення (горобинник, дрізд-омелюх). Співочий дрізд названий за дуже мелодійні й різноманітні звуки, з яких складається його весняна пісня.

Зуйок (діалектні назви – цівкун, чиркун, пісочник малий) – ця родова назва найменших куликів, мабуть, звуконаслідувальна: крик птахів нагадує часте повторення «зуй-зуй-зуй…» Видова назва звичайного на Переяславщині малого зуйка підкреслює малі, дрібні розміри птаха. Назва іншого виду галстунчик – вказує на особливість забарвлення оперення (див. вище).

Іволга (діалектні назви – вивільга, єва, іва, жовтогуз, дика кішка, олійник, оліяр, черешенник) – назва індоєвропейського походження, пов’язана з поняттям «волати, кликати». Дійсно, голос птаха (самця) дуже дзвінкий, чути його здалека. Але етимологія слова може бути наближена й до «волога», тобто означатиме «провісник дощу».

Канюк (діалектні назви – шуліка, шуляк, мишоїд, мишолов, рябець, яструб) – праслов’янське звуконаслідувальне утворення, пов’язане з характером крику птаха (порівняйте «канючити» – настирливо, жалібно просити).

Квак (діалектні назви – квакун, кваква, квач) – назва звуконаслідувального характеру: крик цієї чаплі подібний до «квак-квак». На Переяславщину інколи залітає.

Кібчик (діалектні назви – кобуз, житник, кобчик гороб’ячий) – слово без чітко встановленої етимології, можливо, пов’язане з праслов’янським словом, яке має значення «ворожити з лету птахів»; співіснує також звуконаслідувальна теорія.

Клуша – назва цього мартина має звуконаслідувальне походження, аналогічне до латиського «кудкудакати, квоктати».

Крохаль (діалектні назви – куркуль, крех, качка) – слов’янська назва звуконаслідувального походження; пов’язана з «крек», «крекати», «крехтіти». Видові назви (великий, довгоносий) вказують на розміри птаха.

Крук (діалектні назви – крюк, ворон, крякун, крумкач) – назва звуконаслідувального характеру.

Крячок (діалектні назви – рибалка, рибоїд, риболяк, кряква, білогрудик) – назва має звуконаслідувальний характер: крик цих птахів з родини Мартинових подібний до «крак». Назви окремих видів розрізняються відповідно до забарвлення або розмірів птахів, а також за місцеперебуванням: чорний, світлокрилий, білощокий, малий, річковий.

Куріпка – праслов’янська назва, можливо, звуконаслідувального характеру; утворена від більш давньої форми «кур» тобто «півень» («кура»). Пізніше цей корінь набув значення «кричати». Видові назви вказують на певне забарвлення – біла, сіра.

Лебідь – назва загальнослов’янська; в основі лежить корінь із значенням «білий» (порівняйте: латинське «альбус»). Отже, птах названий за білим забарвленням опрення. Видові назви (лебідь – шипун, лебідь – кликун) мають прозору етимологію – звуконаслідувальні за походженням.

Одуд (діалектні назви – дудко, чубар, чупкарик, чуприндій, вудвуд, сінокос, пастушка, худ отут, гидко) – назва утворена шляхом звуконаслідування: крик птаха подібний до «оду-ду». Ці звуки він повторює багато разів.

Перепел (діалектні назви – підпадьомка, підколос, посвістьолка, дика курочка) – назва птаха загальнослов’янська. Вихідна форма «перепел» утворена в результаті здвоєння звуконаслідувального комплексу «пел», який розглядають частково – як імітацію крику птаха, частково – як передачу шуму від рухів крил при зльоті (при чому «л» з часом змінилось на «р»).

Пищуха (діалектні назви – піщак, піщук-деревач, медник, піскар) – назва звуконаслідувальна: птах видає протяжний, тихий свист, наче писк – «тсіі, тсіі…». Інша назва птаха – підкоришник.

Погонич (діалектні назви – курочка дика, водяна, болотна) – цей птах з родини частушкових отримав назву за подібність його крику до свисту батога, яким чабан поганяє стадо.

Пугач (діалектні назви – пуга, пугало, сова, попугай, мишоїд) – назва має звуконаслідувальний характер: крик цієї найкрупнішої сови подібний до «пу – гу».

Свищ (діалектні назви – свіязь, свистачка, дика качка) – назва звуконаслідувального характеру, утворена від «свист», «свистіти»: саме такий характерний звук, подібний до свисту, з якимсь шипінням, виникає від швидкого польоту зграї цих качок.

Сиворакша (діалектні назви – сивограк, синюха, красиворон, рибалка, ключниця) – складне слово, поєднує в собі характерні ознаки птаха: забарвлення оперення (сиве, попелясто-голубе) та особливості відтворюваних звуків (пов’язано із звуконаслідувальним коренем «рокотати»,» реготати»).

Синиця (діалектні назви – синюх, зінька, сикора, лазарка, призимнюха) – слово давньогрецького походження. Назва утворена шляхом звуконаслідування (голос птаха подібний до «зінь-зінь»). Назви ж окремих видів пов’язані переважно з особливостями забарвлення або морфології оперення (голуба, біла, чорна, довгохвоста, чубата, вусата), а також вказують на відносні розміри (велика).

Сова (діалектні назви – пугач, мишоїд, сплюшка) – загальнослов’янська назва роду, що значила раніше «виюча», «та, що кричить». Видові назви вказують переважно на особливості забарвлення або морфологію оперення (біла, сіра, довгохвоста, бородата, вухата), іноді – на місцеперебування (болотяна).

Совка – назва утворена суфіксом «к» від слова «сова» і означає «маленька сова». На Переяславщині – залітній птах.

Сорока (діалектні назви – білобока, злодійка, скрекотуха, скреготуха) – слово звуконаслідувального походження (від комплексу «кор», де з часом «к» перейшло в «с»). Назва загальнослов’янська, але давнє значення слова втрачене.