Смекни!
smekni.com

Відокремлені члени речення у творчості О. Гончара (стр. 2 из 5)

3)уточню вальний характер одного члена речення щодо іншого, що має значення для відокремлення означень, прикладок, обставин, додатків;

4)семантичне навантаження члена речення, що зумовлює відокремлення означень, прикладок, обставин.

Окрім загальних на відокремлення впливають також часткові умови, що сприяють відокремленню лише деяких різновидів другорядних членів. До них, наприклад, належать: близькість неоднакових за синтаксичною функцією членів речення, а також неможливість синтаксичної сполучуваності окремих зв‘язаних за змістом слів (наприклад, особових займенників і означень чи прикладок до них).

Яскраві приклади напівпредикативних конструкцій можна знайти у творчому доробку Олеся Гончара. Автор використовує відокремлені прикладки, а саме:

1. Поширену, що стоїть після іменника, до якого вона відноситься: “Звертаючись до образу Лесі Українки, до цього феномена людської стійкості можемо бачити, якою силою може вставати в людині високість її помислів, значимість життєвого ідеалу, безмір любові до свого народу.” (О. Гончар).

2. Непоширену і поширену прикладки, що стоять при особовому займеннику ( незалежно від позиції): а) “Син Донеччини, задушевний лірик, він [ В. Сосюра] був серед тих, хто глибоко відчув красу українського поетичного слова і виявив його нові можливості” ( О. Гончар).

б) “Піднявшись із найглибших надр кріпацького розпашілого пекла, він, великий Тарас, з прометеївською силою викриття жбурне в очі царям, панству слово гніву”. (О. Гончар)

3. Відокремлені обставини допусту, виражені іменником з прийменником незважаючи на: “ Незважаючи на ранню пору, то в одному кінці, то в іншому зривалася пісня”. (О. Гончар)

4. Звороти зі словами у зв’язку з, залежно від, згідно з, відповідно до, завдяки, за згодою та ін. відокремлюються зрідка, за бажанням автора. Це залежить від того, наскільки зворот поширений, чи є у ньому додаткове обставинне значення, яка його стилістична функція: “Усупереч зовнішній легковажності, Люба напрочуд чесно уміла зберігати таємниці”. ( О. Гончар)

5. Відокремлену обставину, виражену дієприслівником, який стоїть перед дієсловом: “ Над висотою ракети хотіли сягнути неба і, знесилившись, гнулися і вмирали, розсипаючись холодним сяйвом.” ( О. Гончар)

6. Обставини причини, що виражені іменниками з прийменниками: “ Завдяки розповідям Ференца, він добре уявляє собі внутрішнє розташування готелю.” (О. Гончар).

7. Обставини, виражені прислівником, якщо вони уточнюють значення попереднього обставинного слова: “ Вся велич того, що робиться на його батьківщині, звідси, збоку, самому Хомі ставало ніби зрозумілішою і видимішою.” ( О. Гончар)

8. Означення, виражені прикметником і дієприкметником, а також прикметниковим і дієпрекметниковим зворотом, якщо воно відноситься до особових займенників: “З ними, з цими людьми, чесними і простими, він пройшов уже сотні кілометрів і мріяв пройти ще сотні.” ( О. Гончар)

9. Препозитивні означення ( як поширені, так і непоширені), які поряд з атрибутивними мають додаткове обставинне значення: “Знесилений, кінь зупинився важко дишучи.” (О. Гончар)

10. Неузгоджені означення, виражені іменниками у формі непрямих відмінків з прийменниками, а зрідка й без них, якщо треба підкреслити виражене ними значення: “ Прибували з моря рибалки, стали виходити на берег, у своїх зюйдвестках, у важких рибальських чоботях.” ( О. Гончар)

11. Поширені неузгоджені означення, виражені іменниками, якщо вони виступають поряд з узгодженими: “ Перед очима витала левада, зелена, весела, над річкою.” (О. Гончар)

12. Поширені узгоджені означення, якщо вони стоять після означу вального іменника: “ На високому березі, з обшитою каменем набережною, стояло село, незруйноване, мирне. “ ( О. Гончар)

13. Інфінітиви, що стосуються підметів, присудків чи об’єктних поширювачів. Більш точно називати їх особливими відокремленими пояснювальними зворотами: “ Взагалі, він має дивну властивість – зникати при очах, ставати зовсім непомітним і ніколи нікому не заважати.” (О. Гончар)

14. Слова і словосполучення з обставинним чи модальним значенням, які мають додаткову предикативність і тому можуть бути розгорнені у реченні: “ І найвища, по-моєму, –це краса вірності.” (О. Гончар)

15. Відокремлені означення, що відносяться до підмета, виражено займенником, і за змістом тісно пов’зані з присудком: “ А вони, заклопотані пристрілюванням, зовсім не помічали його хвилювання.” ( О. Гончар)

16. Прикметниковий зворот: “ З цього, південного, боку економія мала не зовсім привабливий вигляд.” ( О. Гончар)

17. Конструкції зі сполучником як, що набули модального характеру: “Мабуть, – як це нерідко буває, – кричали навлежки.” (О. Гончар)

18. Конструкція, яка поєднує ознаку з обставинно-причиновим відтінком: “ І слухали вони вже не хрипкі команди сага йди, а суворий голос Дениса Блаженна, і він, як найдосвідченіший з молодих командирів узяв на себе командування ротою.”

