Задовольняючи потребу дитини гратися, перевтілюватися, рухатися, учитель забезпечує умови для вивчення іноземної мови. Така форма навчання не виснажує нервову систему та організм дитини, а реалізується головним чином за рахунок мимовільних процесів сприйняття і пам'яті. Оскільки гра, що охоплює елемент змагання, мотивує мовленнєву діяльність, а мотиви – це чинники активізації психічних процесів, то вона позитивно впливає на психічний розвиток дитини. Гра сприяє розвитку класифікуючого сприйняття, довільної уваги і пам'яті, а також мови, виробленню вміння спілкуватися, інтелектуальному зростанню.
Для цього необхідно знайти образ того, кому діти довірятимуть, кого вони не боятимуться, кого сприймуть як реальну істоту і, нарешті, кого вони полюблять. Щоб знайти такий образ, учителю знадобиться фантазія. Найефективніше використати ляльку, вдягнену у національний костюм, або м'яку іграшку – яскраву, симпатичну, кольорову, саме таку, яка б зацікавила дітей і викликала позитивні емоції,– здивування, захоплення. На першому ж уроці відбувається знайомство. Попередньо учням треба повідомити, що це гість, який приїхав з Німеччини чи Англії і хоче навчити їх своєї мови. Він не знає жодного слова українською мовою, тому розмовляти з ним можна лише його рідною мовою. Для зустрічі з ним треба підготуватись. Щоб познайомитися з ним, потрібно вивчити необхідні мовні зразки. Діти уважно слухають кожне слово, намагаючись правильно повторити його [12,111]. Таким чином, нудний і монотонний процес повторення готових фраз перетворюється на вмотивований процес вивчення мовних одиниць для спілкування з уявним «носієм мови». Тепер роль учителя на уроці опосередкована. Він стає з’єднуючою ланкою між учнями і їхнім «другом». Така форма спілкування є прийнятною і дуже зручною, особливо коли в групі є сором'язливі учні, які неохоче йдуть на контакт з дорослими. Коли вони спілкуються з учителем не безпосередньо, а за допомогою іграшки (яка просто не може не сподобатись дитині), тоді учні поступово позбуваються комплексів, які загальмовують їх мовленнєву діяльність.
Водночас ігрова діяльність як засіб формування та удосконалення знань, умінь і навичок у процесі навчання іноземної мови має бути спрямована на формування та удосконалення не тільки аспектів мови, а й мовленнєвих механізмів (уміння говоріння, аудіювання, читання та письма).
Наступною допомогою учителю буде роздавальний матеріал – основний компонент навчально-методичного комплексу для I, II и III класів [24,15]. Він представляє собою набір предметних, сюжетних, тематичних картинок, малюнків, що призначаються для роботи як в класі, так і вдома. Цей набір має бути у кожного школяра. Мислення у дітей конкретне, тому важливо новий матеріал ілюструвати. Ілюстративним матеріалом і будуть малюнки, іграшки, предмети, листівки. Тут спрацьовує метод наочності.
2.1 Формування навичок користування всіма аспектами мови
Досвід вчителів доводить, що одним з ефективних прийомів забезпечення інтересу дітей до навчання, їх активності та працездатності є використання прислів’їв та приказок.
На початковому етапі можна звертатися до прислів’їв та приказок для роботи на фонетичному рівні. Вони допомагають у вимові окремих складних голосних та приголосних, особливо тих, що відсутні в рідній мові. Замість окремих слів та словосполучень можна запропонувати спеціально підібрані прислів’я та приказки, які впродовж двох-трьох уроків повторюються, чим корелюється вимова відповідного звука. Такий вид роботи є також розрядкою для дітей. Наприклад, можна взяти такі прислів’я та приказки для тренування звука [w]:
Where there is a will there is a way.
Watch which way the cat jumps.
Which way the wind blows.
Під час розвитку фонетичних навичок і тренування правильної вимови та артикуляції, виконуючи фонетичні вправи, учні готуються до слухового сприйняття певних звуків, слів, словосполучень, диференціації та виокремлення певних звуків та їх звукового відтворення. Ці вправи стають першою ланкою в розвитку навичок аудіювання.
Так, під час вивчення голосних, можна запропонувати учням вибрати з трьох слів те слово, в якому вони почують вивчений звук. Така вправа є тренуванням селективного слухання. Наприклад:
Photo – volley – water [w];
See – zoo – thank [θ];
Goose – cat – house [h].
Методом виокремлення потрібного звуку може служити оплеск після правильного слова. Або, навпаки, діти мають плескати в долоні один раз, якщо чують неправильний звук, а при вимовлянні потрібного – позначати голосними оплесками. Таким чином дитина відволікається, атмосфера змінюється, переходячи в гру. У той же час дитина почуває себе одним із членів колективу, у неї з’являється відчуття спільності, згуртованості.
Наступним способом урізноманітнити цей вид діяльності - ігрові вправи, які відомі учням з раннього дитинства. Наприклад «Зіпсований телефон» (“Chinese whispers” або “Telephone game”). Діти намагаються якомога чіткіше вимовляти пошепки почуте слово, щоб воно дійшло до останнього гравця і зберегло свою первинну форму [23,275]. Тренувальні вправи «пошепки» корисні для тренування сприйняття та артикуляції.
