Смекни!
smekni.com

Наукові та народні орнітоніми: аналіз походження (стр. 6 из 7)

Поручайник (діалектні назви – коловодник, лозняк, водянка, кулик) – назва цього кулика пов’язана з його місцеперебуванням: оселяється на болотистих берегах річок і заплавних озер з численними струмками (російське – «ручаями»), потічками.

Пронурок – друга назва оляпки (див. вище); пов’язана, мабуть, із здатністю пірнати під воду, де збирає собі їжу – дрібних личинок, комах, червів, молюсків тощо.

Рибалочка голуба (діалектні назви – риболов, іванок, синявка, рибак) – назва дана птахові, перш за все, за способом добування їжі: може довго сидіти на гілці прибережних дерев або чагарників, визираючи у воді рибу, за якою час від часу пірнає. Крім того, у видовій назві (голуба) відбито і специфічне забарвлення оперення птаха.

Скопа (діалектні назви – скоба, шкапа) – східнослов’янська назва ртбоїдного хижого птаха, споріднене зі словом «б’ючий, сікучий». Мабуть, взятий до уваги її спосіб ловити рибу – пікіруючи з повітря у воду, хапати здобич лапами, гострими кігтями.

Смеречник (діалектні назви – смеречнюк, щур, костогриз) – назва пов’язана з типовим місцеперебуванням: цей птах – мешканець смерекової тайги. На Переяславщині – залітній.

Ходуличник (діалектні назви – босяк, ходульник, кулик довгоногий, щудлак) – назва отримана за звичку цього кулика ходити по мілководдю в пошуках їжі: маючи дуже довгі тонкі ноги; здалеку цей птах нагадує тіло на «ходулях». На Переяславщині – залітний.

Чапля (діалектні назви – бушля, волеваха, риболав, жабоїдка, баба, жирафа) – назва дана цим голінастим птахам за характерну звичку повільно рухатися, з плескотом, який вона видає, ступаючи по болоту – «чапати». У назвах окремих видів відбиті особливості забарвлення оперення: біла, сіра, руда.

Шуліка (діалектні назви – каня, шулак, коршак) – можливо, назва пов’язана з українським «шулькати, шулькнути», тобто «кидатись, кунитись» – за характерним способом добування їжі (каменем кидається на здобич). Видові назви підкреслюють відтінки у забарвленні оперення: чорний – темно-бурого кольору; рудий – переважають іржасто – руді тони (особливо на нижній частині тіла і на хвості).

Яструб (діалектні назви – шуляк, голуб’ятник, гороб’ятник, куроїд, стерв’ятник) – назва загальнослов’янська. Первісне значення кореня «ястр» – швидкий. Тобто, це птах з швидким, стрімким польотом. Видові назви вказують на розмір птахів – великий, малий. [3,6,9]

- за характерним біотопом:

Вільшанка – як і інша назва цього птаха з ряду горобцеподібних – малинівка, – пов’язана з місцеперебуванням: оселяється птах у вогких, зарослих вільхою і чагарниками (в тому числі й малиною) місцях, по лісових ярах, біля лісових боліт і озер.

Гаїчка (діалектні назви – пухляк, лугівка, комишівка, синиця, волосянка) – назва цієї синиці, можливо, пов’язана з місцеперебуванням (гай). Видові назви вказують на особливості забарвлення оперення (чорновола) або конкретизують улюблені місця перебування (болотна).

Глухар (діалектні назви – глушець, тетеря, готур) – похідне утворення від слова «глухий». Під час токування птах ні на що не реагує, ніби глухне. Механізм цього явища полягає в тому, що при розкриванні рота під час пісні квадратна кістка переміщується і слуховий прохід закривається. Ймовірним також є зв’язок назви з місцеперебуванням: птах тримається у найбільш глухих ділянках лісів.

Горобець (діалектні назви – живкун, цвіркун, церковник, юрчик, коноплянка, просянка, просоїд, жидок) – походження слова до кінця не з’ясоване, припускають звуконаслідувальне походження. Видові назви (хатній, польовий) розрізняють птахів за переважним місцеперебуванням.

Грязьовик – назва пов’язана з місцеперебуванням: цей кулик завжди перебуває на мулистих місцях.

Дербник (діалектні назви – кібець, кібчик, підсоколик малий) – пов’язане з «дерба» (переорана цілина; переліг, порослий дерном); назва мотивується тим, що цей сокіл тримається відкритих місць.

Зимняк (діалектні назви – коршун, шуляк, ястреб, мишолов, мищоїд) – назва (можливо) отримана за сезонними міграціями (прилітає на Переяславщину лише взимку; решту року живе в тундрі, де і гніздиться). Інша назва – мишоїд – відбиває характер живлення птаха.

Зяблик (діалектні назви – берестянка, березівка, снігарик, буківник, юрко, пінькало) – назва цього птаха з родини в’юркових є у всіх слов’янських мовах і походить від назви «зяб нути» (мерзнути). Дійсно, птах з’являється на Переяславщині рано навесні, коли погода ще не стійка і температура повітря невисока, тобто в «зябкий», мерзлякуватий час. Але самі птахи холоду не бояться – до пізньої осені в лісі затримуються; навіть тоді, коли інші птахи давно відлетіли в теплі краї.

Кропивник (діалектні назви – королик, мишачий король, горішок, попадик, лозяночка, задерихвіст) – назва пов’язана, мабуть, з місцеперебуванням: птах тримається завжди близько до землі, постійно шмигає, перепурхує в заростях кропиви, малини, папороті тощо.

