Смекни!
smekni.com

Односкладні речення у творчості Івана Драча (стр. 3 из 6)

1.2 Односкладні неозначено-особові та узагальнено-особові речення

Як зазначалося раніше, під неозначено-особовими реченнямі розуміються такі односкладні речення, у яких дійова особа мислиться неозначено, чітко не окреслено, а співвідносний із присудком головний член виражений дієсловом у формі третьої особи множини теперішнього чи майбутнього часу або формою множини минулого часу дійсного способу [4, 175]. Наприклад:

Тонуть у морі, тонуть у горі –

І ми в сльозах потонули (8,21).

Що нам сипнуть, те ми клюєм (8,31).

У кругосвітній похорон пішли,

Щоб зупинитись на горі Чернечій (8,35).

Неозначено-особові речення зустрічаються в поезії І.Драча менше, ніж означено-особові, вони складають лише 15% від усіх віднайдених нами особових речень і 9,2% від усіх односкладних речень. Але вони є важливими для творчої манери поета, оскільки іноді виступають структурним центром не тільки строфи, але й цілого вірша. Наприклад:

Там, де мене чекають,

Тримають пучки коло вуст,

Дотеп тримають померлим

І сльози тримають сухими.

Отам, де мене чекають…

Там, де мене чекають,

Тяжкі простеляють рядна,

Тяжкі простягають руки

І шкарубкі заповіти….(8,52).

Поет в одному вірші використовує переважно однотипні неозначено-особові речення (головний член яких виражений формою однієї особи, одного часу і способу), але іноді зустрічаються цікаві поєднання, наприклад головний член виражений формою минулого і теперішнього часу :

Із усіх філософій відбірних

Засвоїли гандізм іще в епоху мамонта,

Але й тепер вас ницістю обламують

На поліровані приклади автоматів …(8,57).

Поєднання часових дієслівних форм у безпідметових реченнях дозволяє зрозуміли, що мова в них іде про різних осіб. Це дозволяє автору акцентувати увагу на дії, діючу ж особу відсунуто на задній план. Проте неозначена особа виступає активним виконавцем дії, натяк на окремі властивості якого містять іноді ситуація, обставинні слова, поширюючі другорядні члени речення тощо.

Картоплю копають та сиплють в мішки,

Глухе гуркотіння картоплі об жолоб…

А потім п´ють воду щербатим кухлем..

А потім беруть ті планети на горб

З їх атмосферою та стратосферою

Та кагатують …(8,63)

У найтиповіших випадках дія, позначувана дієсловами третьої особи чи формами минулого часу, стосується невизначеної кількості осіб, що для мовця не має принципового значення[26, 117], наприклад:

Чи відали, що творили,

Як били чобітьми рипучими в груди глевкі землі,

Як старанно зачовгували ті безименні могили,

Щоб зітліло геть все в пам´яті, щоб роз´їлося все в імлі..(8,259).

Десь там далеко-далеко пилкою ріжуть (8,325).

Зустрічаються в поезії Івана драча і неозначено-особові речення, в яких особа, що виконує дію, може бути знайома автору, але з певних причин він її не називає, наприклад:

Так пропали пропадом за димкою,

Затонули на краєчку ночі…(8,281).

Я блукав з нею торік …-

Її поховали без мене (8,326).

…А сховали її у позиченій хустці,

Бо свої вона у вузлики пов´язала…(8,116).

Як бачимо, в основному у цих реченнях головний член виражений дієсловом минулого часу. Цікавим у синтаксичному аспекті нам видається “Балада про Вдовиння”, у якій І.Драч широко використовує неозначено-особові речення, в яких головний член виражений дієслівною формою умовного способу. Наприклад:

Вигнали б через вікно –

рама хрещата, горішана.

Вигнали б через двері –

Вітер надворі, минувшина.

Вигнали б піснею –

У Вдовиння слуху нема

Вигнали б рушниками –

У Вдовиння очей нема.

Вигнали б слізоньками –

У Вдовиння дна нема (8,119).

Саме завдяки неозначено-особовим реченням і створюється синтаксичний паралелізм. Деколи головний член неозначено-особового речення, зазначають вчені, має семантику неозначеності, а не множинність виконувачів дії, хоча найчастіше неозначеність і збігається з множинністю[26, 117], наприклад:

Як одкотило сто завірюх,

Купили в Тетієві справний кожух.

Штани залатали… Й пустили від серця…

Стояли в коловороті села,

Де санна дорога на Рось повела (8,209).

Таким чином, неозначено-особові односкладні речення у поезії І.Драча відіграють значну роль, вони різноманітні за своєю семантикою, морфологічним вираженням головного члена і функціональним навантаженням. Найбільш поширеними у цього митця виступають неозначено-особові речення, в яких головний член виражений дієсловом третьої особи множини минулого часу дійсного способу. В основному це поширені неускладнені речення, хоча зустрічаються і складні багатокомпонентні речення, в яких одна чи декілька частин є неозначено-особовою. До індивідуально-авторського використання Н-ОР ми віднесли повтори речень, що виступають структурно-семантичним центром віршів.