Можна запропонувати ще одну вправу, яку виконують парами. Для цього групу поділяють на дві команди. Члени команд стають один проти одного так, щоб кожен мав пару, відстань між парами не повинна бути занадто малою. Один учень вимовляє слово, словосполучення, коротке речення (залежно від віку) якомога тихіше, але чітко артикулюючи. Його напарник повинен вимовити це слово вголос. За правильну відповідь команда одержує бал. Для збільшення відстані можна поставити партнерів по діагоналі, а після відповіді вони поступаються місцем наступному гравцеві і переходять в інший кінець класу.
Матеріал для роботи над фонетичними засобами спілкування міститься в римовках та пісеньках. Аспект вимови може відтворюватись у римовці. Наприклад, в німецькій мові довгий звук [i:]:
Lie – lie – Liese
Liese, komm und spiele [1,27].
Обов’язковим для роботи на уроках іноземної мови є використовування технічних наочних засобів [16,27]. Звукозапис дає змогу дітям чути мову в оригіналі. А оскільки у дітей молодшого віку гарно розвинута здібність до імітації, це впливає на їхню вимову та на вміння сприймати мову на слух. Використання касет доцільне як на уроках, так і вдома. Це створює умови для роботи кожного учня індивідуально. Одному учню треба прослухати та повторити один раз чи два, а іншому 5 - 6 разів.
При формуванні лексичних навичок педагог повинен, перш за все, на початку навчання дуже вдумливо підійти до добору лексики в процесі спілкування з дітьми: вона має бути конкретною та максимально зрозумілою учням. Основне завдання тут – допомогти дітям усвідомити, що лексика потрібна їм для спілкування. Значення нового мовного знаку слід розкривати за допомогою різноманітних наочних засобів [23,280]. Подаючи на заняттях певний матеріал, бажано кожне нове слово пов'язувати з конкретним образом. Такий підхід зумовлений особливістю мислення молодших школярів: у малих дітей воно конкретне. Іноземну мову, як і рідну, дитина запам'ятовує у два способи: прямим – безпосереднім зіставленням значення та звучання слова з предметом (явищем, дією) реальної дійсності, що його цим словом названо, та непрямим – через здогадку про значення слів та словосполучень на основі базових знань. Причому в другий спосіб дитина оволодіває значно меншим обсягом лексики, і процес цей триваліший. Вживання цих слів та зворотів розраховано не на заучування, а на розуміння їхніх значень після багаторазового повторення в однакових ситуаціях протягом кількох занять. Поступово дитина починає сприймати і розуміти їх не лише в контексті, а й поза ним, а потім і вживати в своєму мовленні (пасивна лексика поступово стає активною) [22,35]. Так, непрямим шляхом дитина засвоює привітання та накази вчителя, пов'язані із заняттям чи грою.
Нова лексика може вводитися лише на основі відомої лексики. У ході вивчення іноземної лексики педагог має допомагати дітям знаходити зв'язок між уже відомою та новою лексикою.
Як вже зазначалось, на початковому етапі опанування мовою діти засвоюють її переважно наочним шляхом, коли водночас і чують нове слово, і спостерігають відповідний предмет, явище чи дію. Тому методика навчання молодших школярів лексики нерідної мови ґрунтується здебільшого на предметній чи картинній наочності. Завдяки цьому автоматично зникає потреба в перекладі іноземної лексики, що прискорює процес навчання, привчає дитину «мислити» відразу іноземною мовою, сприяє вільному та легкому засвоєнню нових слів. Крім того, це дає можливість багато разів повторювати нову лексику, вводити її у власне мовлення (використовувати у відповідях на запитання, під час вивчення віршів, переказів, бесід або ігор).
Отже, для успішного засвоєння лексичного матеріалу необхідно ознайомлення дітей не з ізольованими словами, а з групами слів, зв’язаних семантичною чи фонетичною асоціацією; формування мотиву для ознайомлення зі словами даної семантичної групи; інтеріоризація лексики через систему ігор, а не механічне запам’ятовування слів за списком; включення нових слів у систему відносин, яка склалася між відомим дітям словами та їх групами; узгоджене знайомство з лексичним матеріалом та граматичними операціями, які дозволяють ввести його в мовну діяльність (Додаток 1).
Комунікативна методика припускає навчання граматики на функціональній та інтерактивній основі. Це означає, що граматичні явища вивчаються не як «форми» та «структури», а як засоби відображення певних думок, відносин, комунікативних намірів.
Прихильники прямих методів вважають, що багатократне повторення одних і тих же фраз у відповідних ситуаціях формує в решті решт здатність не допускати граматичних помилок у мовленні. Прислів’я та приказки якнайкраще сприяють автоматизації та активізації даних граматичних форм і конструкцій [22,37]. Наприклад, наказовий спосіб виконує у спілкуванні спонукальну функцію, і з його допомогою можна виразити прохання, пораду, пропозицію, побажання, дозвіл, заборону, застереження, які містяться в прислів’ях та приказках: