На чудовому молоці новонароджені кити ростуть дуже швидко: китеня-блювал, наприклад, у перші сім місяців у середньому додає щодня по 100 кілограмів у вазі і майже чотири сантиметри в довжину! Великі кити досягають полової зрілості в чотири — шість років, а деякі дельфіни й у півтора року. Самки великих китів родять через два з половиною року. Оскільки живуть вони лише 30—40 років, і кожна, тільки, 10—12 разів буваєматір'ю.
Китобійні флотилії усього світу знищили за останні 70 років біля мільйона великих китів. Деяківиди винищеніцілком.
КИТИ
Маленькі діти дуже люблять з'ясовувати, хто у світі найбільший і хто найдужчий. Довідавшись про найбільших звірів — слонах і китах, — вони частенько ставлять запитання: «А якщо кит зі слоном поб'ються, то хто кого переможе?»
Звичайно ж слону з китом боротися не доводиться. По-перше, і той і інший відрізняються досить мирною вдачею, якщо їх не розсердити. По-друге, кити не виповзають на сушу, а слони не плавають у морі, принаймні настільки далеко і довго, щоб зустрітися з китами. А по-третє, розміри слона дивують тільки на суші. У морі він нікому не покажеться занадто великим: адже його вага всього 4 т! Світовий океан населений істотами, вага яких упору вимірювати в слонах.
Синій кит (по-англійському — блювал, так його теж часто називають) досягає величезних розмірів. Немає на Землі тварини крупніше, навіть вимерлі динозаври були менше — і по росту, і по вазі. Звичайно дорослі блювали близько 20 м у довжину, але зустрічаються і справжні гіганти: 33 м - це рекорд серед хребетних тварин! Така громадина важить до 160 т, порахуйте, скільки слонів потрібно зібрати, щоб «перетягнути» синього кита? 40 слонів! А людей набагато більше: 2300 чоловік середнього росту і ваги. Один тільки язик блювала важить як дорослий слон. Так що, доведись морському і сухопутному велетням зустрітися, кит навряд чи звернув би увагу на «маля» з хоботом. Адже навіть новонароджене синє китеня важить близько 2 т при зрості 7 м!
Чим же харчується така величезна тварина? Адже тільки на те, щоб рухатися (і не так вже й повільно — до 30 км/год.!), цьому гіганту доводиться затрачати чимало сил. І для підтримки життя усього величезного організму теж. А ще в морській воді потрібно постійно зігріватися, адже кит не риба, у нього приблизно така ж температура тіла, як у нас. Навіть у тропіках океан рідко буває тепліше 25°С, а більш холодна вода постійно «висмоктує» тепло з будь-якого звіра. Кити ж аж ніяк не прагнуть «погрітися» у теплих водах, їх найчастіше зустрічають саме в холодних морях, біля самого краю льодів, що плавають. Виходить, їсти їм потрібно ще більше, і їжа ця повинна бути ситною. Водоростей в океані не так вже й багато, та й «пастися» біля дна зручніше все-таки тим тваринам, що менше зростом. На кого ж полюють ці гіганти?
Їхня здобич така мала, що подробиці її будови без сильної лупи і не розглянеш. Самі великі жертви ростом не набагато більше таргана, а самі дрібні розміром з комара. Це дрібні рачки, що плавають біля поверхні океану, називають їх норвезьким словом «криль». Криль — одна з найважливіших частин співтовариства тварин, що пливуть з волі океанських течій. Усе це співтовариство називається планктоном, багатьох його представників можна побачити тільки під мікроскопом. Проте саме цей плавучий дріб'язок служить їжею майже всім мешканцям морів: чи її їдять, чи тих, хто цим планктоном харчується, а потім хтось з'їсть і «мисливця», і так далі, поки хижаки не стануть настільки великі і сильні, що з ними ніхто не справиться.
Синій кит не хижак, він нікого не доганяє і не кусає, у нього і зубів-то немає. Замість них з верхньої щелепи звисають пластинки метрової довжини, схожі на кістяні гребінці, але «зубчики» їх дрібні, вони розщеплюються на кілька волосків, так що усі разом перетворюються в дійсно густу щітку. Як вуса. Таку пластинку і називають «китовий вус», тільки росте він не зовні, а усередині, і цих вусів у кита кілька сотень — по обидва боки пащі. Виходить густа, досить дрібна сітка, така як сито.
Усі кити спілкуються один з одним за допомогою різноманітних звуків. Чим більше кит, тим голосніше і нижче, «басовитіше», у нього голос. При цьому, як з'ясували вчені, великі кити здатні посилати сигнали родичам, що знаходяться від них за десятки і навіть сотню кілометрів. Невже голоси морських гігантів настільки гучні? Виявляється, ні. Уся справа у властивостях морської води. На визначеній глибині є шари води з різною щільністю, по яких звук поширюється набагато далі, вони і користуються китоподібними як своєрідним підводним телефоном. У череді китів хтось постійно «чергує біля телефону»: поринає на потрібну глибину і слухає, немає чи повідомлень від сусідів. За допомогою такого зв'язку, наприклад, швидко передається новина про достаток їжі в якомусь місці, і кити починають збиратися в такий район з досить великої ділянки океану. Висловлюється припущення, що «черговий» передає повідомлення далі, повторює його, у результаті сигнал доходить і до зовсім віддалених черід.
