Смекни!
smekni.com

Адвентивна флора Чернігівської області: історія формування та сучасний стан (стр. 2 из 13)

Про час появи інших пришельців можна висловлювати лише різні припущення.

Однією з перших адвентивних рослин, відомих на Чернігівщині з глибокої давнини, можна вважати нетребу звичайну. Походження її й досі остаточно не з’ясовано. Ряд дослідників приписує їй американське походження, інші вважають і середньоєвропейським видом, деякі - середньоазіатським.

Ф. Віддер, який довгий час вивчав рід нетребу, вважає, що нетреба звичайна у вузькому розумінні в середньоєвропейським видом, тому що вона відома в Середній Європі ще з 1542 p. Думку про американське походження даного виду він вважав зовсім неспроможною, тому що, за його даними, нетреба звичайна в Америці не росте, а всі вказівки щодо неї стосуються нетреби голчастої.

У світлі останніх даних більш імовірно припустити, що нетреба звичайна походить з Середньої Азії і прикаспійських районів, звідки вона поступово поширилася майже по всій Європі. Вадлива роль у розселенні цього виду, безумовно, належить кочівникам. На Україну його, очевидно, занесено під час татарської навали, а можливо, і раніш - гуннами або половцями. За нашими спостереженнями, тепер нетреба звичайна скрізь витісняється іншим, - порівняно недавно занесеним видом - нетребою ельбинською - і в більшій частині області трапляється значно рідше останнього.

Другою рослиною, занос якої в давні часи можна тільки припускати є аїр, або лепеха звичайна. Батьківщина його - тепла Східна Азія. У нас ця рослина вже давно трапляється лише в природних місцезростаннях. Вона росте на болотистих луках, болотах, по берегах річок, озер. Добре розвивається лише в тих місцях, де порушений рослинний покрив.

В Європу аїр був завезений з Малої Азії. Яким способом ця рослина з’явилася у нас, достовірно невідомо.

Існує думка, що аїр був занесений на Україну під час татарської навали, приблизно в середині ХVІ ст. Прихильники цієї думки вважають, що татари під час своїх походів возили з собою кореневища аїру, з яких вони робили освіжаючий напій [3].

Але відомі й інші способи заносу. В давні часи аїр вважали цінною лікарською рослиною, і з цією метою його дуже давно було завезено до Європи. Як лікарську рослину аїр могли завезти і на Україну.

Перші відомості про цю рослину знаходимо в праці М. Біберштейна, О.С. Рогович відзначав, що аїр зростав на болотах, переважно в північних повітах Чернігівської губерній. В.В. Монтрезор вважав його звичайною рослиною болотистих місць. Очевидно, до того часу аїр вже зайняв свій можливий ареал на Україні і в наступні роки розселення його мало лише незначний характер. У даний час це звичайна рослина боліт та водойм.

З розвитком мореплавства процес розселення видів надзвичайно посилився. В Європі з’явилися представники різних країн, але більшість пришельців виявилася американського походження[23].

З другій половині ХVІ ст. в Іспанію з Америки був завезений дурман звичайний, який згодом здичавів і розселився майже по всій її території.

Походження дурману звичайного до цього часу залишається нез’ясованим. Але більшість дослідників батьківщиною цього виду вважають Малу Азію, Єгипет, Індію, Кавказ і прикаспійські країни. Деякі автори висловлюють припущення про походження дурману звичайного з Центральної чи Південної Америки.

На Україні цей вид відомий повсюдно, хоч поширення йогомаєспорадичний характер.

У 1646 р. у французькі сади було завезено злинку канадську, яка знайшла в Європі другу батьківщину. Р. Вебер вважав, що ця рослина лише в 1655 р. була завезена з Канади.

З давніх часів в Європі культивували як лікарську рослину блекоту чорну. Вона часто дичавіла і поширювалася далі самостійно як рудеральний бур’ян.

Блекота чорна в невеликій кількості культивується і, причому дуже легко дичавів. Але це не єдиний шлях поширення цього виду. Г. Рідлі припускав, що поширення блекоти чорної, так само як і інших лікарських рослин, частково пов’язане і з аптекарськими крамницями: звідти її насіння могли разом з сміттям викидати на смітники, де воно проростало. Крім того, ця рослина засмічує насіння маку і поширюється з ним.

О.С. Рогович відзначав ці рослини як звичайні для України. Очевидно, вони проникли на Україну ще в кінці ХVII - на початку ХVIII ст., тому що встигли вже досить широко розселитися. В даний час ці рослини поширені по всій території України, за винятком енотери дворічної, яка поширена лише в Поліссі і на півночі Лісостепу, на заході і півдні Лісостепу трапляється рідше.

Особливо великий наплив адвентивних рослин спостерігався в XIX ст. в зв’язку з розширенням торгівлі через південноукраїнські порти, швидким розвитком економіки країни, створенням парків і садів.

За даними Д.К. Ларіонова в 1830p. з насінням васильків справжніх з Італії на Україну було завезено дуже небезпечний бур’ян - повитицю південну. Цей вид поширився по Україні переважно з насіннєвим матеріалом і в даний час спорадично трапляється майже в усіх областях України.

