Тема людини і зброї розглядається у романі ще під одним кутом зору – якою стає людина, коли її логіку дій визначає зброя. Використовуючи відокремлені означення автор зображує страшні картини бомбардування станції: “Тьма і вогонь. Весь світ тільки це – первісна тьма і тривожний, небачених розмірів вогонь.”
Війна це передчасна смерть. Вона зупиняє людину на півдорозі життя, страшну смерть Дробахи Письменник описує за допомогою відокремлених означень: “ …серед цієї роз ритвини, серед розтолоченого, змішаного з землею стеблиння лежав Дробах. Голова вивернута під спину, зуби оскалені, обличчя чорне, спалене геть. ”
Людина у творі у центрі уваги, але яка це божевільна увага: “Ліс прожекторів…на самому вістрі одного з них раптово зблиснуло щось біле, сліпуче…На вістрях прожекторів – людина, дюралюміній і бомби.”
У романі “Твоя зоря” Олесь Гончар за допомогою відокремлених членів речення ( відокремлених означень, обставин, додатків) подає читачеві образ Романа Винника, який на Спаса увінчував – “засвідчував” своїми яблуками, а були вони ”під цвіт зорі” –межові стовпчики впродовж дороги…: “ Ось такий, обліплений бджолами, постає він і зараз нам, десь із блакитної далечі, з’явившись над свистючим Дунаєм.”; “ Господар з-під своїх житніх брів бачив нас наскрізь! Виринувши з глибини садка, дядько Винник прямує назустріч нашій ватазі, сухорлявий, високий, у солом’яному брилі, ноги босі і, як у бігуна, легкі.”
Описуючи сад, автор вдало використовує відокремлені обставини: “ Коли в Романовім садку починає щось дозрівати, коли щось там, беручись рум’янцем заманливо проблискує крізь листя, тоді ми, почуваємо спрагу найбільшу…; “ В Романові володіння не ступи, не потривож садок, ні оті вулики, що повні мирного гудіння, трудяться, не знаючи втоми, тримаючись свого ладу та своїх законів.; “ Був у садку Романовім куток, повитий особливою таємничістю, доступний, мабуть, лише бджолам і сонцю.”
Яблука дядька Романа, як спогад дитинства, Олесь Гончар описує використовуючи відокремлені означення: ‘’ Лежить на долоні, червонощоке, свіже, велике, просто мов сонце вранішнє.”; “ Червонобоке, запашне, хіба що з ним зрівняється пахощами в цьому стернистому степу, де ціле літо, день крізь день ми чуємо лиш пахіть пилюки.”
Незабутнім залишається у пам’яті героїв роману незвичайне частування яблуками дітлахів, яке письменник змальовує за допомогою відокремлених означень та обставин: “Увінчавши яблуком найближчий до нас стовпчик, дядько Роман пішов далі не озираючись.”; “Дядько Роман із ледь помітним, зовсім поменшалим вузликом у руці затримується ще біля одного стовпця, і обернувшись, який час дивиться на дорогу, вквітчану яблуками.”
Образ Романа Вінника як дбалого господаря автор зображує за допомогою:
–відокремленої прикладки: “Мудрий у вуликах народ, – пояснює нам, пастушатам,господар, коли ми розглядаємо володіння “бджолиного отамана”.
– відокремленого означення: “ Бджолине поселення трохи аж схоже на нашу слободу: вулики стоять, мов хатки, чепурненькі, в усяку пору повні життя, оповиті духом таємничості. Рай!”
– Відокремленим додатком: “ Крім усього, що барвить своїм корінням, листям та бубками, Художникові для його особливих, ще не знайдених фарб треба було воску, доброго, ярого.”
Чарівні картини природи Олесь Гончар змальовує, використовуючи відокремлені означення та обставини: “ Загомоняться, а там, дивись, уже й згасли вечірні заграви, то не степ у синяві літньої ночі, садок стоїть заворожений, безшелесний, всесвіт ніби вслухається в себе самого, зникаючи своїми таємницями в безвістях, десь за межами меж.”; “ Дивлячись на михтіння зірок, що течуть у високостях неба,люди задаватимуть собі думи про загадковості життя і про ті існуючі поза ними зоряні недосяжності.”
