§ 2.Класифікація ігор
Немає більш різноманітного явища у шкільній педагогіці, як гра, багата як за змістом, характером, так і за формою. Протягом двох сторіч наукова педагогіка прагне якнайменше класифікувати дитячі ігри.
Одна з перших класифікацій належить К. Грасу. Він поділяє ігри на дві групи: експериментальні або ігри спеціальнихфункцій. До першої групи належать сенсорні, моторні, інтелектуальні, афективні ігри, вправи волі. До другої групи належать різні ігри, у яких вправляються часткові здібності, необхідні для застосування у різних сферах життя (суспільного, сімейного).
Відомий німецький психолог В. Штерн поділяє ігри на два види: індивідуальні та соціальні. При цьому він спирається на вихідне положення своєї теорії конвергенції про необхідність розвивати внутрішні сили дитини, її здібності і одночасно враховувати вплив середовища, в якому дитина перебуває. Штерн вважає , що зовнішній фактор соціального оточення дає лиш матеріал для гри, вибір якого визначається інстинктивно.
Сучасний американський дослідник К. Гарвей виділяє такі види ігор:
1. Ігри з рухами і взаємодією, що найбільш яскраво відображають надлишок енергії та емоційний настрій дітей; ,
2Лгри з предметами, що починаються з маніпуляції, далі - практика і тренування до повного удосконалення.
3. Мовні ігри - створення дітьми римованих творів, які не мають точного смислового змісту (пісеньки, лічилки, приказки, жарти);
4.Ігри з правилами;
5. Ритуальні ігри, засновані на рухах, ігрових предметах, мові, соціальній умовності.
С. Русова наголошує на значенні народних ігор як прадавнього результативного засобу виховання і навчання дітей. Народні ігри - багата скарбниця народної мудрості, досвіду поколінь у ті часи, коли не існувало наукової педагогіки.
Використання їх у педагогічному процесі - сьогодні чи не найактивніша проблема, адже ми прагнемо створити найефективніші умови для навчання і виховання дітей молодшого шкільного віку.
К.Д. Ушинський закликав звертати увагу на народні ігри, розробляти це багате джерело, організовувати їх і творити з них найкращий і могутній виховний засіб. Та народні ігри до цього часу не мають наукової класифікації і використання в основному за призначенням: з розвитку мови дітей, на ознайомлення з природою, життям і працею дорослих тощо.
У сучасній педагогіці прийнята така класифікація ігор: ігри творчі та ігри з правилами. До першої групи належать сюжетно - рольові ігри (сімейні , побутові, суспільні), будівельно-конструктивні на теми літературних творів (драматизації, інсценування).
До другої групи належать рухливі (великої, середньої, малої рухливості); сюжетні, ігри з предметами; за переважанням одного основного руху; з бігом, стрибками , тощо; ігри -естафети та дидактичні ігри (словесні, друковані). Окрему групу становлять народні ігри: забави, рухливі, дидактичні, обрядові.
Дана класифікація є досить умовною. Не слід вважати, що у творчих іграх відсутні правила, а ігри з правилами включають елементи творчості. Без правил не можлива будь - яка спільна діяльність.
Головна ознака, що дозволяє розділити ці дві великі групи ігор, та, що у творчих іграх активність, творчість дітей спрямована на виконання задуму, розвиток сюжету, а в іграх з правилами - на вирішення завдань і виконання правил.
§ 3. Творча гра, її значення й особливості використання в навчально–виховному процесі
Молодший шкільний вік - це період інтенсивного фізичного і психічного розвитку, формування здібностей, характеру, активного оволодіння соціально виробленими правилами і нормами поведінки.
Особливе місце посідають ігри, що створюються самими дітьми, їх називають творчими, тому що ігрова діяльність має яскраво виражений самодіяльний і творчий характер.
Творчі ігри - це такі ігри, в яких виявляються образи, що містять в собі умовне перетворення навколишнього. Головною ознакою, центром творчої гри є наявність уявлюваної ситуації, яку створює дитина замість реальної і діє в ній, виконуючи певну роль, відповідно до тих знань, які вона при цьому надає оточуючим предметам.
У творчій грі все "нібито", "умисно", але в цьому умовному оточенні, що створюється уявою, багато справжнього: ігрові дії гравців завжди реальні, їх почуття дуже щирі.
Завдяки ігровій уявлюваній ситуації дитина вчиться мислити про реальні речі і дії. З цією особливістю пов'язане і виникнення задуму в грі. Поява задуму, пошуки засобів для його реалізації мають зв'язок із розвитком творчої уяви і означають перехід до творчої діяльності.
Відображенняоточуючоїдійсності відбувається шляхом прийняття на себе певної ролі. Однак дитина наслідує образи не повністю через те, що не має реальних можливостей для дійсного виконання операцій прийнятої ролі. Тому у творчій грі вона виконує символічні дії ("нібито"), реальні предмети замінює ігровими або умовно тими предметами, яким приписує необхідні функції: наприклад, кубик - "чашка", полиця - "коник" та ін.
У молодшому шкільному віці формуються індивідуальні та спільні ігрові інтереси, що виражаються у безпосередньому емоційно - пізнавальному відношенні до гри чи ігрового предмета, прагненні дитини виразити те, що вона пізнала, потребі займатися цією діяльністю.
Ігрові інтереси сприяють розширенню досвіду дитини, її розумовому розвитку збагаченню і поглибленню знань, формуванню моральних уявлень.
Показниками розвинутого ігрового інтересу можна вважати:
- тривалу зацікавленість дитини грою: розвитком сюжету і виконання ролі;
- бажання дитини приймати на себе певну роль;
- наявність улюбленої ролі;
- небажання закінчувати гру;
- активне виконання дитиною всіх видів робіт (ліплення, малювання, зведення споруд, тощо) з виготовленням іграшок і атрибутів, пов'язаних з метою гри;
- бажання ділитися з однолітками і дорослими своїми враженнями після закінчення гри.
Творчій грі притаманні специфічні мотиви. Дітей спонукає до гри прагнення пізнавати нове, брати участь у житті дорослих, прагнення до наслідування, самостійності, бажання зводити споруди з різних матеріалів, радість усвідомлення своїх можливостей.
Мотиви змінюються з віком дітей, визначаючи зміст ігор. Якщо дитину дошкільного віку спонукає до гри дія з привабливими для неї предметами, то для дітей молодшого шкільного віку основною спонукальною причиною є відтворення стосунків в які вступають одне з одним дорослі, що зображуються в грі. У дослідженні І. Власової показано, як змінюються мотиви вибору гри, коли у дітей виховується інтерес до різних професій, розуміння значення праці. Дошкільників приваблює зовнішня сторона ролі, тоді як діти молодшого шкільного віку обирають сюжет гри і роль, керуючись своїми інтересами, мріями про майбутню власну діяльність.
Педагогічна цінність творчої гри полягає і в тому, що в самому процесі, крім взаємин, визначених змістом, взятою на себе роллю чи правилами, між дітьми виникають стосунки іншого типу - реальні, дійсні, коли діти домовляються" про гру, розподіляють ролі, контролюють виконання правил, тощо. У творчих іграх діти відтворюють взаємини, пов'язані з роллю, з позиції власного досвіду, який може бути і негативним, або ж ухиляються від небажаних для себе дій чи виконують їх, керуючись егоїстичними інтересами.
Творча гра є школою моралі, але не моралі в уявленні, а моралі в дії. Моральні якості, сформовані в грі, впливають на поведінку дітей у повсякденному житті. Водночас моральні норми і правила, засвоєні в процесі спілкування дітей один з одним і з дорослими, набувають подальшого закріплення в грі.
Творча гра тісно пов'язана з дитячою працею, яка виникає і розвивається на її основі. В грі часто поєднуються образотворча, конструктивна та інші види діяльності, що не тільки збагачує її, але й сприяє вихованню у дітей інтересу до праці, прагнення самим брати в ній участь, турботливого ставлення до інших. Творча гра є важливим засобом розумового виховання, формування фундаментальних психічних процесів (сприймання, мислення, мовлення, пам'яті, уяви).
Творча гра широко використовується і як засіб естетичного виховання, оскільки діти відображають оточуючий світ через ролі, образи. Творчі ігри сприяють розвитку художнього смаку. При цьому яскраво виявляються і розвиваються здібності до музики, декламування, танців.
До складу творчих ігор входять сюжетно-рольові ігри , ігри - драматизації, ігри на теми літературних творів, будівельно-конструктивні ігри.
§4. Шляхи педагогічного керівництва творчими іграми
Педагогічнекерівництвоіграми передбачає знання основних вікових та індивідуальних особливостей розвитку дитини, формування її особистості, а також знання розвитку ігрової діяльності в усі вікові періоди. Л. Семушина виділяє основні вміння, якими повинен володіти вихователь, здійснюючи керівництво іграми дітей:
1) аналітичні - вміння аналізувати і діагностувати рівень розвитку ігрової діяльності дітей. Слід враховувати групу дітей в цілому і кожну дитину окремо. Таку оцінку вихователь може зробити лише на підставі постійних спостережень за іграми дітей;
2) проектувальні (конструктивні) - вміння проектувати рівень розвитку ігрової діяльності дітей, якої б вихователь бажав би досягнути як для колективу в цілому, так і для окремих дітей;
3) організаторські та комунікативні - вміння організувати дітей, провести щирий інтерес до дитячої гри, включитись у неї на головних або другорядних ролях, впливати на її хід пропозицією, порадою, питанням.
Гра в процесі свого розвитку проходить ряд вікових етапів, кожний з яких вимагає специфіки змісту педагогічного керівництва. Разом з тим, на кожному етапі вплив вихователя має спільні риси.