Смекни!
smekni.com

Мовна специфіка літературних творів доби Золотого Віку (стр. 11 из 12)

У другій частині магістерської роботи дається тлумачення понять „цінність” та „аксиологія”, розглядається внесок різних лінгвістів у вивчення проблем аксиології.

У своєму житті ми сприймаємо безліч речей, але не кожна з них має для нас якусь цінність. Часто об’єкти нашого сприйняття залишають нас абсолютно байдужими. Предмет має аксиологічну цінність лише затієї умови, що викликає до себе небайдуже ставлення (позитивне чи негативне).

Цінність – об’єктивна. Лише той факт, що ми можемо сперечатися щодо цінностей говорить про те, що ми глибоко впевнені у їхній об’єктивності. Цінності незалежні від особистого досвіду людини. Вони вічні, абсолютні і незмінні. Цінності, якими користується наше суспільство, були притаманні нашими пращурам багато століть тому і будуть чинними для багатьох поколінь у майбутньому.

У третій частині роботи досліджуються семантичні особливості оцінки. Найважливішою характеристикою оцінки є суб’єктивність. Будь-яке судження передбачає наявність суб’єкта, тобто особи, яка здійснює оцінку, явища, події чи предмета, що оцінюється. Мірилом цінності усього, що існує в природі, є людина в сукупності усіх проявів її життєдіяльності. Ця людина може бути представлена конкретно-історичним індивідом, визначеною соціальною групою або суспільством в цілому.

Присутність суб’єкта оцінки передбачає деякі особливі риси оцінювального судження і в першу чергу можливості виникнення дискусії щодо оцінок, при якій зіштовхуються різні точки зору. Коли йде мова про суб’єктивний компонент, мається на увазі позитивне чи негативне ставлення суб’єкта оцінки до об’єкта, тоді як об’єктивний (дескриптивний) компонент оцінки орієнтується на власні ознаки предмета чи явища, що оцінюється.

Оцінювальний характер судження виражається за допомогою аксиологічних предикатів: думати, вважати, гадати, здаватися.

Співвідношення суб’ктивного і об’єктивного є основною проблемою, навколо якої розгортаються дискусії про філософську сутність цінностей і про природу оцінювальних суджень. Історія вивчення оцінки характеризується постійною боротьбою двох течій, одна з яких спирається на уявлення, що в оцінці основним є об’єкт, а інша вважає більш важливими якості об’єкта. Перший напрямок знайшов своє яскраве відображення у концепціях емотивізму, де оцінювальні значення розглядаються лише як вираження емоцій суб’єкта, як ставлення суб’єкта до об’єкта. Протилежний напрямок спирається на ідею, що оцінювальні значення слід розглядати як приналежні об’єктам, і таким чином являють собою не відношення, а властивості.

Існує багато класифікацій типів оцінки. Класифікація, запропонована Х. фон Врігтом, базується на семантиці сполучень зі словом „гарний”. Він виділяє такі шість „форм добра”: добро інструментальне (гарний ніж), технічне (гарний водій), медичне (гарна пам’ять), утилітарне (гарна нагода), гедоністичне (гарний запах), людське (гарний вчинок).

Взаємодія суб’єкта оцінки з її об’єктом лежить в основі класифікації Н.Д. Арутюнової. Вона виділяє три групи, що включають сім підгруп. Перша група – це сенсорні оцінки, вони поділяються на сенсорно-смакові, психологічні та емоціональні. Друга група – це сублімовані, або абсолютні, оцінки: естетичні та етичні. Третя група – раціоналістичні оцінки, пов’язані з практичною діяльністю людини, а саме: утилітарні, нормативні та телеологічні.

У четвертому розділі розглядається порівняльна оцінка ситуацій. Щодня кожному з нас доводиться приймати безліч рішень. Життя нагадує гру: у людини завжди є вибір, який хід зробити для того, щоб ситуація обернулася для неї найліпшим чином. Наявність можливості вибору з ряду можливих варіантів спонукає нас на те, щоб зробити оцінювальне порівняння. Ми розрізняємо гарне і погане, смачне і несмачне, приємне і неприємне. При чому кожна людина сприймає навколишній світ крізь призму своїх особистих цінностей, думок і почуттів. Те, що подобається одному, може визивати відразу у іншого.

В аксиології порівняння пов’язане з такими поняттями як 1) альтернатива, тобто присутність ряду несумісних дій; 2) оцінювальне порівняння, що бере до уваги суб’єктивну модальність бажання і об’єктивну модальність необхідності; 3) перевага – потенційний вибір; 4) свідомий вибір.

Оцінювальне співставлення – це не те саме, що порівіняння. Співставлення не констатує схожість, але зважує і робить висновки. Об’єктами оцінювального порівняння можуть бути як речі, так і їхні ознаки, ситуації, стани, події. Але, коли йдеться про переваги, маються на увазі не самі предмети, а їхні властивості або функції, що вони виконують.

В п’ятій, заключній, частині своєї роботи ми приводимо приклади вживання лексики суб’єктивної оцінки, опираючись на матеріал творів іспанських письменників Золотого Віку, та класифікуємо їх.

Ключові слова:

Sujeto, objeto, lйxico con valor evaluativo, axiologia, evaluaciуn subjetiva, valor, subjetividad, Siglo de Oro, comparaciуn evaluativa, confrontaciуn evaluativa, opciуn, preferencia.


