текст інтерпретація когнітивний репрезентація
Текст як певний спосіб організації значень і структуризації смислової інформації, як втілення мотивованої і цілеспрямованої інтелектуально-розумової активності індивіда, тобто текст як повідомлення або одиниця комунікації, притягнув до себе увагу не лише лінгвістів і семіологів, але і психологів, соціальних психологів і соціологів, оскільки зріс інтерес до категорії «спілкування», що дозволяє реконструювати, щонайменше, два взаємозв'язані об'єкти, що вивчалися зазвичай незалежно один від одного у рамках самих різних дисциплін: індивідуальної свідомості як суб'єкта інтелектуально-розумової діяльності, з одного боку, і тексту (повідомлення) як способу актуалізації цієї діяльності – з іншою.
У тексті (повідомленні) ізольовані знаки, будучи одиницями мови як системи, виступають лише як засіб, знаряддя, яке людина бере з «арсеналу», що іменується мовою, і застосовує за призначенням, тобто використовує в комунікативно-пізнавальній діяльності. Тому текст мотивований у своїй основі і містить в собі образ діяльності по його породженню, а значить і програму по осмисленню смислової інформації, що міститься в нім. Слова в тексті включаються одночасно в два види зв'язків: лінійні (синтагматичні), обумовлені тим або іншим рівнем знання правил мовної комбінаторики, і ієрархічні семантико-смислові зв'язки, мотивовані прагненням до реалізації деякої практичної і / або комунікативно-пізнавального завдання.
У дослідженні конференції в когнітивному аспекті ми не можемо обмежитися чисто лінгвістичним підходом, оскільки ми розглядаємо текст як лінгвістичну і комунікативну одиницю. Зовсім не усі види лінгвістичного аналізу можуть служити прагматичним цілям тому, що вони мають на увазі текст як одиницю мови (елементам якого значення приписуються у рамках лінгвістичної семантики), а не як одиницю спілкування, що відбиває актуальну знакову діяльність в знаковій ситуації (тобто з певного приводу, для певного завдання і з певною адресою).
Практично не стало дисциплін про людину і суспільство, які в тій чи іншій мірі, в тому або іншому аспекті не торкнулися б питань спілкування. Головне для дисциплін лінгвістичного ряду – текст як одиниця мови, текст як мова або як формальний результат акту говору. Природно, що і проблематика, пов'язана із спілкуванням за допомогою знаків, далеко не вичерпується аналізом на рівні мови-мови. Ретельне вивчення форм, в яких реалізується спілкування, і навіть стратегій їх породження і розпізнавання, мабуть, лише певний крок на шляху до аналізу механізму спілкування, до розгляду спілкування текстами не просто як обміну мовою, але як обміну комунікативними інтенціями і в зв'язку з цим – знаннями і представленнями, думками і ідеями, образами, враженнями, цінностями.
При зверненні до аналізу тексту в структурі механізму спілкування формально-лінгвістичні ознаки тексту, використовувані в нім лінгвістичні конструкції набувають значення вторинне по відношенню до присутніх в нім структур інтелектуально-розумової діяльності. Породження тексту, так само як і його інтерпретація, – це рішення передусім емоційного і розумового завдання, а вже потім – лінгвістичною, оскільки у всякій діяльності задум передує конкретним операціям і вибиранню засобів для їх здійснення. Текст сам по собі виявляється функціональною системою, тобто системою, у рамках якої лінгвістичні конструкції використовуються для реалізації певних комунікативно-пізнавальних завдань і можуть варіюватися згідно цим завданням.
При комунікативно-функціональній інтерпретації тексту проявляється діалектична єдність інтра- і екстралінгвістичних чинників. Деякі лінгвісти услід за Ф. де Соссюром відносять до предмета текстуальної лінгвістики опис внутрішньоязикових елементів, що об'єктивувався, фонологічного, морфологічного і синтаксичного рівнів, а також стилістики. Абсолютно необґрунтовано вони виключають з лінгвістичного аналізу екстралінгвістичні чинники на тій основі, що позамовні елементи не мають системних ознак. Між інтра- і екстралінгвістичними підходами існує динамічний зв'язок. І якщо під поняттям «текст» слід розуміти ясно організовану по сенсу (семантика) і цілі (прагматика) сукупність фраз або фразової єдності, між якою є значущі стосунки і / або функції, тобто структуроване ціле, що представляє у свідомості у вигляді лінгвістичної одиниці яке-небудь комплексне явище дійсності в його відносно закінченої смислової цілісності, то в центрі уваги опиняється сукупність зв'язків, що характеризують кожен мовний знак. Це стосується не лише зв'язків усередині мовної системи, зв'язків з іншими знаками (синтактика), але передусім зв'язків мовних знаків з людьми, що породжують і сприймають текст (прагматика), а також зв'язків з об'єктивною дійсністю і її віддзеркаленням в людській свідомості (семантика), тобто також і екстралінгвістичних зв'язків.