Ластівка (діалектні назви – красулька, щурик, пічкур, норець, березівка, побережниця, підбережок, берегулька) – слово має литовське походження… Корінь «ласт» означає «літати туди і сюди», «пурхати». Таким чином, у назві птаха відбито характерний для нього стрімкий пурхаючий політ. Назви окремих видів походять від певного місцеперебування: берегова, міська, сільська.

Малинівка (діалектні назви – зорянка, рудяк, коропець, червеняк) – назва дана птахові за улюбленим місцеперебуванням (в заростях малини); інша назва – вільшанка – аналогічна за походженням (див вище).

Очеретянка (діалектні назви – комишівка, мишівка, водянка, швачка, дроздовик) – це родова назва птахів, які мешкають серед очеретяних і чагарникових заростей; з очерету ж сплітають вони і свої гнізда. Видові назви вказують переважно на місцеперебування птаха (лугова, чагарникова, ставкова) або розміри (велика, або дроздовидна).

Перевізник (діалектні назви – коловодник, побережник, білобрюшок, кулик, лозник) – назва цього кулика пов’язана з характерною поведінкою: сполоханий, він летить низько, понад самою водою, звичайно з одного берега річки на протилежний, як людина-перевізник при човні або паромі. Пищуха (діалектні назви – піщак, піщук-деревач, медник, піскар) – назва звуконаслідувальна: птах видає протяжний, тихий свист, наче писк – «тсіі, тсіі…». Інша назва птаха – підкоришник.

Подорожник (діалектні назви – стерник, стренадка) – зрідка зимуючий на Переяславщині птах, названий так через те, що тримається (звичайно зграйками) на польових дорогах.

Поручайник (діалектні назви – коловодник, лозняк, водянка, кулик) – назва цього кулика пов’язана з його місцеперебуванням: оселяється на болотистих берегах річок і заплавних озер з численними струмками (російське – «ручаями»), потічками.

Сич (діалектні назви – сичик, погутькало, пущик) – назва походить від слова «сичати» (шипіти), тобто в основі – звуконаслідувальна. Видова назва сич хатній – підкреслює типове місцеперебування птаха в окультуреному ландшафті: населених пунктах, садах, парках, навіть у досить великих містах.

Сорокопуд (діалектні назви – чекіт, чекан, пуд, страхопуд, татарська сорока, янчук, терняк) – дослівно перекладається як «той що ганяє сорок» (слово утворене з «сорока» і «пудити» – гнати, лякати). Видові назви підкреслюють особливості забарвлення (сірий, чорнолобий) або живлення (сорокопуд – жулан). Остання назва пов’язана з давнім словом «жулити» – різати, дерти, шматувати. Дійсно, свою здобич цей птах, як справжній хижак, розриває, розчленовує, шматує.

Травник (діалектні назви – коловодник, просянка, лозник червонодзьобий) – назва цього кулика пов’язана, мабуть, з місцем перебуванням: тримається переважно на трав’янистих берегах річок і озер та на заболочених, трав’янистих луках, де й гніздиться колоніями.

Турухтан (діалектні назви – петушок, задирак, коловодник, болотюх, брижач) – слово запозичене з тюркської мови і означає в перекладі «бура, сірувата галка», але іноді вказують на звуконаслідувальний характер назви цього кулика. [1,9,18]

- за характерними рухами, звичками, поведінкою:

Боривітер – (діалектні назви – вітролом, вітряк, трепещук, гонець, мишоловець, свистун, пустельга) – літературна назва дана цьому маленькому соколу за звичку довго «висіти» в повітрі, тримаючись на одному місці проти вітру (ніби переборюючи його).

Веретенник (діалектні назви – грицик, гриць, грищук, босяк) – за однією теорією, ця назва вважається звуконаслідуванням, оскільки крик стурбованого птаха звучить як «веретень-веретень-веретень». Інші версії: обриси птаха в польоті нагадують веретено; пов’язують назву зі словом «вертітися» – за верткість, непосидючість птаха.

В’юрок (діалектні назви – юрок, Юрко, дзвоник) – назва пояснюється, за однією теорією, особливостями поведінки птаха: спритний, швидкий, пруткий, моторний – те саме, що і «юркий», «в’юрковатий»; за іншою, назва пов’язана з слов’янським антропонімом «Юрій, Юрко», при чому первісне звуконаслідування послужило приводом для зближенням з цим іменем. Доказом цього можуть бути відповідні діалектні назви (до речі, і російська назва цього птаха – юрок).

Дрімлюга (діалектні назви – лежень, лежебок, сплюха, ніч вид, сліпух, лінивець, комахоїд, нічник, козодой) – похідне утворення від слова «дрімати»; назва пояснюється нічним способом життя птаха, який вдень спить, «дрімає».

Дрофа (діалектні назви – дудак, дрохля, грофа) – зводиться до індоєвропейського «бігти» (за характерною ознакою птаха, більш здатного до швидкого бігу, ніж до польоту).

Дятел (діалектні назви – довбун, довбуш, клювач, ковкач, коваль, жовна, деревоклюй, яків) – загальнослов’янська назва споріднена зі словом «довбати». Отже, дятел – «довбаючий», «довблячий». Видові назви пов’язані з особливостями забарвлення оперення і розмірами: чорний, зелений, сивий, строкатий, (великий, середній, малий), білоспинний.