Смекни!
smekni.com

Навчання та виховання на ідеях гуманізму (стр. 5 из 8)

Мішель Монтень (1533-1592 рр.) в своїй праці "Досліди" критикує схоластові, розглядає людину як вищу цінність і пропонує навчання через практику. Монтень бачить в дитині природну індивідуальність. Піддавав критиці середньовічну школу. Був переконаний, що традиційне навчання не приносить великої користі. Він радив, аби більше говорив учень і більше слухав вчитель. Необхідно виховувати звичку досліджувати навколишній світ, аби учні всі перевіряли на практиці. Монтень застерігав тому, аби давали енциклопедичну освіту.

В процесі навчання слід знайомити дітей з духовними цінностями, які, перш за все, поміщені в античній спадщині.

З Італії і Франції педагогічний рух гуманістів перекинувся в останні країни Європи. Серед представників цього руху такі крупні діячі як: Еразм Роттердамський, Хуан Луіс Вівес, Томас Мор, Рудольф Агрікола, Ульріх фон Гуттен і ін.

Томас Мор (1478-1533р.) написав роботу "Острів утопія". В центрі своєї утопічної теорії ставив людину, яка має право на всесторонній, гармонійний розвиток. Мор здобув славу як учений, гуманіст, поет. У своїй утопії Томас Мор в людській діяльності виділяв суспільну і особисту сторони (чуйність, любов до праці). Виховання високої моральності - первинне завдання. Проголошувалася свобода віросповідання. Слід виховувати у дусі моралі що відповідає інтересам суспільства і людини окремо. Томас Мор відкидав жорстокість і грубість середньовічної школи. Лише освічена людина здатна добитися щастя. Мор підкреслював обов'язковість участі дітей і дорослих в праці. Чоловіки і жінки утопії рівні в праві на освіту. Мор бачив в загальній освіті нескрушуваність суспільства. Противник схоластики Мор підкреслював, що шкільна освіта повинна спиратися на дослідні знання. Особливу увагу Т.Мор приділяв проблемі жіночої освіти. Він пропонував навчання на рідній мові. Слід було викладати: читання, арифметику, музику, природознавство. Сповідався принцип вільної освіти і самоосвіти. По суті, Томас Мор і Томазо Кампанелла були соціалістами-утопістами, а Вітторіно де Фельтре, Франсуа Рабле, Мішель Монтень - педагогами-гуманістами. Але між ідеалами Відродження і реальними умовами виховання і освіти існувало величезне протиріччя. Звичайно, ідеї Відродження зробили благотворний вплив на розвиток школи і педагогіки. В той же час вони не могли бути реалізовані повною мірою: носили утопічний характер. Багато ідей просто було вихолощено. Наприклад: у першій половині XVI ст при поширенні філологічної освіти.

У XVI ст в Західній і Центральній Європі розвернувся широкий суспільний рух Реформації, що набув форми боротьби проти римсько-католицької церкви. Виділялися такі мислителі: Матюрен Кардьер, Мартін Лютер, Вуликам Тіндель і ін. Реформація проголосила принцип індивідуальності. Церква, у свою чергу, використовувала інквізицію. Контрреформацію очолив орден єзуїтів в 1534 р. Розвернулася широка боротьба, яка негативно відбилася на всьому розвитку школи і освіти.

1.2 Становлення та розвиток навчально-виховної системи за ідеями Г.Ващенка

У критиці стану освіти в СРСР Г. Ващенко окреслив парадоксальність ідей про безкласовість радянського суспільства і водночас формування нових класів та кастовості, інакше кажучи, поворот до дореволюційного стану. Ващенко в основу системи освіти в самостійній Україні ставить подолання більшовицької системи, її тоталітарного характеру, що спрямовували освіту і виховання підростаючого покоління як знаряддя у боротьбі за опанування світу. Г. Ващенко рішуче виступав проти методів рефлексології, поширених у СРСР, у тому числі й е Україні, у вихованні молоді, вважаючи їх насильством над психічними процесами людини. "До того ж у виховній системі України були відсутні національні моменти, — констатує Г.Г. Ващенко, — що призводило до денаціоналізації, а при тому робився наголос на вихованні інтернаціоналізму в його російському розумінні. Нарешті, освіта в УРСР була позбавлена елементів гуманістичних наук і зводилася до технічно-професійного характеру, про що дбали школи соціального виховання і професійного спрямування".

Така система освіти не могла відповідати потребам українського народу, який століттями плекав духовні вартості, що втілювалися в його високій культурі, літературі і мистецтві, а також стали основними складниками побуту широких народних мас.