BIBLIOGRAFНA:

1. Антологія світової літератури, К., Просвіта, 92.

2. Арутюнова Н.Д. Об объекте общей оценки. - Вопр. яз., 85, №3.

3. Арутюнова Н.Д. Сравнительная оценка ситуаций. - Изв.АН СССР. Сер. лит. и яз., 83, т.42, №4.

4. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений, М., Наука, 88

5. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. – Изд. 2-е исп. М., 1999

6. Ахманова О.С. Некоторые вопросы семантики в современном языкознании. – М., 1981.

7. конецформыначалоформыАхманова О.С. Словарь лингвистических терминов - М., Советская энциклопедия, 1969.

8. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. – М., 1955.

9. Болотнова Н. С. Художественный текст в коммуникативном аспекте и комплексный анализ единиц лексического уровня. – Томск, 1992.

10. Бондаренко В.Н. Аналитические и синтаксические способы выражения модальности в немецком языке// Иностранные языки в школе, 1978. № 4. – С. 32.

11. Бондарко А.В. К истолкованию семантики модальности // Язык, литература, – СПб., 2001. – С. 34 - 40.

12. Брагина А.А.Лексика языка и культура страны в лингвострановедческом аспекте - М., Рус. яз., 1981.

13. Буревич В.В. О субъективном компоненте языковой семантики - Вопр. яз., 98, №1.

14. Бурякова М. А. К вопросу об эмоциях и средствах выражения. // Вопросы языкознания. – 1979, №3. Верещагин Е.М. Костомаров В.Г.Лингвострановедческая теория слова - М., Рус. яз., 1980.

15. Верещагин Е.М. Костомаров В.Г. Страноведение и преподавание русского языка как иностранного, М., 1971.

16. Верещагин Е.М. Русский язык в современном мире - М., 1974.

17. Виноградов В.В. О категории модальности и модальных словах в русском языке // Избранные труды: Исследования по русской грамматике. – М., 1975. – С. 55.

18. Винокур Г. О. Об изучении языка литературного произведения // Избранные работы по русскому языку. – М., 1959.

19. Вольф Е.М. Грамматика и семантика местоимений, М., Наука, 74.

20. Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки, М., Наука, 85.

21. Гальперин И.Р. Информативность единиц языка, М., 89.

22. Гальперин И. А. Текст как объект лингвистического исследования. – М,, 1981 .

23. Глушко М. М. Язык английской научной прозы: Автореферат дисс. док. филол. наук. М., 1980.

24. Ивин А.А. Основание логики оценок, М., 70.

25. Дейк ван Т. А. Язык. Познание. Коммуникация. – М., 1989.

26. Долгов И. А. Образование суффиксальных эмоционально-оценочных наименований лица в современном русском языке. – Киев, 1984.

27. Емельянова О. Н. Ассоциативное поле существительных с семантикой чувства. // Русский язык в школе. – 1993, №6.

28. Калиткина Г. В. Формы субъективной оценки имён в аспекте теории мотивации (на диалектном материале). – Томск, 1990. Каменская О. Л. Текст и коммуникация. – М., 1990.

29. Калмыкова Е.И. Образность как лингвостилистическая категория в современной научной прозе. М.: Наука", 1979

30. Коверина Т. Н. О реализации языковых значений в контексте. // Семантика языковых единиц и её роль в интерпретации текста. – Уфа, 1994.

31. Кожина М. Н. Функционирование языка в различных типах текста. – ЛГУ, 1989.

32. Колшанский Г.В. Соотношение субъективных и объективных факторов в языке. Сер. "Лингв. наследие ХХ века". Изд.2, 2005.

33. Комианский Г. В. Проблемы коммуникативной лингвистики. // Вопросы языкознания. – 1979, №6.

34. Кубрякова Е. С. О номинативном компоненте речевой деятельности. // Вопросы языкознания. – 1984, №4.

35. Кубрякова Е. С. Человеческий фактор в языке. Язык и порождение речи. – М., 1991.

36. Кубрякова Е. С. Эволюция лингвистических идей во второй половине XX в. // Язык и наука в XX в. – М., 1995.

37. Левашов Р. Г. Поэтика жанра. – Барнаул, 1996. Лингвистический энциклопедический словарь. – М., 1990.

38. Лопатин В. В. Оценка как объект грамматики. // Русский язык: Проблемы грамматической семантики и оценочные факторы в языке. – М., 1992.

39. Лопатин В. В. Словообразовательные средства субъективно-оценочной прагматики высказывания и текста. – М,, 1987.

40. Марков В.М. Формы субъективной оценки в системе русского глагола, Казань: Изд-во Казан. ун-та, 2006.– cтр.164-165.

41. конецформыначалоформыМихайлова Т.В.Средства и способы выражения оценочной семантики в языке повестей смутного времени XVII века, С.-П., 99.

42. Николаева Т.М. Непрямая социальная оценка и языковые средства ее выражения. Анализ знаковых систем. История логики и методологии науки: Тезисы докладов IX Всесоюзного совещания. Киев, 1986.

43. Новиков Л. М. Художественный текст и его анализ. – М., 1988.

44. Падучева Е.В. Высказывание и его соотнесённость с действительностью (Референциальные аспекты семантики местоимений). М.: Наука, 1985.

45. Плотникова В. А. Об оценочных аспектах слова в концепции В. В. Виноградова. // Русский язык: Проблемы грамматической семантики и оценочные факторы в языке. – М., 1992.