Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми;
Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України. Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.
На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:
1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;
2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;
3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Банк, крім перелічених операцій, має право здійснювати такі операції та угоди:
1) операції з валютними цінностями;
2) емісію власних цінних паперів;
3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;
4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);
5) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
6) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);
7) лізинг;
8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документв;
9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;
10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;
11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.
Головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду за діяльністю банків, в межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками банківського законодавства, нормативних актів Національного банку і економічних нормативів.
З метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення фінансової надійності банків Національний банк відповідно до визначеного ним порядку встановлює для них обов'язкові економічні нормативи. Ці нормативи мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками, пов'язаними з капіталом, ліквідністю, кредитами акціонерам та інсайдерам (пов'язаним особам), наданням великих кредитів, інвестиціями капіталу, а також за відсотковим та валютним ризиком.
Національний банк визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків та кредитних установ для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, відсоткових та інших фінансових ризиків банків. Резерви для покриття можливих фінансових ризиків, а також фонду гарантування вкладів громадян створюються за рахунок доходу до оподаткування відповідно до законодавства України.
Державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах:
I. Адміністративне регулювання:
1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;
2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;
3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;
4) нагляд за діяльністю банків;
5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.
II. Індикативне регулювання:
1) встановлення обов'язкових економічних нормативів;
2) визначення норм обов'язкових резервів для банків;
3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;
4) визначення процентної політики;
5) рефінансування банків;
6) кореспондентських відносин;
7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;
8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку;
9) імпорту та експорту капіталу.
Основною метою грошово-кредитної політики є сприяння економіці в досягненні загального рівня виробництва, що характеризується повною зайнятістю і стабільністю цін. Грошово-кредитна політика полягає в зміні грошової пропозиції з метою стабілізації сукупного обсягу виробництва (стабільний ріст), зайнятості і рівня цін.
Національний банк встановлює банкам нормативи обов'язкового резервування коштів. При цьому:
- розмір обов'язкових резервів встановлюється єдиним для банків в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів в національній та іноземній валюті;
- для різних видів зобов'язань можуть встановлюватися різні норми обов'язкових резервів;
- рішення про підвищення норм резерву набирає чинності не раніше ніж через 10 днів після його опублікування.
Національний банк встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків за допомогою електронних документів. Національний банк забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини комерційних банків та через їх власні розрахункові системи.
Національний банк здійснює свої наглядові та регулятивні функції шляхом реалізації таких повноважень:
- здійснює всі види перевірок на місцях банків в Україні (крім перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності), а також перевірку достовірності інформації, що надається юридичними та фізичними особами при реєстрації банків, та ліцензуванні банківських операцій;
- може вимагати від банків проведення загальних зборів акціонерів (учасників) і визначає питання, за якими мають бути прийняті рішення;
- може брати участь у роботі зборів акціонерів (учасників), засідань спостережної ради, правління і ревізійної комісії банку з правом дорадчого голосу.
2. Роль національного банку у зовнішньоекономічній діяльності України
Національний банк відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність та систему валютного регулювання і валютного контролю регулює імпорт та експорт капіталу.
Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його. Для регулювання курсу гривні щодо іноземних валют Національний банк використовує золотовалютний резерв, купує і продає цінні папери, встановлює і змінює ставку рефінансування та застосовує інші інструменти регулювання грошової маси в обігу.
Національний банк має право брати участь у формуванні капіталу і діяльності міжнародних організацій відповідно до міжнародних договорів, учасниками яких є Україна, а також відповідно до угод між ним та іноземними центральними банками.
Платіжний баланс є одним з об’єктів державного регулювання. Хоча платіжні баланси не можуть бути постійно активними або пасивними, полярізація їх стану збільшує нестабільність валютних курсів, перетікання капіталу, особливо “гарячих” грошей, негативно впливає на грошовий обіг і, зрештою на економіку. Стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу через автоматичне цінове регулювання діє слабо.
Тому відновлення рівноваги міжнародних розрахунків вимагає цілеспрямованих державних заходів. Зрівноваження балансу міжнародних розрахунків є одним з головних завдань економічної полвтики держави поряд зі забезпеченням високих темпів економічного зростання, боротьбою з інфляцією та безробіттям.
Державне регулювання платіжного балансу – це сукупність економічних, зокрема, валютних, фінансових, грошово-кредитних заходів, спрямованих на формування основних статей платіжного балансу.
Теорія автоматичного саморегулювання платіжного балансу Д. Юма та Д. Рікардо панувала протягом майже 200 років – до 30-х років ХХ ст. Відповідно до цієї теорії пасивний платіжний баланс країни створюється внаслідок відпливу золота з неї, зменшується кількість золотих грошей в обігу та знижуються ціни, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності її товарів, збільшенню їх експорту, і, врешті-решт, активізує баланс її міжнародних розрахунків. Приплив же золота до країни з активним платіжним балансом діє в протилежному напрямку.
Кейнсіанські теорії регулювання платіжного балансу пропонували зрівноважувати платіжний баланс державним регулюванням. Саме державними заходами США намагаються вирівнювати свій баланс в торгівлі не тільки з Китаєм (дефіцит $ 60 млрд.) шляхом примусовго відкриття китайського ринку для американських товарів, зокрема продовольства.