Виходячи з цього, Г. Ващенко будує українську національну систему освіти, головними елементами якої е такі: її ідеалістичне світосприймання, яке відкидає більшовизм з його матеріалізмом і атеїзмом; християнська мораль як основа родини і здорового суспільства; високий рівень педагогічних наук, що мають у минулому світлі сторінки письменництва княжої доби, "Повчання дітям" Володимира Мономаха, філософські вчення Григорія Сковороди, учнів Могилянської академії, твори геніального педагога К. Ушинського та ін.; організація педагогічних досліджень і розбудова педагогічних станцій і лабораторій; видання педагогічних творів, шкільних підручників, літератури для молоді різного віку має бути на найвищому мистецькому і технічному рівні.

Професор Г.Г. Ващенко до системи національного виховання включав родинне (сімейне) виховання як органічну її підсистему здебільшого з позиції етнопедагогіки і етнопсихології, хоча таких термінів не вживав.

Г. Ващенко пропонує прийняти таку структуру для системи освіти у вільній Україні.

1. Переддошкільне і дошкільне виховання: материнський догляд або ясла (до трьох років), дитячий садок (від трьох до шести років).

2. Початкова школа (від шести до 14 років).

3. Середня школа: класична гімназія, реальна школа, середні технічні школи, учительська семінарія, середня агрономічна школа, середня медична школа (від 14 до 18 років).

4. Висока школа: університет, високі технічні школи, педагогічний інститут, академія мистецтв, консерваторія, військова академія (від 18 до 22—23 років).

5. Позашкільна освіта.

6. Науково-дослідні установи: академія наук, академія педагогічних наук.

Уважний аналіз створеної Г.Г. Ващенком структури системи освіти у вільній Україні свідчить, що вона в цілому, з урахуванням стану тогочасної відбудови державності, задовольняла б всі потреби державотворення.

Професор Г.Г. Ващенко у своїх працях багато уваги приділяв проблемам виховного ідеалу як меті виховання. В основу виховного ідеалу він поклав загальнолюдські та національні цінності, моральні закони творення добра і боротьби зі злом, за побудову справедливого ладу, виплеканого на любові та красі.

Ці моральні цінності Г.Г. Ващенко виводить з християнської віри і релігії.

Така спільність, за переконаннями Г. Ващенка, веде людину до виконання.подвійної високої мети: служіння Богові й своїй нації. Причому служіння Богові професор Г. Ващенко стверджує як служіння абсолютній Правді, Красі, Справедливості й Любові, а нації як реальній земній спільноті, в якій ці абсолютні вартості мають знайти своє втілення.

У підручнику для педагогів, виховників, молоді і батьків "Виховний ідеал" професор Г.Г. Ващенко характеризує різноманітні виховні ідеали, зокрема глибоко аналізує ідеал більшовицький, ідеал націонал-соціалістичного виховання, показує знак рівності між ними як породженням тоталітарних систем.

Критика більшовицького виховного ідеалу Григорієм Ващенком торкається головних тез класової боротьби і комуністичної моралі, які вимагають виховання певних рис характеру для втілення в життя. Це і є проявом безумовної вірності вченню марксиз-му-ленінізму на рівні свого роду релігії, що відзначалася ще більшим догматизмом і нетерпимістю до інших. Досить згадати партійні чистки за різноманітні прояви самостійного мислення або ж ухили, що завершувалися арештами, засланнями, розстрілами, позбавленням громадянських прав.

Г. Ващенко ототожнює колишній російський і радянський патріотизм за своєю реакційною сутністю, адже фактично виховувалась любов до імперії (російської царської і радянської більшовицької). Обидва ідеали, що випливають із патріотизму російського та радянського, не мають суттєвої різниці, бо у своїй основі містять великодержавний шовінізм, зрощені на ньому і виплекані ним.

Інакше кажучи, радянський патріотизм передбачав (вимагав) безоглядну вірність (відданість) рішенням комуністичної партії, її ЦК, вождів, а це, як довела історія, найчастіше було спрямовано проти власного народу.

Розвінчуючи реакційну сутність більшовицького та націонал-соціалістичного ідеалів виховання, Г. Ващенко протиставляє їм український виховний ідеал. Зведений ним виховний ідеал українця ґрунтується на двох головних принципах: виховання людини на засадах християнської моралі та на здобутках духовності українського народу. Власне ці принципи складалися упродовж століть і є традиційними в житті та побуті українського народу. Традиційними в українського народу є працелюбність, правдивість, жертовна любов до України, людяність, щиросердність І гостинність, вірність і відданість, оптимістичність, замилування до краси і мистецької творчості, до музики, співу, танців; вірність у коханні, статева стриманість і здоровий сімейний побут тощо. Ці риси є основою української ментальності.

Український ідеал формувався протягом багатьох століть, поступово накопичуючи нові й нові якості, ніби зводячи своєрідну піраміду, в основу (фундамент) якої покладено риси княжих дружинників, для яких честь і слава України-Русі були чеснотами лицарства, готового на нові подвиги.