МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТУТ УКРАЇНИ ”КПІ”
ВИДАВНИЧО-ПОЛІГРАФІЧНИЙ ІНСТИТУТ
КАФЕДРА ВИДАВНИЧОЇСПРАВИ ТА РЕДАГУВАННЯ
БОРИС ГРІНЧЕНКО-РЕДАКТОР І УПОРЯДНИК «СЛОВАРЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ»
Курсова робота
з дисципліни «Основи видавничої справи»
Виконав студент
IIкурсу, групи СР-91
В.В. Коваль
Науковий керівник
ст. викл. Р. В. Бобренко
Київ – 2010
Зміст
ВСТУП
Розділ I. ТЕОРЕТИКО-ІСТОРИЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ Б. ГРІНЧЕНКА
1.1 Постать Б. Грінченка як різнопланового діяча
1.2 Традиційні методи упорядкування довідкових видань
Висновки до першого розділу
Розділ IІ. РЕДАКТОРСЬКО-УПОРЯДНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ Б. ГРІНЧЕНКА НАД «СЛОВАРЕМ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ»
2.1 Передумови та особливості опрацювання Б. Грінченком «Словаря української мови»
2.2 Основна організаційно-творча робота над «Словарем української мови»
2.2.1 Лексикографічний аспект
2.2.2 Композиційний аспект та спосіб обробки кожного слова
2.2.3 Редагування джерел
Висновки до другого розділу
Розділ ІІІ. «СЛОВАРЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ» БОРИСА ГРІНЧЕНКА У СУЧАСНОСТІ
3.1 Використання «Словаря української мови» Бориса Грінченка у сучасній лексикографії
3.2 Використання «Словаря української мови» Бориса Грінченка у мовознавчій науці
3.3 Використання «Словаря української мови» Бориса Грінченка в інших науках (на прикладі зоології)
Висновки до третього розділу
Висновки
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДодаТКИ
ВСТУП
Борис Грінченко відомий у багатьох сферах української науки і культури. Але серед багатьох здобутків Бориса Грінченка є праця, яка дозволяє назвати його професійним і водночас унікальним ученим. Це «Словник української мови» (К., 1907 – 1909), створений і відредагований ним протягом двох з половиною років на початку минулого століття (загальний обсяг слів – 68 тисяч). Цей словник має для української науки і культури таке ж значення, як словник В. Даля для російської, словник С. Лінде для польської, словник І. Гебауера для чеської.
Наше дослідження висвітлює послідовний характер редагування «Словаря української мови»: починаючи від залучення Бориса Грінченка до роботи над його створенням і закінчуючи виданням. Цей словник має велике значення для формування української мови, до сьогодні використовується у багатьох науках. Зокрема, розвиток сучасної лексикографії потребує звернення до першоджерел, її витоків, а «Словарь української мови» Бориса Грінченка якнайкраще ілюструє їх, тому важливо розглянути аспекти його формування. Це і є актуальністю нашої роботи.
Новизною у висвітленні цієї теми є те, що було детально вивчено редакційний процес «Словаря української мови» в різних аспектах, зокрема історичному, лексикографічному та композиційному, а також досліджено його сучасне використання у різних галузях науки.
Тема роботи: «Борис Грінченко – редактор і упорядник “Словаря української мови”».
Мета роботи полягає в тому, щоб дослідити «Словарь української мови» з погляду його редагування і укладання Борисом Грінченком та з’ясувати його значення для сучасників.
Мета роботи передбачає вирішення таких завдань:
1) розглянути постать Б. Грінченка як різнопланового діяча;
2) визначити особливості укладання довідкової літератури;
3) прослідкувати складний процес редагування «Словаря української мови» Борисом Грінченком;
4) вивчити особливості лексикологічного і композиційного редагування «Словаря української мови»;
5) прослідкувати використання «Словаря української мови» у сучасній науці.
Об’єктом нашого дослідження є перекладний українсько-російський «Словник української мови», виданий у 1907-1909 рр. у Києві за редакцією Бориса Грінченка.
Предметом роботи є власне редагування «Словаря української мови» Б. Грінченком.
Стан вивченості теми. Редакторську діяльність Бориса Грінченка вивчали багато науковців, серед яких варто назвати такі праці: Веркалець.М «Педагогічні ідеї Б. Грінченка» [1], Грицак Н. «Традиційні казкові комплекси в «Словарі української мови» та літературних творах» [3],Дзеверін І. «Борис Грінченко» [4], Малиш М. «Борис Грінченко – видавець книг для народу: конспект лекцій» [9], Каленюк С. «Духовний пам'ятник Бориса Грінченка» [7], Маркотенко Т. «Етнографічний коментар до грінченковських фразеологізмів» [10], Погрібний А. «Борис Грінченко: Нарис життя і творчості»[13].
Теоретичне значення визначається можливістю використання результатів дослідження для подальшого більш глибокого та ґрунтовного аналізу редакторської діяльності Б.Грінченка, зокрема його праці над «Словарем української мови».
Практична цінність. Наша робота може допомогти у розробці нової словникової бази української мови.