У 1840p., за даними Т.Г. Юнкера, з Америки в Європу було завезено повитицю запашну. Батьківщиною цього виду вважають Чілі. В Європі повитиця запашна поширилася в Італії, Австрії, Угорщині, Німеччині та в інших країнах і згодом через Галичину була завезена з насінням люцерни й конюшини в колишню Чернігівську губернію.

У кінці ХVIII ст. в Європу було занесено південноамериканську рослину - галінсогу дрібноквіткову. Пізніше вона поширювалася ботанічними садами і з різними вантажами, особливо з насінням. На Україні галінсога дрібноквіткова вперше виявлена О.С.Роговичем у 1855 р. як дуже рідка рослина в парках Білої Церкви.В 30-х роках галінсога дрібноквіткова була вже досить поширеним бур’яном. В даний час галінсога дрібноквіткова поширена спорадично по всій Україні, за винятком найпівденніших районів[23].

У середині XIX ст. в Європі з’явилася ромашка запашна, батьківщиною якої є Західна Америка і Східна Азія. На Україні ромашка запашна з’явилася, очевидно, в самому кінці XIX ст. Вперше її. наводить І.Ф. Шмальгаузен. Вже на початку XX ст. цей бур’ян дуже поширився по Україні, особливо по залізницях.

З 1842 р. на Україні з’явилася нова адвентивна рослина - чорнощир звичайний. Батьківщина її - степи Північної Америки. В Європі чорнощир звичайний відомий давно. В минулому його культивували в багатьох ботанічних садах, звідки він, здичавівши, поширювався по рудеральних місцезростаннях.

На Україні чорнощир звичайний поширився з Київського ботанічного саду, де його в той час культивували. В розселенні цього бур'яну важливу роль відіграли залізниці, вздовж яких ця рослина а київського осередку швидко просунулася в інші райони, в тому числі і на Чернігівщину. На початку XX ст. і особливо в роки жовтневої революції та громадянської війни чорношир звичайний вже досить значно поширився на Україні.

Незважаючи на таке швидке поширення, ареал цього виду до війни був порівняно невеликий.

Під час другої світової війни ареал чорнощиру звичайного надзвичайно збільшився. За ці роки і в післявоєнний час він розселився по всій Україні, переважно по залізницях і рудеральних місцях.

В середині XIX ст. на Україні знайдено ще цілий ряд адвентивних рослин. Кілька нових видів зазначав О.С. Рогович. Переважно це здичавілі рослини або рослини, занесені з посівним матеріалом.

Квасеницю прямостоячу вперше було знайдено в парку "Олександрія" коло Білої Церкви Київської області, де вона росла між деревами t на засмічених місцях. Батьківщина її - Північна Америка. У 20-х роках XX ст. квасениця прямостояча була відома в Чернігівській області.

В кількох місцях Чернігівської області виявлено герань сибірську. Тепер вона вже відома також з Чернівців, Києва та Білої Церкви. Батьківщина її - Сибір. В 1928 p. M.I. Котов вказує, що цей бур’ян дуже поширився по Україні і вже з’явився в Середній та Північній Росії. В 30-х роках хрінниця крупковидна була поширена майже по всій Україні, за винятком Чернігівської області.

Зараз хрінниця крупковидна дуже поширена в північних районах України, де є злісним бур’яном, часто зустрічається на південному сході Лісостепу і трохи рідше в інших районах.

В 1882 р. Е.Е. Ліндесманом зазначено появу північноамериканської рослини - щириці білої. Цю рослину, очевидно, було занесено в Одесу з пароплавним баластом. Але в ті роки щириця біла звичайно траплялася біля шляхів, часто створюючи суцільні зарості, і дуже рідко заходила в посіви.

В даний час щириця біла в одним з найбільш поширених бур'янів у степовій частині України. Дуже поширена вона і в лісостеповій частині України (крім західних районів). У західних областях щириця біла трапляється досить рідко. Вперше для західних областей вона наводиться М.І. Котовим у 1946 р. Тепер щириця біла відома ще в Хмельницькій області. В лісових районах її знайдено в Закарпатській (Ужгород), Івано-Франківській, Київській та Чернігівській областях.

В середині ХVIII ст. на Україні почали розводити гречку татарську. Ця рослинапоходить з Азії. Історія впровадження в культуру гречки татарської і поширення її по країні подано в праці А.Д. Кузьменка. За його даними, на Україні цей вид вперше почали культивувати в с.Кручик Богодухівського району на Харківщині. Існує також припущення, що насіння гречки татарської занесено з посівним матеріалом.

Але вже в другій половині XIX ст., за літературними даними ця рослина на Україні траплялася в здичавілому стані. Проте, за свідченням інших авторів Горницький, її ще де-не-де продовжували культивувати. Пізніше культура гречки татарської була остаточно забута. Тепер це бур’ян, що найчастіше засмічує посіви культурної гречки[23].

Як бур’ян гречка татарська вперше на Україні була знайдена В.В. Монтрезором у 1882 р.В 1886p. цей бур’ян був відомий вже в Чернігівській губернії. В 1937 р. у праці "Бур’яни УРСР, заходи боротьби з ними і ілюстрований їх визначник" гречка татарська наводиться для північно-західної частини тодішньої території України.