У 1999 році Консультативна група Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) охарактеризувала корпоративне управління у банківській сфері як "ряд відносин між органами управління компанією, ЇЇ акціонерами та іншими зацікавленими особами" [93].
ОЕСР сформулювала також комплекс основних принципів корпоративного управління, дотримання яких підвищує ефективність функціонування банківської операційної системи, а саме: справедливість, відповідальність, прозорість і підзвітність.
Принцип справедливості полягає у дотриманні прав акціонерів й однаковому ставленні до всіх власників акцій, включаючи дрібних та іноземних акціонерів.
Принцип соціальної відповідальності стосується участі в управлінні фінансовою установою зацікавлених осіб із метою збільшення суспільного багатства, створення робочих місць і забезпечення фінансової стійкості банківського сектору.
Принцип прозорості ґрунтується на вимозі надавати достовірну інформацію про всі істотні аспекти діяльності банку, включаючи відомості про фінансовий стан, склад власників і структуру управління.
Принцип підзвітності наголошує на обов'язку ради директорів забезпечувати стратегічне управління бізнесом, контролювати роботу менеджерів і звітувати перед акціонерами.
У тому ж році Базельський комітет підготував документ про "Посилення корпоративного управління в банківських організаціях". У ньому зазначалося, що необхідною умовою корпоративного управління повинна стати прозорість інформації, яка дає учасникам ринку змогу оцінити ефективність системи управління і контролю за ризиками в банку.
У 2004 році прийнято Базель ІІ, де висунуто ще суворіші вимоги щодо розкриття інформації на основі принципу максимальної прозорості [84].
На думку фахівців, підвищення вимог до якості інформації і стандартів її розкриття – одна з найважливіших причин, яка має спонукати банки відповідальніше ставитися до управління ризиками та організації корпоративного управління і внутрішнього контролю.
Базельський комітет загострив увагу на ролі законодавчих органів, державних регуляторів фінансових ринків, аудиторів і банківських асоціацій у створенні сприятливого середовища для формування й розвитку системи корпоративного управління в банках, а також наголосив на важливості формулювання органами банківського нагляду рекомендацій щодо організаційних структур і методів здійснення корпоративного управління в кредитних організаціях.
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України в 2003 році затвердила "Принципи корпоративного управління", де під корпоративним управлінням розуміється система відносин між інвесторами – власниками товариства, його менеджерами, а також зацікавленими особами, спрямована на забезпечення ефективної діяльності товариства, рівноваги впливу та балансу інтересів учасників корпоративних відносин [63].
У березні 2007 року НБУ затвердив "Методичні рекомендації щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України". У цьому документі корпоративне управління визначається як процес, що застосовується для спрямування діяльності установи й управління нею з метою гарантування її безпеки та надійності, а також підвищення її вартості [48].
Рекомендації висвітлюють такі питання корпоративного управління у банках:
- роль акціонерів у захисті вкладників та інших зацікавлених осіб;
- професійна поведінка та чесність працівників банку;
- розподіл повноважень, компетенції та відповідальності між акціонерами, спостережною радою (СР) і правлінням;
- стратегія розвитку банку та контроль за її реалізацією (утому числі розвиток системи ефективного планування, ризик-менеджменту і систем внутрішнього контролю);
- розкриття фінансової інформації.
На наш погляд, корпоративне управління варто розглядати як механізм інтеграції та координації економічної поведінки суб'єктів корпорації (утому числі й банків). Основне завдання корпоративного управління – створення сприятливого середовища для стабільного розвитку установи. Однією із внутрішніх перешкод для такого розвитку є конфлікт інтересів – розбіжність між особистими інтересами посадової особи та її професійним обов'язком діяти в інтересах корпорації.
Від конфлікту інтересів слід відрізняти корпоративний конфлікт, тобто суперечку між суб'єктами корпоративних відносин. Особливо гостро питання корпоративного конфлікту постає у відносинах між менеджерами й акціонерами (власниками) корпорації [10].
Крім примирення корпоративних інтересів та розв'язання корпоративних конфліктів, є ще три потенційні переваги ефективного корпоративного управління в кредитній установі:
1. Зростання довіри до банку. Наявність ефективної системи корпоративного управління слугує для інвесторів свідченням того, що активи використовуються в інтересах акціонерів, а не розкрадаються менеджерами банку.
