По перше: це планомірна педагогічно активна організація практичного досвіду дитини, коли на основі життєвих вражень вона засвоює зміст дій людей, призначення предметів. Дитина повинна бути активним учасником пізнання дійсності, а не стороннім спостерігачем.
По-друге: вихователь організовує навчальні ігри (ігри - зайняття, ігри - інсценування, показ зразка ігрових дій, ігри - драматизації), в процесі яких виділяє для дітей головне в подіях, в яких вони беруть участь або які спостерігають. У цьому процесі дитина вчиться проводити свій реальний життєвий досвід в ігровий умовний план, ставити ігрові задачі і вирішувати їх.
По - третє: вихователь своєчасно змінює ігрове середовище, підбір ігрових предметів та ігрового матеріалу, зміст відроджує в пам'яті дитини недавні враження, отримані при ознайомлені з оточуючим, спрямовує на самостійне вирішення ігрової задачі, спонукає до різних способів відтворення дійсності.
По - четверте: в процесі гри вихователь організовує з дітьми спілкування, спрямовуючи на формування прогресивних для кожного вікового періоду ігрових способів дій. Створюючи проблемні ситуації вихователь непрямими прийомами (порадою, запитанням, підказкою) впливає на задум гри, розвиток сюжету, ускладнення способів відображення дійсності.
Керуючись іграми дітей молодшого шкільного віку, вихователь повинен сприяти сталості задуму гри, розвитку його у повний сюжет. Його рольова участь в іграх дає можливість об'єднати декількох дітей для спільної гри, збагатити задум та ігрові дії, а його запитання, звернені до дитини як до персонажа, сприяють становленню сюжетно - рольової гри.
Керівництво іграми дітей полягає у збагаченні змісту ігор, формуванні різних способів рольової поведінки, вміння підтримувати дружні стосунки.
Застосовуючи різноманітні прийоми (запитання, пораду, коротенькі бесіди про зміст гри, що має відбутися, про розподіл ролей у ній, тощо), вихователь поступово формує у дітей уміння організовувати спільні ігри. У цьому віці взаємини дітей концентруються навколо ролі і виконання правил, що випливають з неї. Тому особливо важливо, що ці правила відповідали справжнім людським стосункам і почуттям.
Крім цього вихователю необхідно звернути особливу увагу на формування у дітей умінь - спільно будувати і розвивати сюжет, розуміти партнерів по грі і узгоджувати свої дії з їхніми. Для вирішення цього питання доцільно організувати:
1) спільний переказ знайомої казки або оповідання; в якому діє правило черговості. Керівництво вихователя полягає у визначенні моменту зміни розповідача і нагадуванні подальшого ходу подій, якщо діти забили його;
2) спільне придумування казки або оповідання, які у подальшому використовуються як ігрові сюжети. Такі ситуації слід організовувати з парою дітей, враховуючи при цьому їхні симпатії і рівень ігрової діяльності.
3) після того, як діти запам'ятали сюжет, вихователь може запропонувати розіграти його. Це є необхідною умовою для накопичення досвіду елементарної рольової поведінки. При цьому вихователь спирається на знання дітей, вчить по - різному комбінувати їх (фантазувати, уявляти, тощо).
Педагогічна цінність гри значною мірою залежить від забезпечення можливості "дограти", вирішити ігрову задачу. Як вважає О. Усова, кінець гри, як і казки, повинен бути емоційним. Для дітей має виховне значення переключення в ігровій формі від гри до навчання.
§ 5. Сюжетно-рольова гра та її виховні можливості
Для дітей молодшого шкільного віку навколишня дійсність, і особливо, світ дорослих є надзвичайно привабливим. У дитини з'являється потреба дяти так, як дорослі, робити все "самій". Однак вона не може включитися до "дорослої" життєвої ситуації (Л. Виготський), їй бракує відповідних умінь, знань і навичок. Суперечності між прагненням все зробити самій і реальними можливостями спонукають дитину здійснювати свої бажання у формі рольової гри.
Результати досліджень (Р. Жуковська, Т. Марокова та ін.) свідчать про те, що дитина перетворює засоби дій дорослих на зміст власних, створюючи спеціальні ігрові умови, відтворюючи діяльність дорослих та їхні взаємини.
Розвиток рольової гри виявляється, насамперед, у виникненні нових сюжетів. Сюжет - це та область дійсності, що відтворюється в грі. Сюжети ігор дітей надзвичайно різноманітні і відображають конкретні умови їх життя (соціально - історичні, побутові, тощо).
Залежно від сюжету ігри поділяються на три групи:
1) побутові (відображають побут сім'ї, дитячого садка);
2) на теми праці;
3) із суспільною тематикою.
На розвиток сюжетів великий вплив справляє ознайомлення дітей з навколишньою дійсністю. Сюжети будуть тим різноманітніші, чим багатші знання дітей про навколишній світ.
Протягом молодшого шкільного віку, з одного боку, урізноманітнюються сюжети ігор, з іншого - виявляється тенденція до збільшення тривалості одного й того ж сюжету. Діти можуть збагачувати гру новим змістом, надавати їй іншого спрямування, завдяки поглибленню і розширенню знань, розвитку мислення, уяви.
