Смекни!
smekni.com

Облік фактору інфляції при прийнятті фінансових рішень (стр. 2 из 4)

Спосіб фіксації рішення. За цією ознакою фінансові рішення можуть бути розділені на фіксованих, або документальні (тобто оформлені у вигляді будь-якого документа – наказу, розпорядження, листа і тому подібне ), і недокументовані ( що не мають документальної форми, усні ). Більшість рішень в апараті управління оформляються документально, проте дрібні, неістотні рішення, а також рішення, прийняті в надзвичайних, гострих, не терплячих зволікання ситуаціях, можуть і не фіксуватися документально.

Характер використаної інформації. Залежно від міри повноти і достовірності інформації, яку має в своєму розпорядженні менеджер, фінансові рішення можуть бути детермінованими (прийнятими в умовах визначеності) або імовірнісними (прийнятими в умовах ризику або невизначеності).

1.2 Критерії прийняття фінансових рішень

Одним з головних завдань фінансового менеджера є обґрунтування рішень щодо вибору оптимальних для конкретних фінансово-економічних умов форм фінансування підприємства. У цьому зв’язку фінансисти досить часто постають перед необхідністю прийняття рішень щодо вибору найкращої з існуючих альтернатив:

· емісія облігацій чи акцій?

· залучення банківських позичок чи капіталу власників?

· емісія простих чи привілейованих акцій?

· реінвестування прибутку чи виплата дивідендів?

Для прийняття правильних фінансових рішень слід зважати на критерії, за допомогою яких можна оцінити переваги та недоліки залучення позичкового і власного капіталу, зовнішніх і внутрішніх джерел фінансування тощо. До типових критеріїв можна віднести такі:

Прибуток/рентабельність. Слід розрахувати, яким чином та чи інша форма фінансування вплине на результати діяльності підприємства. При цьому необхідно виходити з того, що рентабельність активів підприємства повинна перевищувати вартість залучення капіталу, а також враховувати, що зростання частки заборгованості в структурі капіталу в окремих випадках може привести до підвищення прибутковості підприємства, а в інших – навпаки.

Ліквідність. Фінансист повинен розрахувати, яким чином форма фінансування вплине на рівень теперішньої та майбутньої платоспроможності підприємства. Вхідні та вихідні грошові потоки слід координувати таким чином, щоб у будь-який час підприємство було спроможним виконати свої поточні платіжні зобов’язання. Цього можна досягти дотриманням фінансової рівноваги в довгостроковому періоді. Фінансова рівновага передбачає, що грошові надходження підприємства задовольняють або перевищують потребу в капіталі для виконання поточних платіжних зобов’язань. Доцільним при цьому вважається розрахунок показника дюрації, який характеризує середньозважений строк непогашеної заборгованості за основною сумою боргу та процентами. Слід враховувати також можливості пролонгації повернення фінансових ресурсів, санкції за порушення умов залучення коштів тощо. У разі, якщо фінансовим менеджментом підприємства неправильно розраховані строки залучення та використання капіталу або якщо вони порушені через погіршення умов діяльності підприємства (зменшення обсягів реалізації, неврахування інфляції при формуванні відпускних цін, високий рівень невиправданої дебіторської заборгованості, непередбачені штрафи за порушення податкового законодавства тощо), то фінансова рівновага порушується і підприємство не в змозі виконати свої платіжні зобов’язання. Якщо неплатоспроможність є стійкою, то це стає підставою для порушення справи про банкрутство підприємства.

Структура капіталу (незалежність). Вдаючись до тієї чи іншої форми фінансування, слід прогнозувати, яким чином вона вплине на рівень автономності і самостійності підприємства у разі використання коштів, збереження інформаційної незалежності та контролю над підприємством у цілому. Окрім цього, необхідно виявляти можливі ризики, зокрема ризик структури капіталу.

Накладні витрати, пов’язані із залученням коштів. Наприклад, емісійні витрати, витрати на обов’язкові аудиторські перевірки, витрати на обов’язкову публікацію звітності в засобах масової інформації тощо.

Мінімізація оподаткування. Доцільно вибирати ту форму фінансування, яка дасть найбільший ефект з погляду зменшення податкових платежів. Звичайно, податковий фактор слід розглядати в контексті його впливу на вартість залучення капіталу в цілому. Наприклад, при мобілізації коштів шляхом збільшення статутного капіталу слід враховувати, що пов’язані з цим накладні витрати зменшують об’єкт оподаткування, однак дивіденди, які є платою за використання власного капіталу, сплачуються за рахунок чистого прибутку після оподаткування. Натомість проценти за користування позичками відносяться на валові витрати. Разом з тим, податкові переваги, які можуть проявлятися при залученні позичкового капіталу, слід зіставляти із фінансовими ризиками, які при цьому виникають. Використовуючи як джерела фінансування нерозподілений прибуток, підприємство практично уникає затрат на мобілізацію коштів, однак на реінвестування може спрямовуватися лише прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства після оподаткування. Тут слід також враховувати рівень оподаткування розподіленого та нерозподіленого прибутку, ставки оподаткування доходів фізичних осіб.

