Смекни!
smekni.com

Філософія кохання у творчості письменників кінця XIX - початку XX століття (стр. 12 из 17)

Художній інстинкт допоміг письменнику розкрити красу людської особистості, яка щедро обдарована природою. Наївність і владність, жіночність і горду незалежність, "гибкий, подвижный ум", "первобытное и яркое воображение", зворушливу сміливість, делікатність і вроджений такт, причетність до таємниць природи і щедрість душі – ці якості виділяє письменник, малюючи привабливий образ Олесі, цілісної, своєрідної, вільної натури, яка "сяйнула" у навколишній пітьмі і невігластві.

Виявляючи оригінальність і талановитість Олесі, Купрін доторкнувся до тих потаємних виявів людської психіки, які ще досі розгадуються наукою. Він говорить про сили інтуїції, передчуття, про мудрість тисячолітнього досвіду. Реалістично осмислюючи "чаклунські" сили Олесі, письменник висловив справедливе переконання, "что Олесе были доступны те бессознательные, инстинктивные, туманные, добытые случайным опытом, странные знания, которые, определив точную науку на целые столетия, живут, перемешавшись со смешными и дикими поверьями, в темной, замкнутой народной массе, передаваясь как величайшая тайна из поколения в поколение" [6, 81].

У цій дівчині є наївність "естественного человека", що зародилась далеко від буржуазної цивілізації. Притаманна Олесі і мінливість настрою, якій підкоряється людина, оточена природою.

Взагалі природа з її красою і чарівністю, з її владним впливом на душу людини займає виключно важливе місце в повісті, визначає весь її колорит.

Як і у таких великих художників, як Тургенев і Чехов, пейзаж у Купріна не просто відтіняє настрої героїв твору, але й виражає естетичне ставлення письменника до дійсності, заповітні думки і почуття автора.

Купрін звертається до лісового пейзажу не просто для створення поетичної обстановки, але й у пошуках багатозначного, навіть символічного фону, який ніби пояснював почуття людини, надавав їм первісної чистоти, діяв на душу як музика.

"Мы в это время находились как раз на середине длинной, узкой и прямой, как стрела лесной просеки. Высокие, стройные сосны обступали нас с обеих сторон, образуя гигантский уходящий в даль коридор со сводом из душистых сплетшихся ветвей. Голубые, облупившиеся стволы были окрашены багровым отблеском догорающей зари... " [35, 314].

У цей момент закоханим здається, що, крім них, у світі не має нікого. Перед ними якби відкривається дорога життя, якою їм так пристрасно хочеться пройти удвох.

Сцена освідчення в коханні лаконічна, але у ній дуже багато сказано. Письменник зумів вкласти в сцену освідчення якусь незвичайну силу і чистоту, у ній чується могутній поклик природи, повної "свіжих соків" і "спраги нового материнства".

Кохання Олесі і героя повісті просте і глибоке, ніжне і чуттєве, як природа. Эта любовь "языческая, но стыдливо-целомудренная даже в своих чувственных проявлениях" [6, 83 ].

В повісті вперше повністю виражена заповітна думка Купріна: людина може бути прекрасною, якщо вона буде розвивати, а не руйнувати подаровані їй природою тілесні, духовні і інтелектуальні здібності.

Пізніше Купрін скаже, що тільки вільна людина буде щасливою в коханні. В "Олесі" письменник привідкрив це можливе щастя вільного і нічим незаплямованого кохання. По суті, розквіт кохання і людської особистості складає поетичне ядро повісті.

Тема взаємного кохання змінюється в повісті іншою, яка має велике значення в творчості Купріна, темою надосяжного щастя. Герой повісті, охоплений почуттями, закриває очі на майбутнє. Але не Олеся, тому що її кохання - великодушне, дівчина більше за все боїться зробити боляче коханому.

Світла, казкова атмосфера не тьмяніє навіть після трагічної розв'язки. Відходять на другий план пересуди і плітки, мерзенні переслідування прикажчика, зменшується значення дикої розправи перебродських жінок над Олесею після відвідування нею церкви. Над усім нікчемним, дрібним і злим одержує перемогу справжнє, велике земне кохання, про яке згадують «легко і радісно». Характерним є останній штрих повісті: нитка червоного намиста, залишена серед брудного безпорядку на віконній рамі "хатинки на курячих ніжках". Ця деталь надає повісті композиційної і суттєвої завершеності. Нитка червоного намиста - остання данина щедрого серця Олесі, пам'ять про її "ніжне великодушне кохання".

"Олеся", як і багато інших творів Купріна, автобіографічна. Хоч ми і не можемо сказати, що Іван Тимофійович і є сам Купрін, але в основу повісті покладено випадок з життя письменника. Недаремно на схилі своїх днів Купрін говорив на рахунок "Олесі" кінокритику Г.П.Чахир'яну: "Всё это было со мной".

"Олеся" - один із найулюбленіших і найпопулярніших творів О.І.Купріна. Сучасного читача приваблює у ній не протест проти цивілізації, а краса і сила великого людського почуття, "язичницька" радість буття, прекрасні картини вічно живої природи, чарівний образ героїні.