Художній текст, виникаючи в результаті взаємодії плану вираження і плану змісту, за формою і сенсу підпорядкований дії особливих естетичних законів і, викладаючи яку-небудь тему, виражає глибокі ідеологічні і соціальні стосунки, будучи не лише інформацією про об'єктивну дійсність, але одночасно і інформацією про особу автора і тим самим віддзеркаленням специфічного суб'єктно-об'єктного зв'язку, який робить поетичний текст поетичною моделлю об'єктивної дійсності. В процесі інтерпретації художнього тексту необхідно враховувати і внутрішньолінгвістичні чинники, які, забезпечуючи міжфразовий зв'язок, реалізують тему висловлювання. За допомогою лінгвістичних методів дослідження, які поширюються на експліцитні виражені елементи, можна встановити, яким чином здійснюється безпосередній граматичний і лексичний зв'язок між пропозиціями, що об'єднує їх у відносно закінчене ціле. Це чинники першого рівня інтерпретації тексту. Екстралінгвістичні чинники розглядаються на другому рівні інтерпретації художнього тексту, оскільки на першому рівні виявляються лише частини цілого, а не само ціле.
Повідомлення має ієрархічну структуру, що утворюється інформативно-цільовими блоками різного рівня. Цілісність тексту (повідомлення) як комунікативної одиниці обумовлена тим, що усі включені в нього елементи (слова, словосполучення, окремі висловлювання) підкоряються меті (цілям) повідомлення, основній концепції, задуму автора. Що розглядається як семантико-смислова цілісність, текст має свою макро- і мікроструктурою.
Макроструктура тексту може бути представлена у вигляді ієрархії різнопорядкових смислових блоків – предикацій, де предикаціями першого порядку виступають мовні засоби, якими передана основна ідея повідомлення, як предикації другого порядку, третього і т.д. порядку – мовні засоби, якими переданий загальний його зміст. Останнє є підлеглою описовою частиною повідомлення, покликаною як трактувати, так і забарвлювати предмет повідомлення шляхом введення в це повідомлення «відчутних», так або інакше оцінюваних ситуацій, а також аргументувати «факти», виражені в положеннях (елементах тексту), що підкріплюють авторський задум (предикацію першого порядку).
Макроструктура тексту пов'язана із способом зведення тексту до структури різнопорядкових предикацій. Це – виражені в тексті або обумовлені цим текстом семантико-смислові зв'язки, які істотні з точки зору реалізації основного задуму повідомлення. Спосіб зведення тексту до структури різнопорядкових предикацій має свою історію і сходить передусім до робіт відомого психолога Н.И. Жинкина, що трактує текст як ієрархію предикатів, або смислотворення різної міри складності і значущості. По аналогії з класифікацією предикатів Н.І. Жинкина, його учениця В.Д. Тункель запропонувала спосіб зведення тексту до предикацій змісту, образу і стилю. І хоча таке розчленовування не можна назвати ієрархічним, оскільки воно не має єдиного критерію, сама ідея зведення тексту до різнопорядкових елементів надзвичайно важлива. Ця ідея спирається на те, що самостійний текст, незалежно від величини і теми, що зачіпає, має певну завершеність, тобто підкоряється специфічним закономірностям, і що повідомлення не можна розкласти на рівнозначні одиниці, оскільки в нім завжди є щось головне, другорядне, третьорядне і т.д.
Розвиваючи цю думку, ми прослідкували певні закономірності формування когнітивної структури в семантичній пам'яті на підставі стосунків інтерпретації і репрезентації.
1. Макроструктура тексту по своїй ієрархічній організації аналогічна організації в пам'яті семантичної мережі, в центрі якої знаходиться «цільова схема».
2. Якщо для тексту характерна предикативна організація інформації, то в пам'яті інформація зберігається у вигляді пропозицій, що мають суб'єктно-предикативну структуру. Ми не ізолюємо в пам'яті пропозиції, пов'язані семантично. Вони об'єднуються в кластери навколо єдиного семантичного поняття, формуючи семантичні мережі.
3. Мікроструктура тексту може бути представлена у вигляді повного набору внутрішньотекстових зв'язків, в які вступають опорні смислові вузли тексту. Такі смислові опори (назвемо їх «фактами») можуть бути виділені з тексту за допомогою спеціальної методики і утворюють «логіко-фактологічний» ланцюжок, що є основним смисловим стержнем тексту.
Вищезгаданий ланцюжок названий «логіко-фактологічний», тому що уся вона складається з основних (опорних) смислових вузлів повідомлення, званих нами «фактами» тексту. Послідовність появи названих «фактів» у вказаному ланцюжку в тій чи іншій мірі відбиває логіку розгортання тексту в плані мовного вираження. Виявлення «логіко-фактологічних ланцюжків» пов'язане не лише з інформативністю, але і з надмірністю мовного повідомлення. Чим більш осмислено сприйняття тексту, тим більше адресат акцентує свою увагу на меті повідомлення, на предикації першого порядку. Прийнято вважати інформативним те нове, що міститься в повідомленні. Існує тісний взаємозв'язок між мікро- і макроструктурою тексту. Ключові або опорні для смислового сприйняття словоформи несуть велику цінність з точки зору інформативності тексту, якщо вони входять в предикацію вищих порядків.