Китів з «ситом» у роті називають вусатими китами, на відміну від тих, у кого є самі справжні зуби — зубатих китів. Усі вусаті кити пристосувалися до проціджування океану в пошуках їстівного дріб'язку. Такому вусаню досить набрати в рот води, зімкнути щелепи і язиком, як поршнем насоса, видавити воду через подаровану природою сітку. При цьому рачки осідають на вусах, залишається тільки ковтати!
Води в китову пащу поміщається дуже багато, сотні літрів, а їжі в шлунок — і того більше. Щоб великий синій кит наївся досита, потрібно близько 1 т крилю! А рачки, як ми пам'ятаємо, крихітні... Рятує китів одна обставина: криль в океані тримається величезними скупченнями. На сотні метрів іноді тягнуться за течією рожеваті смуги - це просвічують через воду тіла безлічі рачків. В інших місцях ці скупчення не так добре помітні, не такі щільні, зате займають великі простори — десятки кілометрів у поперечнику! Така жива пляма може прокормити не одного кита, а цілу череду протягом декількох днів. Знайшовши скупчення планктону, кити з відкритою пащею пливуть 1—2 км. При цьому язик направляє потік води на вуса, і рачків на пластинках може затриматися так багато, що рот у кита закривається з важкістю. Кілька могутніх ковтків — і велетень ситий!
Утім, деякі вусаті кити віддають перевагу видобутку покрупніше, наприклад дрібну рибу. Родич синього кита (де в чому поступається йому в розмірах — довжина до 27 м) фінвал одержав прізвисько сельдяний кит за полювання на косяки цієї риби. Утім, йому підходить і кілька, і скумбрія, аби плавала в океані щільними чередами і була не занадто великою: глотка у фінвала, як і у всіх вусатих китів, вузька. Ще одна умова, без якої сельдяний кит полювати не стане: косяк повинний триматися біля поверхні моря, якщо він глибоко — полювання не вийде, можна і не починати.
Злякані риби плавають досить швидко, китові доведеться витратити на переслідування сил більше, ніж додасться від такого шустрого сніданку. Однак занадто вже приваблива здобич: у великому косяку можна навіть китове черево набити оселедцем до межі, тому фінвалу довелося навчитися заганяти риб у пастку. Ученим навіть вдалося зняти з вертольота цей дивний спосіб лову і, до речі, підтвердити розповіді колишніх китобоїв, яким «сухопутні» жителі частенько не вірять.
Рук у китів немає, побудувати з чого-небудь пастку посередині океану — справа дуже важка, тому фінвал обходиться тим, що в нього є. Повітрям. Справа в тім, що риби дуже насторожено відносяться до всякого незвичайного шуму, а від суцільної завіси з повітряних пухирців біжать у паніці. Припускають, що вируючі бульбашки нагадують їм піну від прибою на каменях, і риби намагаються втекти від небезпечної перешкоди, поки хвилею їх не викинуло на берег чи не розбило об скелі. Як би там не було, а сельдяному китові така звичка тільки на користь.
Знайшовши косяк, фінвал піднирює під нього, неглибоко, метрів на 20—30. Потім він починає плисти по колу, поступово видихаючи повітря. Коло звужується, утвориться закручена в спіраль стіна з пухирців. Частина косяка, що потрапила усередину цієї стіни, кидається до центру спіралі, а там у цей момент з'являється величезна паща. Спливши, фінвал перевертається на бік чи на спину — занадто вже багато піймав риби, ніяк рот не закривається! Доводиться «допомагати»: щелепа важка, і під її вагою риба щільно «упаковується».
І синій кит, і фінвал відносяться до так називаних смугастиків. Це сімейство вусатих китів відрізняється
численними шкірними валиками-смужками на череві майже уздовж усього тіла — від самої пащі. Навіщо вони потрібні китам — не зовсім ясно. Припускають, що такі валики направляють потоки води уздовж довгого і стрункого китового тіла, допомагають плавному обтіканню: чим менше завихрень, тим легше плисти. А плавають смугастики швидко: фінвал може досягти швидкості 50 км/год., не всякий підвідний човен наздожене! Правда, таку велику швидкість кити набирають тільки в рідких випадках, рятуючись від погоні. Довго вони її не витримують, але і 20 хвилин звичайно вистачає, щоб пірнути і різким ривком зринути убік.
Ще менш квапливіші гладкі кити. Смуг на череві в них немає і тіло не таке витягнуте і струнке, як у смугастиків. Зате голова величезна — майже третина від загальної довжини тіла! Довжина гладких китів до 21 м, виходить, майже 7 м у такого кита приходиться на голову... В основному звичайно ж на пащу. На багатьох малюнках і в мультфільмах кита зображують товстим, округлим, з величезною пащею, повної поперечних пластинок. Саме гладкий кит і послужив «моделлю» для художників. Якщо у фінвала чи в синього кита при їхньому величезному рості довжина китового вуса не більше 1 м (голова в смугастиків як би приплющена — широка, але плоска), то гладкий кит — рекордсмен серед вусанів: пластини китового вуса досягають у нього 4,5 м висоти!