У прибережних районах Примор'я дрібні групи білокрилих морських свиней часто заходять у бухти і затоки. Дельфінів відрізняє велика рухливість і жвавість, вони вистрибують з води, за чим дуже приємно спостерігати.
У 80-90-і роки білокрилих морських свиней постійно зустрічали на акваторії Морського Державного заповідника, у затоці Петра Великого, у берегів південного Примор'я, у центральній частині Японського моря й у протоки Лаперуза. Можна припустити, що сучасна чисельність морських свиней у Японському морі складає більше 10 тис. осіб.
ТИХООКЕАНСЬКИЙ КОРОТКОГОЛОВИЙ (білобокий) ДЕЛЬФІН - Lagenorhynchus obliquidens
Відносно дрібний дельфін, довжина тіла 180-220 см., маса тіла 70-80 кг. Тіло подовжене, струнке, спинний плавець серповидно вигнутий і розташований посередині тулуба. Забарвлення темно-сіре, кінець морди і велика частина спини зазвичай чорні, боки і черевна поверхня - сірі. Цей вид досить звичний для Японського моря, його можна зустріти уздовж узбережжя Японії й біля берегів Примор'я. Дельфіни досить активні, харчуються дрібними стайними рибами і кальмарами. У південній частині Японського моря в харчуванні важливу роль грають анчоуси і дрібні кальмари. У шлунках дельфінів знаходили сардину, оселедець і лососевих риб. У білобоких дельфінів добре розвитий стадний інстинкт. У Японському морі вони як правило зустрічаються групами, але можуть утворювати великі зграї в районах скупчень риб. У водах Японії ведеться промисел цього дельфіна (разом з іншими видами).
БІЛУХА - Delphinapterus leucas
Типово стадна тварина, великих розмірів. Дорослі особи мають довжину до 6 м. Колір шкіри однотонний, що змінюється з віком. Немовлята мають темне забарвлення, статевонезрілі особи пофарбовані в блакитний колір, дорослі мають біле забарвлення. Звідси вони й одержали назву «білуха». У Японському морі білухи зустрічаються в північній частині Татарської протоки, її немає біля берегів Примор'я і на іншій акваторії моря.
Білухам характерні сезонні міграції, вони типово стадні тварини. У їхньому харчуванні важлива роль належить рибам, таким як оселедець, навага, мойва, кета і горбуша. У молодих тварин у раціоні звичайні ракоподібні, головоногі і дрібні риби. У період ходу лососевих на нерест білухи утворюють великі скупчення на східному узбережжі о. Сахаліну (Охотське море). У Японському морі їхня чисельність залишається не великою.
Білуха досить добре переносить життя в океанаріумах, звикає до людей і піддається дресируванню. У неї як у більшості дельфінів і китів добре розвинутий ехолокаціонний апарат, завдяки якому тварини спілкуються між собою.
ВИСНОВОК
Ластоногі та китоподібні – ссавці, життя яких здебільш (ластоногі) або повністю (китоподібні) пов’язане із водним середовищем. Кінцівки цих тварин перетворилися на ласти, форма тіла – рибоподібна, добре розвинений підшкірний прошарок жиру.
Ластоногі більшу частину життя проводять у воді, на суходіл виходять лише для відпочинку, розмноження та линяння. Волосяний покрив цих тварин розвинений слабко. Більшість видів не має вушної раковини, але чують вони дуже добре, деякі види здатні до ехолокації. Ластоногі – промислові тварини, яких цінують за хутро (наприклад, котики, тюлені, особливо новонароджені, які мають біле густе хутро, нерпи). Людина також використовує їхнє м’ясо та жир. Найбільші за розмірами серед ластоногих – це моржі, поширені у північних частинах Тихого океану (тіло завдовжки до 4 м., маса – до 2 т). Масивні ікла їхньої верхньої щелепи народи Півночі використовують для виготовлення декоративних виробів.
Поблизу морських берегів України колись траплявся тюлень-монах, поширений у Чорному й Середземному морях, та деяких частинах Атлантичного океану.
Китоподібні, на відміну від ластоногих, повністю перейшли до водного способу життя. Опинившись на суходолі, ці тварини, незважаючи на легеневе дихання, гинуть, бо не в змозі самостійно повернутися до води. Їхній скелет не витримує великої маси тіла, що зумовлює деформацію внутрішніх органів.
Передні кінцівки китоподібних перетворилися на ласти, від задніх кінцівок зосталися тільки залишки тазового поясу. Хвостовий плавець китоподібних є згорткою шкіри, що рухаються у вертикальній площині; це головний орган руху китоподібних. Шкіра майже позбавлена волосяного покриву, відсутність якого компенсується добре розвиненим підшкірним жировим прошарком (його товщина може перевищувати 50 см.).
