- визнання важливості аудиторського процесу і доведення цієї думки до відома банківських працівників;
- вжиття заходів, які посилюють незалежність і підвищують статус аудиторів;
- вчасного та ефективного використання висновків аудиторів;
- забезпечення незалежності головного аудитора через підзвітність раді або аудиторському комітету ради;
- залучення зовнішніх аудиторів до визначення ефективності системи внутрішнього контролю;
- висування вимоги вчасного усунення керівництвом проблем, виявлених аудиторами [25].
Рада банку має визнати, що внутрішні і зовнішні аудитори є надзвичайно цінними працівниками. Зокрема вона повинна використовувати роботу аудиторів як форму незалежної перевірки інформації, отриманої від керівництва щодо операцій і діяльності банку.
Отож, задля забезпечення ефективності операційної системи, стабільності діяльності, високого рівня довіри з боку фізичних та юридичних осіб, інвесторів та високого статусу на ринку фінансових послуг необхідно застосувати вище перелічені шляхи оптимізації.
В сьогоднішній час банківська система України переживає одну з важких економічних криз, які завдали значної шкоди їхній діяльності. В першу чергу різко знизився рівень довіри до банківської системи загалом. Причиною цього стала рейдерська атака на один з найбільших банків держави "Промінвестбанк". В засобах масової інформації було неправдиво оголошено про можливість банкрутства даної установи, після чого клієнти почали масово вилучати кошти з депозитів, це спричинило погіршення ліквідності банку. Така хвиля занепокоєння перекинулась і на інші фінансові заклади, що в результаті завдало аналогічної шкоди. Остаточно недовіру клієнтів до банківської системи України підірвала заборона на повернення депозитних коштів.
Другим фактором негативного впливу на банківську діяльність є заборона Національного банку України на видачу кредитів, в результаті чого була різко припинена їх основна діяльність. Саме в цій ситуації проявила себе неправильна політика банку щодо розподілу капіталів: майже всі свої кошти банки вкладали тільки в кредитування. Слід зазначити, що саме високі обсяги кредитування в державі протягом останніх років і є однією з основних причин кризової ситуації. Адже, в кредитних портфелях банків була велика частина малогарантованих позик. Також, рівень кредитування не був підтверджений обсягами виробництва в країні. Тобто, всі зароблені кошти були отримані за рахунок прискорення оборотності грошової маси. Фінанси вкладалися в основному в споживання та в торгівлю, через швидку окупність, а от виробнича галузь достатньо не підтримувалась.
Остаточної шкоди банкам завдало скорочення штатів на багатьох підприємствах, а також різкі коливання курсів валют. В результаті цього населення втратило велику частину свої доходів, відповідно знизилась платоспроможність за кредитами. Саме після цього проявили себе малозабезпечені кредити банків. Загалом, відсоток неповерненості різко підвищився і по всіх інших кредитах, навіть корпоративних.
Отож, сьогодні всі фінансові установи повинні переглянути основи своєї діяльності та сформувати нові стратегічні плани подальшого функціонування та розвитку.
Зважаючи на проведене дослідження операційної системи АКБ "Імексбанк", результатів її діяльності та на ситуацію в економіці, можна запропонувати наступні напрямки подальшого розвитку установи, які необхідно включити в стратегічну програму:
1. Оптимізація активів банку.
Як уже було зазначено основна діяльність більшості банків та в тому числі АКБ "Імексбанк" – це кредитні операції, які за 2007 рік становили 58,2% всіх активів банку. Якщо протягом 2005-2007 років ми простежували стабільність зростання активів банку, яке було досить стрімким і становило більш, ніж 50% приросту щорічно, то вже в 2008 році можна буде отримати зовсім інші підсумки, що спричинено фінансово-економічною кризою.
Інтенсивний розвиток банку відбувався за рахунок зростання попиту на кредити, а відповідно і кредитного портфелю. Єдиними, вагомими малоризиковими активами були депозити в інших банках. Що ж стосується інших операцій таких як прямі та портфельні інвестиції, лізинг, розрахунково-касове обслуговування, то питома вага даних видів діяльності є досить мізерною, а окремі з них взагалі не здійснювались. Також, варто відмітити те, що більшість кредитів є споживчими, а корпоративне кредитування спрямовувалось в основному на торгівельну діяльність. Такі позики мають високий коефіцієнт ризику. Тим більш, оцінювання кредитоспроможності клієнтів було досить лояльним. Якщо в минулому для отримання споживчого кредиту був необхідний досить великий пакет документів, що підтверджують статус особи та її платоспроможність, вся інформація визначалась мінімум протягом дня а ставка була диференційованою і визначалась в залежності від доходів отримувача, то вже в останні роки, отримати кредит можна було протягом 30 хвилин надавши тільки паспорт, індивідуальний податковий номер та підтверджені дані про місце роботи. Що стосується кредитування підприємств торгівлі, то тут кошти вкладалися в оборот. Звичайно всі кредити були підтверджені заставою, однак застава не є свідченням про повернення грошових коштів та відсотків, що і є основною метою банку при видачі кредиту та забезпечує його дохідність. Застава є мало ліквідним активом, реалізація об’єкту застави тягне за собою додаткові витрати як коштів, так і часу. Саме тому роблячи ставку на таких видах банківських операцій банки ризикував.
