"Ці риси були передані в козацьку епоху нашої історії і відновлені в часи визвольних змагань 1917—1920 рр., а в найновішому часі — в геройській боротьбі ОУН-УПА проти двох окупантів України — червоного і коричневого. Ця геройська постава характеризує також засланих борців на більшовицьку каторгу в заполярні холодні простори, де були організовані страйки, незважаючи на жорстокі репресії поліційного управління гулагів. Воркута, Колима, Норильськ і Кінгір, де під гусеницями танків було розчавлено 500 українських жінок. Це ті елементи, котрі складаються у виховний ідеал української людини. Коли в нас відтвориться тип княжого дружинника, тип волелюбного козацтва й новітнього воїна УПА, готового до захисту своєї батьківщини і її держави, то майбутнє України буде гідне великої культурної нації".
Народнопісенний здобуток України, її оксамитові багатства, що становлять золотий фонд виховного ідеалу, знав, любив і цінував професор Г.Г. Ващенко, вважаючи, що фольклор і художні твори класиків української літератури, мистецтва, разом узяті, розкривають ідеал людини, власне, ідеал українця від давніх часів княжої доби до сьогодення.
Свій славнозвісний підручник "Виховний ідеал" професор Г.Г. Ващенко завершує словами: "Плекаючи свої кращі традиції, борючись за свою самостійну державу, українська молодь разом з тим мусить не тільки плекати загальнолюдські ідеали, а й активно боротись за них — Віримо, що ця боротьба закінчиться перемогою Правди і Добра".
Педагог-гуманіст мріяв про той час, коли на зміну антинародній системі виховання прийде національна, діяльність якої набуде людино- і державотворчий характер. Метою виховання у вільній Україні має бути благо і щастя Батьківщини. Під благом Батьківщини Г.Г. Ващенко розумів такі чинники.
1. Державна незалежність, можливість для українського народу вільно творити своє політичне, соціальне, господарське і релігійне життя.
2. Об'єднання всіх українців, незалежно від їх територіального походження, церковної належності, соціального стану і т. ін., в одну спільноту, перейняту єдиним творчим прагненням і високим патріотизмом.
3. Справедливий державний устрій, який би підтримував лад у суспільстві і водночас забезпечував особисті права й волю кожного громадянина та сприяв розвиткові й прояву його здібностей, спрямованих у бік громадського добра.
4. Справедливий соціальний устрій, за якого зникла б і неможливою була боротьба між окремими групами суспільства.
5. Високий рівень народного господарства й справедлива його організація, що забезпечувала б матеріальний добробут всіх громадян, була б позбавлена елементів експлуатації.
6. Розквіт духовної культури українського народу, науки, мистецтва, освіти. Піднесення її на такий рівень, щоб Україна стала передовою країною у світі.
7. Високий релігійно-моральний рівень українського народу, реалізація в житті вчення Христа.
8. Високий рівень здоров'я українського народу, зведення до мінімуму всяких посеред нього хвороб і виродження.
Такою хотів бачити Україну її великий патріот Г.Г. Ващенко. Такою вона мусить стати зусиллями молодих поколінь українців, вихованих системою національної освіти і виховання, на розбудову якої віддано і безкорисливо працював педагог.
Сучасна педагогічна громадськість, і зокрема учительська молодь, наслідуючи заповіти Г.Г. Ващенка, цього відданого Україні вченого, творця вітчизняної виховної системи, вшановує пам'ять звитяжця, беручи участь у діяльності Українського педагогічного товариства імені Григорія Ващенка2, вивчає творчий спадок одного з найзначніших вчених-педагогів України, прагне втілити у практику відбудови національної школи незалежної держави найсуттєвіше з того, що нині допомагає зводити національну систему виховання та освіти української молоді.
Загальноприйнятою метою у світовій теорії і практиці гуманістичного виховання був і залишається ідеал всебічно і гармонійно розвинутої особистості, який іде із глибини століть.
В Україні загальна мета виховання конкретизується через систему виховних завдань, які об'єднані в напрями. Так, інтелектуальне (розумове) виховання передбачає:
— засвоєння системи знань, яка спроектована з відповідних навчальних предметів і містить перелік смислових елементів суспільного досвіду (фактів, понять, означень, теорем, законів, положень, правил, алгоритмів діяльності тощо);
— розвиток пізнавального інтересу, творчої активності, мислення, раціональної організації навчальної праці;
— розвиток критичного мислення, здатності усвідомлю
вати та відстоювати особисту позицію;
— вироблення вміння самостійно здобувати знання;
— готовність до застосування знань, умінь в практичній діяльності;
— формування особистісного світогляду — узагальненого розуміння всього світу в цілому на ґрунті великої кількості впорядкованих поглядів, переконань, ідеалів.
