Більш детально розглянемо історію виділення саме оптатив них речень.
Питання визначення статусу речень, що виражають оптативну модальність, інакше оптативних речень, знайшло відображення в розробці класифікації речень за модальною кваліфікацією, в основі якої лежить диференціація синтаксичних конструкцій за типами модальних значень. Було помічено, що категорія способу – взагалі не єдиний засіб вираження модальності. У роботах таких учених, як Ш. Баллі, О.В. Бондарко, В.В. Виноградов, І.Р. Вихованець, О. Єсперсен, Н.Ю. Шведова, В.Д. Шинкарук, визнано, що модальні значення виражаються не тільки морфологічними засобами (формами дієслівних способів), а й синтаксичними (формами речень), лексичними, а також інтонацією. Синтаксичний підхід до вивчення модальності дозволив розробити класифікацію модальних різновидів речення, згідно з якою відмінностям у модальній семантиці відповідають структурні моделі речення.
На виділення речень із значенням бажальності одними з перших звернули увагу О.М. Пєшковський, О.О. Шахматов. Із посиленням інтересу до сематико-синтаксичного рівня організації синтаксичних одиниць (починаючи з 70-х років XX ст.) усе більшої ваги набирає питання визначення модального плану речення, із чим пов’язано виокремлення серед модальних типів речення суто оптативних. Оптативні речення визнано багатьма українськими вченими як речення, що виражають модальність бажальності (І.Р. Вихованець, Н.В. Гуйванюк, А.П. Загнітко, М.Ф. Кобилянська, І.І. Слинько, К.Ф. Шульжук). Відомі спеціальні дослідження, які торкаються питань визначення місця оптативних речень серед синтаксичних конструкцій із модальним значенням бажальності (О.В. Алтабаєва), відокремлення оптативних речень від спонукальних (Т.І. Распопова).
1.3 Категорія оптативу як семантичний інваріант суб`єктивної
модальності
Оптатив є складним лінгвістичним явищем, виникнення якого в мовній системі пов’язане з потребою оформлення одного з видів модальних значень, а саме бажального значення. Одні з перших тлумачень оптатива як дієслівного способу, призначеного для вираження бажального значення в граматиках різних мов (здебільшого індоєвропейських), містять роботи Ф.І. Буслаєва, Д.М. Овсянико-Куликовського, О.О. Потебні. Первинне визнання оптатива одним із способів дієслова пов’язане з особливостями історичного розвитку поглядів на модальність і засоби її вираження в мові: зміст модального значення розглядався на синтаксичному рівні, а його вираження – на морфологічному.
Для вираження бажальної модальності в українській мові призначений виокремлений серед дієслівних способів бажальний спосіб. Закріплення терміна бажальний спосіб на означення дієслівного способу, який є головним виразником бажальної модальності, на заміну терміна латиномовного походження оптатив виправдане тим, що в українській мові останній повністю не відбиває граматичної сутності явища. Бажальний спосіб в українській мові виступає в ролі „слабкого” (морфологічно не маркованого) елемента всієї системи способу в цілому, оскільки переважно використовує дієслівні форми, представлені у складі інших способів. Підтвердженням цьому слугують спроби виокремлення бажального способу як дієслівної форми в системі умовного чи наказового способу (Ф.І. Буслаєв, М.І. Греч, А.П. Грищенко, М.А. Жовтобрюх, В.М. Русанівський), а також виділення умовно-бажального способу як окремої граматичної форми (О.О. Потебня, В.П. Володін).
Висловлення з модальним значенням оптатива, виражаючи об’єктивне значення ірреальності, передають абстраговані від реальної дійсності ситуації, представляючи їх ментальне допущення на заміну реальній дійсності. Позначені відносно більшою роллю суб’єктивного фактора, оптативні висловлення не просто констатуютьнаявність певної ірреальної ситуації, а представляють її в ролі бажаної для суб’єкта мовлення. Мовець не визначає ступінь вірогідності реалізації уявлюваної ситуації, оскільки не актуалізує це питання на момент мовлення. Більш значущим постає факт існування бажаної ситуації в його уявленні. Він співвідносить уявлювану ситуацію з такою, яка б могла задовольнити певні потреби: моральні, фізичні. Таким чином, правомірним є твердження про те, що оптатив являє собою суб’єктивно-модальне значення, суттю якого є уявлювана (ірреальна) ситуація, вірогідність реалізації якої не визначена, однак така реалізація могла б задовольнити потреби мовця, а відтак є бажаною для нього. На мовленнєвому рівні оптатив представлений у вигляді оптативних висловлень, на формально-синтаксичному – оптативних речень.
Отже, в комунікативно-прагматичною функцією оптатива є вираження інтенції мовця щодо реалізації висловленої ситуації.
1.4 Питання визначення категорій бажальності та оптативності
Як було зазначено у попередньому розділі, первинно оптатив – дієслівний спосіб, призначений для вираження бажального значення.