Отже, "Олеся" - один із трьох творів, у яких відкрилися кращі риси таланту Купріна. Майстерне відображення характерів, тонкий ліризм, яскраві картини природи, нерозривно пов'язані з перебігом подій в повісті, з почуттями і переживаннями дійових осіб, сюжет, який розгортається послідовно і цілеспрямовано - все це ставить "Олесю" в ряд найвизначніших творів Купріна.

3.4 Поєднання біблійних мотивів та мотиву вічного кохання у повісті «Суламіф»

Природне почуття кохання оспіване Купріном ще в одній його повісті "Суламіф" (1908), яка є одним із найвідоміших і найпопулярніших творів письменника. Не тільки у творчості Купріна, а й серед творів світової літератури, присвячених коханню, "Суламіф" займає помітне місце за яскравістю і силою поетичного узагальнення.

Пронизана духом східних легенд повість про радісне і трагічне кохання бідної дівчини з виноградників до царя і мудреця Соломона, про кохання, яке «никогда не пройдет и не забудется», навіяна біблійною "Піснею пісней". Не випадково нею зацікавився художник, який так любив життя.

"Пісня пісень" - це найпоетичніша, натхненна, найбільш "земна" і "язичницька" із біблійних книг, створена на основі народної любовної лірики. У яскравій біблійній поемі не має чіткого сюжету. Здається, що вона була розрахована на тих, хто вже добре знав історію кохання царя і простої дівчини. Тому в "Пісні пісень" були подані тільки квінтесенції подій, тільки філософсько-поетичні "формули" кохання. Виникає бажання знати всю цю історію, знати все, що ховається за цими поетичними натяками: "Положи меня, как печаль на сердце твое, как перстень на руку твою: ибо крепка, как смерть, любовь; люта, как преисподняя, ревность...Большие воды не могут потушить любви и реки не зальют ее".

"О, ты прекрасна, возлюбленная моя, ты прекрасна! Глаза твои голубиные под кудрями твоими; волоса твои, как стадо коз, сходящих с горы Галаадской; Как лента алая губы твои, и уста твои любезны, как половинки гранатового яблока – ланиты твои под кудрями твоими".

"Пленила ты сердце мое, сестра моя, невеста моя; пленила ты сердце мое одним взглядом очей твоих, одним ожерельем на шее твоей" [35, 1,3,9].

Саме таким бажанням натхенний Купрін, тим більше, що "Пісня пісень" близька його творчості, у якій настільки важливе місце займає тема всеперемагаючого кохання.

Проте до сьогоднішніх днів не має усталеної точки зору на рахунок "Пісні пісень". Одні вважають її збіркою давньоєврейських любовних пісень, інші, - що це було просто зібрання весільних пісень, щось схоже на обряд весілля. Безсумнівно, що популярність твору у давніх євреїв змусила укладачів єврейських релігійних книг включити туди і "Пісню пісень", яка була штучно приписана царю Соломону. Купрін повністю відкинув релігійне тлумачення "Пісні пісень". Його захопила могутня лірика цієї поеми кохання. Познайомився він з нею ще в роки своїх молодих поневірянь; в будь-якому випадку, вже в кінці 1890-х років він цитує "Пісню пісень", бере з неї епіграфи для своїх творів.

З багатьох листів Купріна, в яких відобразився хід його роботи над "Суламіф'ю", заслуговує на увагу уривок з листа до В.А.Тихонова від 1 жовтня 1907 р.: "Теперь роюсь в Библии, Ренане, Веселовском и Пыляеве, потому что пишу не то историческую поэму, не то легенду, я сам не знаю, что - о любви Соломона к Суламифи, дщи Надавля, прекрасной, как завесы Соломона, как шатры Кидарские... " [37, 482].

Коли Купрін почав писати "Суламіф", ні розмір повісті, ні деталі не були йому зрозумілими. Проте сам процес написання хвилював його найбільше: "Суламифь" у меня выйдет более двух листов. И сцены в ней таковы, что я должен часто выбегать на улицу раздевшись и глотать снег для охлаждения и приведения себя в нормальное состояние. Вот так пьеса! " [35, 14].

Сюжет "Суламіфі" є в основному породженим творчою фантазією Купріна, але фарби, настрої він черпав із біблійної поеми. Дуже сміливо і майстерно використовуючи прийоми стилізації, художник намагався передати пафосно-очевидний, урочистий настрій, величне і наповнене енергією звучання давніх легенд. Письменника приваблює яскравий східний колорит, і цілі сторінки присвячені блискучому дорогоцінному камінню, якими Соломон прикрашає свою кохану Суламіф. Ці описи з їхнім приголомшливим багатством фарб, епітетів, порівнянь, метафор дуже багато дають для розкриття образу Соломона. Даруючи каміння своїй коханій, він палко описує їхню красу, наділяє їх особливими якостями, при цьому з'ясовується ставлення Соломона до людей, його віра і мудрість. Так він дарує своїй коханій смарагд, тому що він "зелен, чист, весел, и нежен, как трава весенняя», и отводит черные мысли". [35, 362].