Облік фактору інфляції при прийнятті фінансових рішень (стр. 3 из 4)
В основі розуміння причин і доцільності вживання того або іншого методу оцінки при наявності цін, що коливаються, лежить класифікація об’єктів бухгалтерського обліку на монетарні і немонетарні. В умовах інфляції політика управління цими активами розрізняється; крім того, по-різному оперують оцінками цих активів при негативному впливі інфляційних процесів, наприклад, в ході переоцінки при складанні аналітичного балансу в поточних цінах. Охарактеризуємо деякі загальні підходи до управління активами в умовах інфляції і віддзеркалення їх у звітності. При обговоренні активів фірми традиційно відособлюються самостійні об'єкти обліку, найбільш істотні в контексті віддзеркалення її поточного фінансового стану, – основні засоби, виробничі запаси, дебіторська заборгованість, грошові засоби і їх еквіваленти.
2.2 Облік інфляції при прийнятті фінансових рішень
Інфляція – це знецінення грошей через порушення їх кількості в обігу, перенасичення обігу грошима і, як наслідок, зростання цін на товари та послуги, розбалансування економіки, створення для підприємств якісно нових специфічних умов функціонування.
Коли рівень зростання цін порівняно невеликий (у межах 4-12 % на рік), підприємства починають відчувати потребу в певному коригуванні своїх дій у сфері управління фінансовими ресурсами.
Підприємства швидко вкладають вільні гроші в матеріальні активи і цим, між іншим, стимулюють розвиток інфляційного процесу. Зростає попит і зростають ціни на засоби виробництва, предмети споживання, в результаті підприємства підвищують договірні ціни на свою продукцію для збереження рівня дохідності.
За гіперінфляції (темпи зростання цін перевищують 100 відсотків на рік) успішна діяльність підприємств починає залежати не лише від їхніх власних зусиль, а й від зовнішнього середовища, діяльності інших суб’єктів господарювання, діяльності держави.
Аналіз роботи підприємства за умов інфляції натрапляє на певні труднощі тому, головне, що зміни цін, зміни вартості активів і пасивів не знаходять належного відображення у бухгалтерській звітності.
Але існує можливість вимірювання впливу інфляції за використання таких показників:
· рівень інфляції;
· індекс інфляції.
Рівень цін відображає зростання цін за певний період у відсотках. Індекс інфляції відображає, у скільки разів зросли ціни за певний період. Якщо середні ціни на продукцію для розрахунку рівня інфляції в кінці періоду позначити як Ц1, а на початку періоду – Ц0, то рівень інфляції визначатиметься формулою:
,а індекс інфляції:
Так, якщо, наприклад, ціна однієї групи виробів у кінці певного періоду становила 200 тис. грн.., а на початку його – 160 тис. грн.., то рівень інфляції виражатиметься як
, а індекс інфляції – 
, або 
.Індекс інфляції, що розраховується за місяцями, визначається за формулою:
.Якщо визначається індекс інфляції за рік, а рівні інфляції не змінюються щомісяця, то користуються формулою:
.Рівень інфляції за цей період (рік) визначається за формулою:
.Так, якщо рівень інфляції (місячний) протягом року становить 4%, індекс інфляції буде:
, а рівень інфляції за рік становитиме 48 % 
.Якщо підприємство має вільні грошові засоби і хоче їх розмістити в комерційному банку на депозит, йому треба розрахувати реальну суму депозиту з відсотками, рівень інфляції і реальний дохід.
Для того, щоб визначити реальний дохід, необхідно розрахувати суму внеску з відсотками з урахуванням купівельної спроможності (інфляції) для ставки простих відсотків за такою формулою:
,де Сі – сума з урахуванням інфляції;
С – сума інвестування в цінні папери або інші фінансові операції;
in – відсоткова ставка за n-й період.
Наприклад, суму в розмірі 300 млн. грн. розміщено в комерційному банку на депозит строком на один рік під 30 % річних, причому рівень інфляції за рік становить 40 %.
Сума на кінець року з відсотками дорівнюватиме 390 млн. грн.. (300*1,3), а сума з урахуванням інфляції становитиме Сі = 278,5 млн. грн.
.У цьому разі власник суми зазнає прямих збитків у 111,5 млн. грн.. (390-278,5). Отже, щоб мати реальні доходи, необхідно, щоб рівень дохідності фінансових операцій перевищував рівень інфляції.