Узагальнено-особові речення в поезії Івана Драча зустрічаються значно рідше, ніж означено- і неозначено-особові. Вони складають менше двох відсотків від усіх особових речень і менше відсотка від усіх віднайдених нами односкладних речень, але вони є, на нашу думку, дуже цікавими.

Це переспіви “Саду божественних пісень” Г.Сковороди і “Балада творчості”.

Знай ситу міру зла й добра веселий голод,

Спізнай усе, як є, і хай сопе юрма…(8,103).

Ми віднесли це речення до узагальнено-особових тому, що,на наш погляд, це спонукання стосується не конкретної особи, а усіх читачів поезії цього майстра слова.

Розділ ІІ.Безособові односкладні речення та специфіка їх уживання у поетичному мовленні

Специфіка безособових речень полягає в тому, що дія або стан мисляться в них як незалежні від діяча або носія стану. З комунікативного погляду послаблення ролі діяча більш увиразнює, робить акцентованою дію або стан, відображаючи їх самовільність та існування незалежно від діяча [3,177].

Зурахуванням морфологічної природи головного члена безособового речення та його загальної семантики К.Ф. Шульжук виділяє наступні різновиди безособових речень [26, 121-124]:

· Власне безособові речення. Головний член виражений безособовим дієсловом (з афіксом –ся або без нього). Речення цього типу складають майже третину від усіх безособових речень у поезії І.Драча. Найбільш уживаними є конструкції, в яких головним членом (або частиною) виступає модальне дієслово хотіти /хотітися, наприклад:

·

Це їх мені хотілось подружити,

Перев´язати вічнимрушником (8,48)

Просто – хочеться сонних пальців твоїх,

Незбагенних, диких, з краплями недовір´я.

Просто – хочеться дум твоїх,

Яким непідвладні пальці…

Просто – хочеться заплести твою сонну ніжність

І посадити зорі на коліна.

Просто хочеться спростувати розлуку

І спростити життя …(8,78).


Особливістю творчої манери поета є широке використання безособових реченьв одному вірші, в таких випадках вони виступають структурно-семантичним центром поезії. Наприклад, вірш “Реквієм Павлові Тичині”:

Так хочеться його під руку взяти

І провести, щоб навіть лист каштана

Не впав на його тишу золоту…

Чому так хочеться побігти в його роки,

В його далекі молоді літа…

Чому так прагнеться побігти

в його долю?(8,186-187)

Речення такого типу у І.Драча цілком підходять під різновид безособових речень , в яких виражаються модальні значення бажання / небажання, що концентруються в семантиці головного члена, переважно складеного, який поєднує безособове дієслово з інфінітивом зі значенням конкретної дії [26,121].

Другий семантичний різновид власне безособових речень, які зустрічаються у Івана Драча, є речення, головний член яких виражений безособовим дієсловом. Вони можуть позначати як стани, процеси, стихійні явища в навколишньому середовищі (коли дієслова вживаються у прямому значенні), так і переживання,настрої й психічні, фізичні відчуття людини, незалежні від її волі. Якщо ж безособові дієслова вживаються поетом у переносному значенні, виникає цікава антропоморфна метафора. Наприклад:

Сутеніє. Вечоріє. Блакитніють вії(8,94)

–пряме значення, процес в навколишньому середовищі.

Сучки обрубані. Світає

В архітектурі. Грає скло (8,44).-

Переносне значення, антропоморфна метафора

Дуже поширеними в поезії Івана Драча є безособові речення, головний член яких виражений особовим дієсловом, ужитим у безособовому значенні. Усі віднайдені речення такого типу ми поділили на дві групи з урахуванням морфологічного вираження головного члена :

А) безособові речення з головним дієслівним членом без афікса –ся;

Б) безособові речення з головним дієслівним членом з афіксом –ся.

В межах кожної групи можна виділити декілька семантичних груп. Так до першого типу ми віднесли речення на позначення природніх процесів, реалізованих за допомогою предмета, що виконує дію, або ж явища природи, що є джерелом дії, стану, наприклад:

Війнуло подихом насичених терзань –

Рішуче звівся буряний Бетховен (8,35)

Куфайку з під лопаток як ножем прошило (8,58).

Обрій облягло тугими хмарами (8,270).

В садах пилюкою сивіло (8,296).

Дуже цікавим і індивідуально-авторським, на нашу думку , є поєднання в одному невеликому вірші безособових речень з головним дієслівним членом без афікса –ся та безособових речень з головним дієслівним членом з афіксом –ся, наприклад: