Смекни!
smekni.com

НБУ-финансовый агент правительства (стр. 8 из 28)

Державний зовнішній борг разом з приватним негарантованим державою зовнішнім боргом створюють валовий зовнішній борг країни.

Обслуговування зовнішнього боргу є одним з елементів процесу управління зовнішнім боргом країни. Вироблення ефективної стра­тегії управління зовнішнім боргом, зокрема державним зовнішнім боргом, особливо в умовах його швидкого зростання, є багатогран­ною проблемою. Розв'язання цієї проблеми потребує узгодженої взаємодії всіх відомств та установ, що відповідають за здійснення процесу управління на всіх його етапах: від вироблення стратегій зовнішнього запозичення, обслуговування накопиченого зовнішньо­го боргу до моніторингу, аналізу і прогнозування обсягів зовнішнього боргу, спроможності країни забезпечити майбутні платежі з його обслуговування та оцінки механізму впливу зовнішнього запо­зичення на макроекономічну ситуацію в країні.

Зважаючи на це, під час розгляду питання обслуговування дер­жавного зовнішнього боргу необхідно виділити два аспекти:

перший будується на бюджетному підході, тобто з погляду забезпечення своєчасності виплат за зовнішніми борговими зобов'язаннями держави. В основі цього підходу лежить облік і контроль усіх державних зовнішніх зобов'язань, як прямих, так і умовних, та операцій щодо обслуговування державного зовнішнього боргу;

другий пов'язаний з тим, що державний зовнішній борг роз­глядається як невід'ємна частина валового зовнішнього боргу краї­ни, управління яким є одним із найважливіших елементів економіч­ної політики держави. Раціональна макроекономічна політика та ефективне управління зовнішнім боргом при цьому розглядаються як взаємозв'язані процеси.

Питання зовнішнього запозичення та зовнішнього боргу, його ут­ворення та обслуговування є предметом законодавчого регулювання.

Як правило, управління та обслуговування державного зовніш­нього боргу здійснює міністерство фінансів країни-позичальника або спеціально визначена для цієї мети державна установа в межах покладених на них повноважень і в законодавче визначеному поряд­ку. Це зумовлено тим, що обслуговування прямого державного зов­нішнього боргу здійснюється за рахунок коштів державного бюдже­ту і є складовою бюджетного процесу.

Згідно з чинним законодавством України управління зовнішнім державним боргом та його обслуговування здійснює Міністерство фінансів України, у складі якого спеціально сформовано Головне управління обслуговування зовнішнього державного боргу України. У межах покладених на нього повноважень Міністерство фінансів виступає фінансовим агентом держави під час виконання всіх фінан­сових операцій, пов'язаних із цим завданням. Міністерство фінансів України реєструє всі іноземні кредити, залучені як від імені держа­ви, так і під державні гарантії українськими юридичними особами. На підставі цієї інформації здійснюється статистичний облік усіх державних зовнішніх зобов'язань, ведеться моніторинг державного зовнішнього боргу, готується детальний графік платежів з його об­слуговування, згідно з яким Державне казначейство забезпечує сво­єчасне фінансування видатків на обслуговування державного зов­нішнього боргу в межах наявних фінансових ресурсів, передбачених Державним бюджетом України на вказані цілі.

Звичайно, центральний банк держави відносно центрального уряду виступає у ролі обслуговуючого банку, в якому зберігаються кошти державного бюджету та позабюджетних фондів. Але роль Національного банку України у процесі обслуговування державного зовнішнього боргу не обмежується лише виконанням функції пла­тіжного агента уряду України.

Участь у процесі обслуговування зовнішнього боргу країни, зок­рема державного зовнішнього боргу, є однією з додаткових функ­цій, яку, поряд з основними, виконує центральний банк держави.

З метою задоволення поточних потреб в іноземній валюті для виконання зовнішніх фінансових зобов'язань Національний банк України організовує на території України купівлю-продаж конвер­тованих валют за гривню. При цьому Національний банк України використовує золотовалютний резерв, здійснюючи валютні інтер­венції з метою впливу на курс національної валюти відносно іноземних валют. Це дає можливість резидентам - позичальникам іноземних кредитів отримувати іноземну валюту, необхідну для виконання платежів з обслуговування зовнішнього боргу. Забез­печення внутрішньої і зовнішньої стабільності національної валю­ти дає змогу резидентам України - позичальникам іноземних кредитів знизити ризики, пов'язані із коливаннями курсу національ­ної валюти відносно іноземних валют, і з більшою вірогідністю спрогнозувати потреби у національній валюті для забезпечення пла­нових платежів у іноземній валюті в рахунок обслуговування цих кредитів.