3. Процедура прийняття фінансових рішень з проблемних питань
3.1 Методи прийняття рішення щодо подолання проблемних ситуацій
Існує ціла теорія прийняття фінансових рішень. Ця теорія стоїть на ґрунті визнаних показників, за допомогою яких оцінюються альтернативи для їх подальшого зіставлення. Але в реальній практиці просте використання цих показників часто не дозволяє досягти обґрунтованого рішення через те, що конкретна ситуація є дуже складною і багатогранною. На рішення впливають різні фактори, частину з яких важко формалізувати і без застосування систематизованого підходу легко помилитися. Особа, яка приймає рішення, в таких обставинах може відчувати невпевненість або знаходитись під неприємним враженням від того, що вона не в змозі ґрунтовно довести свою позицію до інших осіб. Такі ситуації часто трапляються при прийнятті рішень щодо проблемних активів як в організаціях, які залучили кошти для своєї комерційної діяльності, так і у фінансових установах, наприклад, банках. Фінансування проектів невід'ємно пов'язано з ризиком, тому виникнення проблемних активів є цілком природним. Проте, якщо на етапі прийняття рішення про залучення (або надання) коштів процедура в багатьох організаціях є зрозумілою і добре відпрацьованою, то на етапі, коли з проекту виникли суттєві проблеми, прийняття рішень іноді виглядає як "хаотично-інтуїтивне шаманство". Рішення, що потребують визначення, на цьому етапі можуть стосуватись схеми реструктуризації заборгованості, стратегії реалізацій заставного майна тощо.
Ключовим пунктом виступає застосування методів, які "крок за кроком" дозволяють визначитись з найбільш доцільним шляхом виходу з тієї чи іншої проблемної ситуації.
Існують два визнаних у світі методи прийняття "крок за кроком" рішення щодо подолання проблемних ситуацій:
· Гарвардський кейс-метод вирішення проблем;
· Метод Кепнера і Трего.
Гарвардським кейс-методом вирішення проблем широко користуються, зокрема, юристи США. Він може бути застосований в умовах, коли основну роль у проблемній ситуації відіграють юридичні або так звані "людські" фактори. Цей метод дозволяє розглянути і проаналізувати різні альтернативи вирішення проблемної ситуації (які здебільшого складно формалізувати) і за логікою послідовно визначитись з найкращою альтернативою. Процедура складається з шести послідовних кроків: визначення центральної проблеми; визначення факторів, що стосуються ситуації; визначення альтернативних варіантів вирішення із зазначенням переваг і недоліків кожного з них; аналіз і зіставлення альтернатив; формулювання висновків; визначення щодо дій.
Визначення центральної проблеми в конкретній ситуації часто є найбільш складною і важливою ланкою. Якщо центральна поточна проблема визначена правильно, можуть бути знайдені чисельні шляхи її вирішення. Але в разі помилкового визначення центральної проблеми навіть відмінне рішення не виправить ситуації. Тому так важливо визначитись з проблемою, яка є основною для певної ситуації.
Однією з головних помилок тут може стати зазначення симптоми замість саме проблеми. У багатьох випадках існує декілька проблем, але треба з'ясувати, яка з них є центральною (визначальною). Якщо ретельний аналіз показав, що в певній ситуації існує більше ніж одна центральна проблема, треба розглянути кожну з них за наведеною процедурою окремо.
Визначення факторів, що стосуються ситуації, охоплює не тіль-ки з'ясування фактів, але й прогнозів і навіть припущень. Важливо тільки, щоб всі ці фактори дійсно мали відношення до поточної ситуації.
Визначення альтернатив передбачає, по-перше, складання списку шляхів вирішення центральної проблеми, а, по-друге, таблиці переваг і недоліків кожної з них. На цьому етапі нерідко доводиться повернутись назад і дещо модифікувати формулювання центральної проблеми.
Аналіз і зіставлення альтернатив передбачає ретельну оцінку альтернатив під кутом визначених факторів. Протягом виконання цього кроку додаткові фактори можуть бути з'ясовані, що призведе до необхідності їх зазначення у відповідному списку. У фокусі цього етапу процедури знаходиться порівняння переваг і недоліків різних альтернатив. Наприклад, недоліки певного шляху дій можуть бути несуттєвими за рядом відповідних факторів, або, скажімо, певна альтернатива може мати дуже важливі переваги.