Максимізація доходів власників (дивідендна політика). Згідно з цим критерієм усі рішення менеджменту підприємства, в т. ч. рішення у сфері фінансування, повинні спрямовуватися на досягнення головної мети діяльності суб’єкта господарювання – максимізації доходів власників.

Як доповнення до наведених критеріїв зазначимо, що з позиції підприємства – об’єкта інвестування власний капітал є менш ризиковим порівняно з позичковим. Для капіталодавців, навпаки, перебувати в статусі кредитора підприємства є менш ризиковим, ніж як власник, що зумовлено особливостями законодавства про банкрутство та деякими іншими чинниками.

1.3 Моделі прийняття фінансових рішень

Будь-яке фінансове рішення супроводжується двома типами завдань невизначеності:

· незнанням інформації про майбутній стан ринку;

· невизначеністю у процесі класифікації рівня фінансових параметрів.

Перший тип завдань невизначеності зводиться до вирішення завдань прогнозування, другий – завдань розпізнавання.

Методами фінансового прогнозування є:

· економетричні моделі, що описують динаміку показників фінансового плану залежно від факторів, що впливають на економічні процеси;

· метод кореляційно-регресійного аналізу;

· метод безпосередньої експертної оцінки тощо.

На жаль, у завданнях прогнозування та розпізнавання фінансових параметрів із застосуванням імовірнісних методів прогнозування цілком не вдається знайти чіткі рішення.

Формалізми теорії нечітких множин є ефективним інструментом розв’язку завдань з інформаційною невизначеністю при прийнятті фінансових рішень. Арнольд Кофман, Джеймс Баклі вперше запропонували серйозне застосування нечітких множин в економіці, в Росії ж О. Недосєкін вперше застосовував методи, присвячені нечітким моделям для фінансового менеджменту.

Завдання управління фінансами, де нечіткі моделі знаходять своє належне застосування, можуть бути представлені наступними фінансовими предметними галузями.

Комплексний фінансовий аналіз і прогнозування банкрутства. При проведенні лінгвістичної класифікації рівня фінансових показників за шкалою "дуже низький", "низький", "середній", "високий", "дуже високий" можна ввести лінгвістичні змінні з їх множиною значень і відповідними функціями належності.

Інвестиційне проектування. При розробці бізнес-плану можна подати вектор чистих грошових потоків за періодами інвестиційного планування, а також рівнями дисконтування потоку для кожного інтервалу.

Cкоринг цінних паперів. Застосовуючи ту ж схему оцінки, що і для комплексного аналізу фінансового стану підприємства, можна побудувати нечітку комплексну оцінку якості цінних паперів емітента, з переходом на рівень брокерської рекомендації про купівлю/продаж цих паперів.

Підхід до вирішення економічних завдань, що базується на нечітких множинах знайде своє застосування у страховому бізнесі, у банківській справі і в інших напрямах фінансового менеджменту. Моделі до прогнозування банкрутства, інвестиційного проектування, скорингу цінних паперів можуть бути легко адаптовані під специфіку конкретних завдань, що виникають у процесі управління фінансами.


2. Фінансові рішення в умовах інфляції

2.1 Методи оцінки та прийняття фінансових рішень в умовах інфляції

Оцінка грає виключно важливу роль в обліку і представленні звітності. Застосовуючи ті або інші оцінки, можна формувати специфічну картину про майновий і фінансовий потенціал господарюючого суб’єкту і тим самим впливати на фінансові рішення відносно цього суб’єкту. Як відомо, основоположним і поширеним принципом ведення бухгалтерського обліку є оцінка об'єктів обліку по собівартості. В умовах інфляції подібні оцінки можуть значно відрізнятися від поточних ринкових оцінок. Тому, з позиції відповідності вартісної оцінки активів підприємства їх ринковій ціні, бухгалтерська звітність недостовірна, що ускладнює роботу фінансового менеджера.

Існує і інша причина, яка викликає не стільки недостовірність звітних даних, скільки їх варіантність. Це можливість вживання різних методів оцінки і обліку, дозволених нормативними документами і що по-різному впливають на результатні показники і звітність. Відразу ж відзначимо, що слово достовірність тут не слідує розуміти буквально. Воно використовується лише для характеристики міри відповідності облікової і поточної оцінок. Вживання тих або інших методів, з однієї сторони, обумовлюється ситуацією з поточними і прогнозованими цінами, а з іншою сторони, дає можливість регулювати звітні дані в визначених межах.