Отже, письменник широко використовує відокремлені члени речення з метою уточнення висловленої думки, конкретизації опису дій. Ці конструкції надають можливість поглиблено характеризувати особу чи предмет, вносять у речення експресивне забарвлення. Їхня функція полягає у спеціальній увазі автора до додаткових ознак предмета чи явища.

1.2 Індивідуальний стиль письменника як авторська своєрідність використання мовних засобів для зображення дійсності

Основною категорією в галузі лінгвістичного вивчення художньої літератури є поняття індивідуального стилю. Індивідуальний стиль письменника кваліфікується як ідейно-художня, мовно-стилістична своєрідність творчості письменника й безпосередньо відбір і синтез виражальних засобів.

В індивідуальному стилі письменника чітко знаходить своє вираження авторська позиція щодо тих чи інших проблем, щодо вибору тих чи інших виражальних засобів, тобто риси його мовотворчої індивідуальності.

Особливою художньою майстерністю відзначається творчість Олеся Терентійовича Гончара. Відомий учений М. Жулинський про творчу майстерність письменника зазначав так: ”Вражає жанрова своєрідність його романів, поетична чистота і мудра зрілість світобачення, гуманістична концепція людини і світу” [? C.7]. Доцільно зауважити, що феномен художнього слова освоюється дещо сповільнено. Важко не погодитися з думкою самого митця: “Маємо відтворити в наших сучасних українців і українську генетичну пам’ять, почуття гордості маємо і до збайдужілих душ торкнутися запашистим євшан-зіллям рідного слова!”[c.46 ]

У творчості Олеся Гончара домінує образ автора чи художнє Я – увесь комплекс морального і духовного вираження індивідуальної суті митця, який динамічно взаємодіє з щоденною реальністю суспільного буття і стимулює відтворення його волі, фантазії, почуттів, співпереживання, інтуїції, логічного аналізу явищ і подій.

Глибоке філософське осмислення дійсності, проникнення в таїну людської душі, глобальна важливість і масштабність проблем, порушуваних письменником, уміння бачити прекрасне в житті, людях, природі й передати своє світосприйняття й світовідчуття читача, тонкий художній смак і рідкісне мистецьке обдарування – ось прикметні риси Олеся Гончара як неперевершеного майстра слова, мудрого мислителя, громадянина, патріота рідної Батьківщини.

1.3 Мова художніх творів Олеся Гончара – засіб розкриття змісту творів письменника

Розвиток та розквіт українського літературного слова, національної мовної культури ХХ століття нерозривно пов’я заний із творчістю яскравої особистості – Олесем Тадеєвичем Гончаром. Досконально знаючи українську літературну мову, він вправно користувався її величезними скарбами – золотими злитками синтаксичних конструкцій – одним з найбільш впливових мовностилістичних засобів у художніх творах митця. До цього часу мовознавці системно вивчають в синтаксичному складі художніх текстів письменника напівпредикативні конструкції, у яких знайшли свій відбиток невичерпні багатства й можливості загальнонародної української мови. Відокремлені члени речення у художніх текстах виступають не самочинно, а через призму авторського художньо-образного світобачення. Вони є органічним елементом у мовній тканині романів, повістей, оповідань. Із майстерним вплетенням відокремлених членів речення у мовну канву сторінки художніх творів наповнюються життям, запам’ятовуються, хвилюють.

Художня мова у літературному тексті виступає його зовнішньою формою, конкретно – чуттєвою словесною оболонкою, у якій втілюється зміст і за допомогою якої відтворюються образи й події, про які йдеться у творі, передається авторське ставлення. Художня своєрідність мовленнєвої організації літературного твору знаходить свій вияв у специфічному підборі або ж творенні слів і форм їх синтаксичного сполучення, що вводяться в текст твору й увиразнюють емоційно – смислову, комунікативну спрямованість його мови.

Питання вивчення художньої мови вивчали видатні мовознавці Л. Булаховській, В. Виноградов, В. Григор’єв, П. Житецький, О. Білецький, Г. Винокур, В. Ващенко, Л. Савицька та інші. Проблеми вивчення мови художніх творів привертала увагу й літературознавців, а саме: Б. Томашевського, Ю. Тинянова, В. Лисина, Л. Тимофєєва, О. Галича, Є. Васильєва, Р Гром’яка та інші. Значну увагу вивченню мови художнього твору приділяли Т. Бугайко, М. Рибникова, М. Кудряшов, О. Мазуркевич, В. Неділько, Є. Пасічник, В. Пахаренко, Н. Волошина та інші.

Для створення високохудожнього тексту, який може захопити читача, викликати естетичне задоволення, Олесь Гончар використовує різні мовні засоби. У його літературних творах художня мова відображає всю складність життя, пояснює його, дає оцінку змальованим явищам, людським почуттям і відтворює зображення у найрізноманітніших формах їх вияву. Як доводить мовознавець П. Дудик, художня, зображувальна, мистецька точність у доборі й використанні Олесем Гончаром метафор, епітетів, персоніфікацій тощо – це вияв справді художнього мислення і його художньо-мовленнєвого втілення, відтворення.