Спостережливість дядька Романа автор підкреслює відокремленими обставинами: “Бачили ви бджолу, як вона, забравшись у гарбузову квітку, втонувши в золотому пилку, аж стогне там від щастя та насолоди – знайшла, що шукала…”
Поетичною сповіддю можна назвати новелу Олеся Гончара « За мить щастя». Вона має характерний настроєвий зачин – ніби місток між сьогоднішнім і минулим. Зачин твору – це одна розгорнута ускладнена конструкція. Піднесеного настрою надають новелі використані письменником відокремлені означення: « Де й бралися в нього, грубого артилериста, ці слова-пестощі, ці ласкаві співи душі, співи до неї, єдиної, що й справді мовби зробила його щасливим, піднесла своєю любов’ю на якісь досі не знані верхогір’я»; « Вирви та бруд, та сморід війни, смерть одну тільки бачив, а вона, ця любов несподівана, з’явилась, мов з неба, і сонячним духом, подихом самого життя тебе обдала…»
Синтаксис новели– це синтаксис інверсійного порядку слів, властивого для схвильованого емоційного монологу. Поезія у прозі – саме так можна оцінювати художню мову новели « За мить щастя». І тут не можна не дооцінити використання О. Гончарем відокремлених членів речення. Читача тримає у полоні пейзаж літнього сонячного дня: «Дунайське небо шовками-блаватами, переливаючись, пашіє, хмелить хлопця»; « Стерня. Свіже литво полукіпків, снопи і снопи – все виблискує золотом, брискаючи жнивярним сонцем.»
Використовуючи відокремлені обставини письменник передає зміну золотисто-мажорних кольорів початку новели дощовим сумним пейзажем: « Дощило, і передосінні хмари облягали небо, коли батальйони похмуро шикувалися – не на плацу, а на іншому глухому узліссі.
Новела Олеся Гончара « За мить щастя» діє так, як діє на слухача музичний твір. Відчути нюанси цієї музики у лінгвопоетиці твору означає пізнати естетику індивідуального художнього слова письменника.
Деяким авторським метафорам цілком справедливо відводиться місце в поетичному словнику української літературної мови. Поетині словесні акценти є виразними художніми деталями в авторській оповіді: « Бачу вже їх [гори] не забиті снігами, а зелені, пишні, зігріті весняним сонцем, коли полонини як сині озера, зацвітають тим першим цвітом весни, що по-вашому зветься – небовий ключ.»
Високий поетичний стиль простежується в цілісних текстових структурах, у яких невід’ємною частиною є відокремлені означення, відокремлені обставини: « На широчезній рівнині, скільки сягав зір, яскраво золотились соняшники. Стояли до самого обрію, пишноголові, стрункі й незлічені, і всі як один обернені до свого небесного взірця, до сонця.»
Мова народу твориться колективно. У цьому великому процесі на думку Олеся Гончара, беруть участь « І сивий могутній досвід, і закохана юність, і розбурхана дитяча уява, бо кого ж із нас не тішило, яку мовотворчу обдарованість, винахідливість виявляють малюки, які серед них бувають геніальні лінгвісти» [,302].
Майстерність, професійна підготовленість до складної й відповідальної творчої діяльності виявляється передусім у тому, чи вміє він душею сприймати і відчувати народне слово, його інтонаційні малюнки, виражено зовні і приховано внутрішньо красу.
Художня мова у літературному тексті виступає його зовнішньою формою, конкретно–чуттєвою словесною оболонкою, у якій втілюється зміст і за допомогою якої відтворюються образи і події, про які йдеться у творі письменника, передається авторське ставлення. Художня своєрідність мовленнєвої організації літературного твору знаходить свій вияв у специфічному підборі слів, або ж творення форми їх синтаксичного сполучення, що вводяться в текст твору й увиразнюють емоційну спрямованість його мови.
Олесь Гончар у творчому доробку використовує різноманітні мовні засоби. Значне місце серед них посідає інверсія. За її допомогою автор глибоко відображає всю складність життя, пояснює його, дає оцінку змальованим явищам, людським почуттям і відтворює зображені дійсності.
Досконале володіння індивідуальним підходом до створення своїх творів Олесь Гончар здійснює завдяки широкому використанню напівпредикативних конструкцій у художній мові текстів.
На мою думку, досліджуючи особливості художньої мови письменника, ми досягли поставленої перед собою мети, ознайомилися із індивідуальними рисами творчої манери Олеся Гончара, зокрема використання автором відокремлених конструкцій, прослідкували, який стилістичний ефект мають відокремлені члени речення на розкриття перед читачем змісту творів письменника.
На основі текстів романів Олеся Гончара «Собор», «Людина і зброя», «Твоя зоря», та новели «За мить щастя» ми дослідили й описали використання інверсії у творах Олеся Гончара, визначили, який стилістичний ефект несуть відокремлені члени речення у художніх творах автора. Зі стилістичного погляду інверсія – це один із тих індивідуально – авторських художніх засобів, які використовуються для підвищення експресивності та емоційності висловлення, оновлення та збагачення образних ресурсів художнього твору.
Мовна творчість Олеся Гончара – двобічний процес. Із одного боку загальновживані відокремлені синтаксичні конструкції, які є основою у творчості письменника. Із іншого боку, талановитий майстер, збагачує національну літературні мову індивідуально – авторськими елементами. Вміле використання відокремлених членів речення є одним із визначальних складників індивідуального стилю Олеся Гончара.
Мова творів письменника Олеся Гончара – своєрідний еталон нормативності української літературної мови.