Легені в китоподібних мають великий об’єм (у синього кита – до 14 тис. л), що надає їм змогу тривалий час (від 15 хв. до години) перебувати підводою. Ніздрі китоподібних у зв’язку із водним способом життя розташовані на тімені. Вони відкриваються лише під час вдиху та видиху, а решту часу закриті особливими клапанами. У прохолодну погоду водяна пара повітря, що видихається, конденсується, утворюючи фонтан – своєрідну „візитну картку” китів.
У китоподібних добре розвинені зір і слух. Кити народжують сформованих малят, що відразу можуть плисти за матір’ю. Відомо близько 90 видів китоподібних, з яких в Україні (в Чорному та Азовському морях) трапляються дельфін-білобочка, морська свиня та чорноморська афаліна.
Китоподібних поділяють на зубатих та беззубих, або вусатих, китів. Зубаті кити мають багато зубів однакової форми. Це хижаки, що живляться рибою, головоногими молюсками, тюленями тощо. Можуть розвивати значну швидкість (до 55 км/год.). Зубаті кити здатні до ехолокації. До них належать дельфіни, кашалоти, косатки.
Найбільші розміри має кашалот (тіло завдовжки до 21 м., маса – до 80 т). Живе у теплих морях. Може пірнати на великі глибини (до 2 км.), перебуваючи при цьому під водою понад годину. Дельфіни сягають завдовжки до 10 м. Поширені переважно у теплих морях. Промисел на зубатих китів – заборонено, багато видів занесено до Міжнародної Червоної книги. Деяких китоподібних досліджують, утримуючи в морських акваріумах. Дельфіни і косатки легко піддаються дресируванню.
Беззубі, або вусаті кити не мають зубів. Натомість у них на верхній щелепі та піднебінні в ротовій порожнині є рогові пластинки, які утворюють цідильний апарат (так званий китовий вус). Вусаті кити поширені у морях та океанах, передусім, холодного та помірного поясів. Звичайно тримаються невеликими групами (по 5-8 особин), можуть здійснювати регулярні міграції. Вусаті кити (наприклад гренландський, сірий та горбатий кити) живляться, проціджуючи через „китовий вус” значну кількість води з дрібними організмами (переважно ракоподібними). До вусатих китів належить найбільша сучасна тварина – синій кит.
Люди з незапам’ятних часів полюють на китів, знаходячи широке застосування їхньому м’ясу, ворвані, шкірі, китовому вусі і кісткам. На межі ХІХ-ХХ ст. це полювання набуло форму масового знищення, і жертвами китобоїв щорічно ставали біля 40 тис. тварин. Тільки в 1904 році Норвегія прийняла закон про обмеження китобійного промислу, а в 1956 році була введена заборона на добування китів в Північній Атлантиці. В 1963 році охоронні міри розповсюдились на всіх смугастиків Північної півкулі, а через три роки – і на їх південних родичів. Міжнародний договір 1986 року заборонив на декілька років комерційний промисел китів, завдяки чому поголів’я морських велетнів поступово збільшується.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Атлас морських ссавців СРСР. М. "Харчова промисловість", 1980.183 с.
Берзин А.А., Яблоков А.В. "Чисельність і популяційна структура основних експлуатованих видів китоподібних Світового океану"// Зоол.журн.1978.Т.57. Вип.12. С. 1771-1785.
Панина Г.К. "Характер розподілу котиків, що зимують у Японському морі"// Звістки ТИНРО, т.80. М. 1971. с.14-24.
Слєпцов М.М. "Розподіл китоподібних у Японському морі"// Китоподібні далекосхідних морів. М. Изд. АН СРСР, 1961, с.93-110.
Соболевський Е.И. "Віково-статева структура і змішуваність популяцій котиків у морі"// Дослідження з біології риб і промислової океанографії. 1976, Владивосток, ТИНРО, вип.7, с.153-161.
Соболевський Е.И. "Розподіл морських ссавців, їхня чисельність і роль як споживачів інших тварин у Японському морі"// Морські ссавці Далекого Сходу. Владивосток, 1984, с.39-53.
Соболевський Е.И. "Популяційна морфологія ластоногих". М. Наука, 1988, 216 с.
Соболевський Е.И. "Спостереження за поводженням сірих китів на шельфі північно-східного Сахаліну"// Екологія. 1998, N2. С.121-126.
Томилин А.Г. "Китоподібні. Сірий. Звірі СРСР і прилеглих країн", М.: Вид-во АН СРСР, 1957, т.9, 756с.