Патріотичне виховання:
— виховання любові до рідної землі, родини, свого народу, Батьківщини;
— формування національної свідомості;
— культивування кращих рис української ментальності: працелюбності, індивідуальної свободи, глибокого зв'язку з природою та ін.;
— виховання бережливого ставлення до національного багатства країни: мови, культури, традицій;
— формування готовності до творчої праці на благо людей, подвигу в ім'я процвітання держави;
— формування відповідальності за долю Батьківщини;
— виховання громадянського обов'язку перед країною, суспільством;
— формування політичної культури;
— вироблення етики міжнаціональних стосунків.
Правове виховання:
— прищеплення поваги до прав та свобод людини і громадянина;
— виховання поваги до Конституції, законів України, державних символів (Герба, Прапора, Гімну);
— засвоєння основ державного, трудового, цивільного, сімейного і кримінального права;
— формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;
— виховання поваги до прав і свобод інших людей;
— формування активної протидії випадкам порушення законів.
Моральне виховання:
— формування в учнів основ загальнолюдської і народної моралі: совісності, порядності, тактовності, співчуття, милосердя, доброти, чесності, гуманності, толерантності та інших доброчинностей;
— виховання поваги до батьків, духовної єдності поколінь;
— виховання почуття власної гідності: честі, свободи,
рівності, працелюбності, самодисципліни;
— готовність будувати своє життя за принципами гуманізму;
— подвижництво у подоланні страху, насильства, жорстокості, помсти;
— виховання культури поведінки.
Художньо-естетичне виховання:
— оволодіння основами народного мистецтва, музики, архітектури, усної народної творчості, національної пісенної і танцювальної культури, побуту, ремесел, гри;
— формування системи знань про світову культуру і мистецтво;
— розвиток естетичних потреб і почуттів;
— розвиток художніх здібностей і творчої діяльності;
— готовність будувати власне життя за законами краси.
Трудове виховання:
— вироблення свідомого ставлення до праці як вищої цінності людини і суспільства;
— формування трудових навичок та умінь;
— формування уміння самостійно й ефективно працювати;
— розвиток потреби в творчій праці;
— виховання діловитості, підприємливості;
— виховання почуття господаря й господарської відповідальності;
— формування готовності до праці в умовах ринкової економіки.
Екологічне виховання:
— формування розуміння необхідної гармонії людини з
природою;
— оволодіння знаннями про природу свого краю;
— виховання почуття відповідальності за природу як національне багатство, основу життя на землі;
— формування готовності до активної екологічної діяльності;
— формування основ глобального екологічного мислення.
Фізичне виховання:
— озброєння школярів знаннями про роль фізичної куль
тури в житті людини;
— забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді;
— фізичне, духовне і психічне загартування;
— виховання відповідального ставлення до зміцнення власного здоров'я;
— формування навичок дотримування санітарно-гігієнічних норм, режиму дня та харчування;
— розвиток потреби у здоровому способі життя. Статеве виховання:
— психосексуальна підготовка;
— формування готовності вкласти шлюб і виконувати сімейні обов'язки;
— формування культури сімейних і статевих відносин.
Мета і завдання виховання, визначені суспільством, мають об'єктивний характер, оскільки випливають із об'єктивної необхідності. Без чіткої стратегії неможлива соціальна перебудова: неминуче виникнуть розмиті ідеали, фальшиві зразки життя, еталони поведінки.
У розвинутих країнах світу цілеспрямоване виховання є головним напрямом діяльності школи, а моральне, духовне, становлення особистості - його найважливішими завданнями.
Так, у США документ "Америка-2000: Стратегія розвитку освіти" (1991) передбачає використати школу як "центр, здатний перебудувати розвиток цивілізованого суспільства". Програму морального виховання пропонує базувати на біблейських цінностях і принципах. На перший план висуваються чесність, цілісність, прямота, старанність, особиста відповідальність. Описано 60 головних рис характеру, які слід формувати у дітей (відвага, сталість, рішучість, настирливість, співчуття, терпимість та інші).
У доповіді національної комісії з освіти Великобританії (1993) сказано, що "Освіта - це не тільки перевага знань, але й наділення моральною, духовною силою". Школа повинна передавати підростаючому поколінню такі цінності, як громадянськість, правдивість, повагу до інших, почуття обов'язку перед суспільством, турботу про людей, а також культурну спадщину (музику, театр, живопис) тощо.