Під змістом гри розуміють те, що відтворюється дитиною як центральний характерний момент діяльності і стосунків між дорослими. Дитина відображає в грі предметну трудову діяльність дорослих (приготування їжі, ремонт квартири) або стосунки між людьми і суспільну суть їх діяльності (лікар уважно вислуховує своїх пацієнтів, призначає лікування). Конкретний характер взаємин між людьми, що відтворюються в грі, може бути різним. Це і співпраця, взаємодопомога, турбота один про одного, але це можуть бути і моменти ворожості і грубості, жорстокості та ін., що залежить від конкретних соціальних умов життя і виховання дитини. Отже, .одні і ті самі сюжети, що розігруються дітьми, можуть бути різними за змістом.
У грі дитина щиро передає свої почуття, переживання. У зв'язку з розвитком ігрового задуму дитячі почуття стають більш усвідомленими, складними. Гра є і засобом формування почуттів. І. Сєчєнов дав фізіологічне обґрунтування значення гри для формування почуттів дитини, довів, що ігрові переживання залишають глибокий слід в її свідомості.
Для виконання задуму діти користуються різними способами: словом, власними діями, предметами-замінниками, зведенням споруд, тощо.
Д.Ельконін у структурі рольової гри виділяє такі компоненти:
- ролі, що беруть на себе діти в процесі гри;
- ігрові дії, за допомогою яких діти реалізують обрані ролі;
- ігрове використання предметів, при якому реальні предмети замінюються ігровими;
- реальні стосунки між дітьми, що виражаються в різних репліках, зауваженнях, за допомогою яких регулюється весь хід гри.1
За спостереженнями О. Усової, ролі можуть здійснюватися в різних формах: простих,- рухах, міміці, розмові без супроводу дією, в діях, що супроводжуються відповідними мовними висловлюваннями. Крім цього, роль може виконуватися дитиною "за себе", " за ляльку" або одночасно "за себе" і "за ляльку".
Виконуючи роль, дитина підкоряється певним правилам поведінки, що витікають з прийнятої ролі. Вони встановлюються самими дітьми і є правилами внутрішнього самообмеження, самовизначення.
Розділ II. Аналіз результатів дослідницько-експериментальної роботи
§ 1. Дослідження виховних можливостей гри вченими
Вихідні, положення зарубіжних теорій щодо положення, суті, значення гри для дитини поширюється і на проблему використання її як засобу розвитку дитини молодшого шкільного віку. Так, З.Фрейд розглядав гру як засіб вираження дитиною інстинктів, бажань, прагнень, які вона не може реалізувати у безпосередньому житті. А. Адлер вважав, що в грі дитина самоутверджується, задовольняючи своє прагнення до влади і могутності, яке дорослі пригноблюють. Сучасні теорії "ігротерапії вважаються цінними на підставі, що доводять - за допомогою гри нормалізуються стосунки дитини з навколишньою дійсністю. Гра змінює негативізм, ліквідує егоїзм, вередування, тощо.
Питання про виховні можливості гри розглядається у роботах А. Виготського та вчених його школи (О. Запорожець, Д. Ельконін, О. Усова та ін.). Вони вважають, що функцію засобу виховання гра виконує лише тоді, коли спрямовується дорослим, коли нею керують.
Питання виховних чинників змісту дитячих ігор досліджувала Д. Меджерицька. Вона показала, відображення дитиною в грі взаємин дорослих і явищ суспільного життя - шлях більш глибокого пізнання навколишньої дійсності, вираження прагнення брати участь у житті дорослих. Колегами школи Д. Меджерицької розроблено такі проблеми, як формування ігрового колективу під впливом повноцінної ігрової діяльності (В. Воронова), виховання організованості дітей у творчій ігрі (А. Матусик), виховання інтересу до праці дорослих (І. Власова), до школи (В. Гелло) та ін.
Важливий напрямок досліджень - місце гри у педагогічному процесі. Н. Мчедлідзе визначає, що гра виступає у різних функціях: як засіб виховання; одна з форм організації навчання; форма організації виховання; метод і прийом навчання дітей.
Значення змісту ігор та його розвиток у молодшому шкільному віці досліджено у роботах Р. Жуковської та її учнів. У книзі " гра та її педагогічне значення" вона детально розглядає ігри з лялькою як вид побутових ігор, ігри з іграшками - тваринами, соціально-виробничі ігри, ігри на теми літературних творів, драматизації. Вплив їх на формування у дітей інтересу до явищнавколишнього життя дослідили Л. Беляєва, М. Богомолова, Г. Григоренко.
Новий сучасний напрям досліджень - роботи, присвячені проблемі гри як діяльності та стосунків, що складаються у ній(Н. Михайленко, Н. Короткова).
Сучасна українська наукова школа гри професора Л. Артемової досліджує проблеми формування суспільної спрямованості дитини у грі, розвитку моральних відносин у творчих іграх та ін. Встановлено, що гра містить значно більше можливостей для формування моральних відносин школярів, ніж будь - яка інша діяльність, оскільки мотиви її мають велику спонукальну силу і дітям зрозуміле співвідношення мотиву і мети гри. Встановлено фактори, які сприяють засвоєнню дітьми зразків моральної поведінки: прагнення до спілкування з однолітками, суспільні інтереси і мотиви.