Згідно із Законом України «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації роз­витку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій» від З червня 1992 р. Україна вступила до Міжнародного валютного фонду через приєднання до Угоди Фонду. На Міністерство фінансів України як фінансового агента уряду України покладається здій­снення всіх фінансових операцій відповідно до статей Угоди Фонду. Національний банк України виступає як банк-депозитарій будь-яких сум Фонду, Банку, Корпорації, Асоціації та Агентства на території України.

Членство в МВФ дає можливість країні, що відчуває тимчасові труднощі з платіжним балансом та нестачу коштів у іноземній ва­люті для виконання зовнішніх фінансових зобов'язань, отримувати позики в іноземній конвертованій валюті для покриття дефіциту платіжного балансу та поповнення валютного резерву.

У зв'язку з тим, що позики Міжнародного валютного фонду є складовою міжнародних пакетів допомоги, МВФ фактично виступає координатором міжнародного співтовариства в питаннях надання цієї допомоги програмам реформування економіки країни-позичальниці. Наявність відповідної домовленості між МВФ та країною-позичальницею щодо підтримання з боку МВФ програми економічно­го реформування розглядається іншими офіційними та приватними кредиторами як міжнародне визнання кредито- та платоспроможно­сті країни. Це відкриває країні-позичальниці доступ до міждержав­них кредитів, приватних позик та інвестицій, створює більш сприятливі умови для рефінансування зовнішньої заборгованості.

У межах реалізації Меморандумів економічної політики уряду України у 1994—1997 рр. від Міжнародного валютного фонду одер­жувалися кошти кредитів «STF» та «Stand-by», а у вересні 1998 р. Україна отримала перший транш кредиту «EFF». За умовами МВФ надані фінансові ресурси використовуються для збільшення валют­них резервів Національного банку України з метою підтримання курсу національної грошової одиниці і фінансування дефіциту пла­тіжного балансу України, тобто Національний банк України ви­ступає розпорядником кредитів, отриманих від Міжнародного валютного фонду. Обслуговування державного зовнішнього боргу в частині зобов'язань щодо повернення валютних коштів, отриманих від Міжнародного валютного фонду, здійснюється за рахунок кош­тів Національного банку України.

У свою чергу, Світовий банк та Європейський банк реконструк­ції та розвитку пов'язують свою кредитну політику із виконанням Україною програми реформування економіки, що підтримується МВФ. Завдяки цьому кредитні кошти спрямовуються на здійснення всебічного комплексу реформ, в якому належним чином поєдну­ються заходи щодо макроекономічної стабілізації із заходами, спрямованими на структурну зміну економіки.

З метою забезпечення ефективної взаємодії зі Світовим банком та ЄБРР у процесі впровадження проектів розвитку економіки України Постановою Кабінету Міністрів України від 5 травня 1997 р. затверджено «Положення про порядок підготовки та реалізації про­ектів розвитку економіки України, що підтримуються міжнародни­ми фінансовими організаціями».

Співробітництво України зі Світовим банком здійснюється пере­дусім з метою підвищення ефективності національної економіки че­рез упровадження пріоритетних проектів розвитку окремих галузей та секторів економіки.

Наприкінці 1994 р. Україна отримала від Світового банку першу позику - Реабілітаційну позику на суму 500 млн. дол. США, кошти якої були спрямовані на виправлення складної економічної ситуації в Україні, зокрема на фінансування критичного імпорту та обслуго­вування зовнішнього боргу України. Протягом наступних років ак­тивність Світового банку в Україні значно зросла. При цьому треба мати на увазі, що Світовий банк не конкурує з іншими джерелами фінансування, оскільки надає кредити на фінансування проектів лише в тому разі, коли неможливо отримати необхідні кошти з ін­ших джерел на прийнятних умовах.

ЄБРР, підтримуючи програми реформування економіки в Украї­ні, забезпечує і фінансову підтримку українських підприємств через інвестиції в акціонерний капітал підприємств або кредитування конкретних життєздатних проектів. Зокрема, Національний банк України виступає безпосереднім позичальником кредиту від Євро­пейського банку реконструкції та розвитку, залученого під державні гарантії для фінансування малого та середнього бізнесу. Згідно з кредитною угодою між Національним банком України та Євро­пейським банком реконструкції та розвитку, укладеною у грудні 1994 р., з метою підтримання ринкових реформ в Україні та розши­рення діяльності приватного сектора Національний банк України за рахунок коштів цієї кредитної лінії здійснює субкредитування ко­мерційних банків-учасників, які, у свою чергу, надають кредити підприємствам малого та середнього бізнесу.