Структура дослідження. Робота складається із трьох розділів. У першому розділі «Теоретико-історичні засади діяльності Б. Грінченка» розглянуто постать Б. Грінченка як різнопланового громадського діяча, його вклад у нашу наукову та літературну спадщину, а також визначено основні методи упорядкування довідкових видань. У другому розділі «Редакторсько-упорядницька діяльність Б. Грінченка над “Словаря української мови”», досліджено процес редагування (як лексикологічного, так і композиційного) та особливості й передумови опрацювання «Словаря української мови. Третій розділ «“Словарь української мови” Бориса Грінченка у сучасності», присвячено вивченню різноманітних сфер використання “Словаря української мови”. Окремо подано роль досліджуваного словника у лексикографії, наведено приклади звертань сучасних мовознавців (Б. Антоненко-Давидович, О. Пономарів та ін.) до “Словаря української мови” Бориса Грінченка. Крім того, у нашій роботі висвітлено питання вживання літери ґ (на основі «Словаря української мови»), а також використання цього словника у сучасній науці на прикладі зоологічної праці «Перелік українських наукових назв птахів України (українсько-латинсько-російсько-англійський)», в якій поряд із латинськими назвами і перекладами додаються посилання до їх відповідників чи варіацій у «Словарі української мови» Бориса Грінченка.
Розділ І. ТЕОРЕТИКО-ІСТОРИЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ Б. ГРІНЧЕНКА
1.1 Постать Б. Грінченка як різнопланового діяча
Борис Грінченко (1863-1910) – визначний поет, прозаїк, драматург, перекладач, літературний критик, мовознавець, фольклорист і етнограф, педагог, публіцист, організатор видавничої справи, бібліограф, громадський і політичний діяч. Життєва й творча доля Грінченка – це важкий шлях українського інтелігента, його невтомна творча й громадсько-просвітницька діяльність. Він зазнавав переслідувань та ув’язнень, постійно перебував під наглядом жандармів. Становлення його як письменника й громадянина відбувалося наприкінці XIX ст., у проблемну пору суспільного життя України. У цей час Грінченко займав активну громадську позицію, боровся за національну ідею. Дуже влучно сказав про нього письменник М. Чернявський: «Він більше працював, ніж жив».
У 80-ті роки Борис Дмитрович уславився своєю педагогічною діяльністю: уклав для дітей читанку «Од снігу до снігу», захищав ідею навчання дітей рідною (українською) мовою. 1887 року відома освітня діячка, письменниця, українська патріотка Христина Алчевська відкрила народну школу в маєтку свого чоловіка. Вона була незадоволена тогочасним навчальним процесом і розшукувала справжніх ентузіастів освіти, тому й запросила Грінченка як авторитетного педагога. За короткий час ця школа стала найкращою в повіті. Тут Грінченко проявив себе як учитель-новатор, досвід якого і до наших днів не втратив своєї актуальності. Ним написано майже двісті художніх творів. У цей час Грінченкові з огляду на його педагогічні досягнення запропонували вступити до Західноєвропейської ліги вчителів. Борис Дмитрович погодився, але якщо буде представляти в ній не Росію, а Україну. Після такої заяви його кандидатура була відхилена [6].
Згодом Б. Грінченко поєднує педагогіку із письменницькою творчістю. Під власним прізвищем і під різними псевдонімами (Василь Чайченко, Л. Яворенко, П. Вартовий, Б. Вільховий, Перекотиполе, Гречаник) він систематично друкується в періодичних виданнях, найчастіше галицьких, бо в підросійській Україні слово українське було заборонене. У 1880-х – на початку 1890-х років виходять друком його поетичні збірки «Пісні Василя Чайченка», «Під сільською стріхою», «Під хмарним небом», «Пісні та думи», «Хвилини». Як і Панас Мирний, Нечуй-Левицький, Франко, Грінченко займався художньою творчістю тільки ввечері після роботи [17].
Борис Грінченко попри талант письменника мав ще й обдарування науковця. Предметом його досліджень стало слово як субстанція, що акумулює в собі творчу енергетику нації і Б. Грінченко пішов далі у розумінні значення цього феномена. Ще влітку 1891 року ряд національно свідомих українців проголосили себе продовжувачами справи великого Кобзаря, створили «Братство тарасівців», яке об’єднувало студентську молодь та викладачів київських і харківських вузів. Щоденна культурно-освітня праця повинна була прищепити кожному українцеві переконання самоідентифікації, аби «відрізняти свою націю від інших і підносити національне питання й право вкраїнської нації скрізь, де тільки можливо».
У 1894 р. Б. Грінченко почав працювати у Чернігові в губернському земстві, займався упорядкуванням музею українських старожитностей. Організував видання дешевих книжок для народу українською мовою («Про грім та блискавку», «Велика пустиня Сахара», «Жанна д’Арк», життєписи І. Котляревського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ’яненка та ін.). Ці видання виходили багатотисячними накладами в умовах офіційної заборони українського слова.
За цей час Грінченком були написані твори «Серед темної ночі» і «Під тихими вербами», відбулися публікації п’єс «Ясні зорі», «Нахмарило», «Степовий гість», «Серед бурі», з’явилися його наукові праці, зокрема «Етнографічні матеріали, зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях» у трьох томах, «З уст народу» і «Література українського фольклору». Письменник багато перекладав, щоб прилучати співвітчизників до світової літератури.