2. Полегшення доступу до ринку капіталу. Застосування міжнародних стандартів бухгалтерської звітності відкриває банку доступ до дешевшого фінансування у західних фінансових інститутах. Незалежний аудит забезпечує необхідний рівень довіри до звітності, на підставі якої приймаються управлінські рішення.
3. Підвищення ефективності. Пряма відповідальність менеджерів банку перед акціонерами сприяє усуненню розбіжностей та суперечностей і таким чином позитивно впливає на якість управлінських рішень. Упровадження чіткої системи підзвітності мінімізує ризик шахрайства з боку посадових осіб і здійснення ними угод у власних інтересах.
Основні риси сучасної системи корпоративного управління в Україні:
- нерозвинутий ринок цінних паперів, в усіх банках сьогодні основним видом діяльності є кредитування, що стосується, що стосується інвестиційної діяльності, а в тому числі в цінні папери, то практично ні один з них не займається такими операціями в достатньому обсязі, простежуються тільки мізерні суми, вкладені в цінні папери; такої ж політики дотримується і досліджувана фінансова установа – АКБ "Імексбанк";
- фактична відсутність такої групи інституціональних інвесторів, як пенсійні фонди, які є найважливішими суб'єктами ринку в країнах із розвинутою ринковою економікою.
Про сучасний рівень корпоративного управління, на наш погляд, можна судити з двох чинників:
- інформаційної відкритості банку;
- наявності ефективного механізму регулювання корпоративних конфліктів і конфлікту інтересів.
Відомо, цю дані про структуру власності банку, його акціонерів, відомості про облікову політику та інша звітна інформація відіграють важливу роль при оцінці ринком реальної вартості банку, його можливостей одержати фінансові ресурси за несприятливої кон'юнктури. Інформаційно відкритість дає також змогу значно зменшити ризик репутації, сприяє створенню позитивного іміджу, що, в свою чергу, впливає на спроможність банку встановлювати нові відносини з контрагентами, надавати нові послуги або підтримувати існуючі контакти.
На жаль, українські кредитні установи характеризуються низьким рівнем публічного розкриття інформації. Такого висновку доходимо на підставі дослідження міжнародного рейтингового агентства "Standard & Poor's", агентства фінансових ініціатив "Інформаційна прозорість українських банків у 2006 році" і "Корпоративне управління в банківському секторі України в 2006 році", які провели перевірку інформаційної прозорості 30 банків України, найбільших за величиною" чистих сукупних активів за станом на 1 квітня 2006 року (78% сукупних активів банківської системи) [101],
За даними дослідження, середній показник розкриття інформації банків v2006 році становив 42%. Лиш у восьми банках цей показник перевищив 50%, а максимальне значення становило 62%. Мовиться про Укрексімбанк (показник 62%), "Хрещатик" (61,6%), ТАС-КомерЦбанк (61,5%). Кредобанк (56,8%). ВАБанк (54,0%), Укрсоцбанк (53,6%), Укрсиббанк (53,3%) і "Форум" (50,8%) [101].
Найефективнішими джерелами інформації виявилися веб-сайти банків, на яких розкривалося 41% значущої інформації.
Відносно повно розкривалася інформація щодо структури власності, зокрема інформація про власників із часткою понад 10% капіталу банку, а також значна частина фінансової інформації, особливо в обсязі щорічної фінансової звітності яка подається Національному банку України. Найменше розкрито відомості щодо спостережної ради і менеджмент.
За даними дослідження, у банків, які випустили публічні облігації, рівень прозорості в середньому на 8-9% вищий, причому за всіма джерелами розкриття інформації. Інший суттєвий висновок: механізми розкриття важливої для інвесторів, кредиторів та інших зацікавлених осіб інформації мусять удосконалювати також регулюючі органи.
Зауважимо, що рівень розкриття інформації у вітчизняному банківському секторі вищий порівняно з іншими секторами економіки. Це зумовлено головним чином вимогами регулюючого органу – Національного банку України, а також усвідомленням банками значення корпоративного управління для досягнення поставлених цілей.
Друга складова – наявність ефективного механізму регулювання корпоративних конфліктів та конфлікту інтересів – також віддзеркалює ступінь розвитку корпоративного управління в кредитній установі.