Проте поступове перенесення аспектів вивчення оптатива від розгляду його як дієслівного способу до семантико-синтаксичного вивчення речень із модальним значенням бажальності зумовило нівелювання мовознавцями первинної сутності оптатива, його способового призначення. Це призводить до ототожнення різних понять і явищ.
Оптатив є репрезентантом саме ірреальної банальності у реченнях з бажальною модальністю, реальну ж банальність репрезентує дезідератив.
Тож у подальшій роботі на позначення модальності речення буде вживатись поняття бажальності, а поняття оптативу буде вживатись в тому випадку, коли така модальність реалізується саме даним способом.
1.5 Диференціація семантики бажальності
У розділі 1.4 було сказано про розділення оптативу та дезідеративу.
Слід сказати, що семантичні відмінності цих категорій можна визначити скоріше умовно. Так, і оптатив, і дезідератив репрезентують уявлювану ситуацію, реалізація якої була б бажаною для мовця. Проте в оптативі центром повідомлення є дана ситуація, а бажаність її реалізації для мовця є вторинною інформацією, тоді як дезідератив в першу чергу акцентує на наявності бажання. Можна сказати, що семантична відмінність цих понять у пріоритетності окреслення ситуації чи окреслення бажання. Центральне місце в системі засобів вираження оптативного модального значення посідає морфолого-синтаксичний спосіб, дезідеративне значення частіше ж есплікується за лексичними засобами (модальні дієслова, прикметники).
Бажальність можна розрізняти також за характером бажаної ситуації, можливістю чи неможливістю її здійснення, зверненістю до певного часового плану.
Вивчення семантики бажальних висловлень із урахуванням різноманіття варіантів організації пропозиційного рівня дозволило прослідкувати можливість зверненості уявлюваної ситуації до певного часового плану. Ірреальна ситуація, що становить предмет бажання, може конкретизуватись як зверненість до майбутнього: Нехай побачу я в смутні для мене дні Утіху щирую та усміхи ясні, до минулого, до теперішнього:Ох, як би я тепер хотіла кинуть отрутними словами їм в обличчя, немов гарячим приском!
Крім того, бажання можна розрізняти за можливістю їх реалізації на здійсненні: Квітів, безліч квітів!.. та нездійсненні: Хотіла б я піснею стати.
Також можна розрізняти значення бажальності за зверненістю на себе: Нi, я хочу крiзь сльози сміятись і на зовнішній світ: Хай живуть вони в ніжній красі чарівній.
Можливе також розрізнення за наявністю чи відсутністю суб`єкта, за участі якого може бути реалізоване бажання. Так, у реченні Все, все покинуть, до тебе полинуть такий суб`єкт відсутній, а в реченні Ох, борцi, якби ви знали,що то є безсилi руки!таким суб`єктом є борці.
Отже, розрізнення семантики бажальності відбувається за допомогою контексту.
2. РЕАЛІЗАЦІЯ СЕМАНТИКИ БАЖАЛЬНОСТІ У СИНТАКСИСІ
ТВОРІВ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
У поезіях Лесі Українки ми розглядали смислову специфіку бажальної модальності та засоби її репрезентації.
В першу чергу слід зазначити, що значення бажальності часто виражається дезідеративно, що пояснюється образом ліричного героя – пристрасної і натхненної особистості.
Далі буде розглянуто основні засоби вираження бажальної модальності у поетичному синтаксисі Лесі Українки.
2.1 Вираження бажальної модальності за допомогою модальних дієслів
Модальне дієслово у реченнях з бажальною семантикою вживається в дійсному або умовному способі, що характеризує силу бажання мовця (дійсний спосіб передає бажання більш сильне навіть коли це бажання – нездійсненне, а умовний – бажання іншого характеру, неможливість здійснення яких в найближчому часі або й просто нездійсненність усвідомлюється мовцем).
За допомогою модальних дієслів есплікується дезідеративна банальність.
Модальні дієслова дійсного або умовного способу можуть поєднуватись з інфінітивом дієслова:
Так і хочеться гукнути,
Наче лицар мрій дитячий:
«Хто живий? Зійди на вежу,
Подивися наоколо!..
Так завжди, чи в піснях забути хочу муку,
Чи хто мені стискає дружньо руку…
Нi, я хочу крiзь сльози смiятись,Серед лиха спiвати пiснi,Без надiї таки сподiватись,Жити хочу!
Мріє, колись ти літала орлом надо мною, –
дай мені кила свої, хочу їх мати сама,
хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною,
а як прийдеться згинуть за теє – дарма!
Бажаю так скінчити я свій шлях,
Як починала: з співом на устах!
Забуваю і щастя, і горе –
Все наземне, – з’єднатись з тобою
Я жадаю на час, на годину,
Щоб не бачить нічого на світі,
Тільки бачить осяйну долину
І губитись в прозорій блакиті!..
Серце прагне буять на просторi!Я хочу слухать річ твою урочу