Сьогодні в результаті виникнення кризової ситуації наявність значних ризикових активів посилила вплив нестабільності на діяльність установи. Це відбулося шляхом підвищення рівня неповерненості кредитів та, відповідно, недоотримання доходів. Зважаючи на теперішній досвід необхідно розробити нову стратегію щодо розподілу фінансових ресурсів в напрямках діяльності. На нашу думку, в майбутньому варто зменшувати розмір кредитного портфелю, а вилучені кошти перерозподілити між іншими видами діяльності. Найкращим варіантом для підвищення фінансової стійкості банку є вкладання коштів в прямі інвестиції, тобто спрямування їх в виробничу галузь шляхом надання довгострокових кредитів на придбання виробничих активів, створення нових підприємств. Наявність часток в виробничій промисловості забезпечить високу стабільність банку. Також, необхідно збільшити частку інвестицій в цінні папери, однак тут також варто вибирати більш стабільні пакети. В сфері короткострокового кредитування перевагу необхідно віддавати найменш ризиковим позикам. Такі дії звичайно не забезпечать банк надприбутковістю, яка простежувалась в останні роки. Однак, практика зарубіжних фінансових ринків свідчить, що в період криз у виграші залишаються саме ті учасники, які віддавали перевагу стабільності. Інші втрачають основну частину зароблених за короткий період коштів і відходять на задній план. Так установи постійно появляються і зникають.
2. Підвищення вимог управління ризиками споживчого кредитування та стабілізація кредитного портфелю.
До структури кредитного ризику входять ризик конкретного позичальника та ризик портфеля банку. Кредитний ризик зумовлюють як зовнішні стосовно банку, так і внутрішні чинники. Зовнішні пов'язані з імовірністю реалізації кредитного ризику з причини, що не залежить від діяльності персоналу кредитного підрозділу банку – попри сумлінність дій його співробітників, позичальник може не повернути кредит. Внутрішні чинники пов'язані з помилками персоналу, допущеними в ході оформлення кредитної документації, при оцінці кредитоспроможності позичальника, з порушеннями посадових інструкцій і недоліками правил кредитування.
Поділ кредитного ризику на ризик конкретного позичальника і ризик портфеля банку передбачає врахування особливостей кожного виду ризику в процесі управління. Метою управління кредитним ризиком індивідуального позичальника є зниження ймовірності невиконання позичальником своїх зобов'язань за кредитною угодою і мінімізація втрат банку в разі неповернення кредиту. Ціль управління ризиком портфеля банку – підтримання на певних рівнях показників, що характеризують ефективність організації кредитних операцій банку.
Управління кредитним ризиком – організована певним чином послідовність дій, розбита на такі етапи:
- виявлення чинників кредитного ризику;
- оцінка ступеня кредитного ризику;
- вибір стратегії (ухвалення рішення про прийняття ризику, відмова від видачі кредиту або застосування способів зниження ризику);
- вибір способів зниження ризику;
- контроль зміни ступеня кредитного ризику.
Основне завдання першого етапу управління кредитним ризиком полягає у виявленні причин його виникнення. Зрозуміло, цього недостатньо для прийняття відповідних адекватних дій для зниження негативного впливу ризику. Необхідно оцінити ризики з позиції їх значення як за масштабами впливу, так і за ймовірністю настання.
Оцінювати кредитний ризик конкретного позичальника починають у процесі розгляду кредитної заявки позичальника, у ході моніторингу позичальника, а також у процесі розгляду необхідності й можливості зміни умов кредитування (зміна суми позики, зміна терміну кредитування тощо). Оцінка кредитного ризику індивідуального позичальника залежить від його кредитоспроможності, а саме – визначення ймовірності виконання ним умов кредитної угоди. Кредитоспроможність позичальника оцінюється на підставі наявної в банку інформації про готовність позичальника виконувати зобов'язання, про його спроможність погасити кредит і наявність забезпечення, що дає банку змогу компенсувати втрати у разі невиконання позичальником умов кредитного договору.