Смекни!
smekni.com

НБУ-финансовый агент правительства (стр. 13 из 28)

Монетаристські теорії регулювання платіжного балансу розглядають платіжний баланс як наслідок нерівноваги всього грошового господарства, що змінює структуру внутрішніх цін та перешкоджає встановленню рівноваги між попитом та пропозицією. Ідеал монетаристської крнцепції платіжного балансу - “відкрита” економіка, мінімальне обмеження руху товарів, робочої сили, капіталів, забезпечення свободи дій ринковому механізму в національній та світовій економіці.

Теорії міждержавного регулювання платіжного балансу базуються на поєднанні кейнсіанства, неокейнсіанства та монетаризму.

Бреттон-вудською системою було передбачене систематичне (збалансоване) регулювання платіжного балансу країнами як з активним, так і пасивним сальдо.

Ямайська валютна система відроджує принцип симетричного вирівнювання платіжного балансу країнами як з активним, так і пасивним сальдо.

Існують три основні методи ліквідації надлишку або дефіциту платіжного балансу:

- зупинити потоки торгівлі та капіталу;

- скоректувати внутрішні економічні перекоси;

- примусово або дозволами домогтися зміни курсу валюти.

Зрозуміло, що не тільки ринкові сили визначають торгівлю та рух капіталу між країнами. Уряди можуть стимулювати їх або перешкоджати їм з певною метою або під тиском лобістів, і вони зазвичай цим користуються.

Припинення або переривання торгівлі чи руху капіталу – лише косметичний засіб усунення нерівноваги, причому спочатку необхідно встановити, що приймається за надлишок або дефіцит, а також виробити стратегію вирівнювання балансу. Існують численні засоби переривання або скорочення торгівлі за рахунок руху капіталу, наприклад, субсидії, тарифи, квоти та обмеження на вивезення дивідендів. Уряди можуть підтримувати свою грошову одиницю за допомогою продажу та купівлі іноземної валюти, введення декількох валютних курсів тощо.

Другим із зазначених методів відновлення рівноваги платіжного балансу є усунення перекосів у внутрішній економіці. Одним із основних джерел дефіциту платіжного балансу є інфляція. Темпи її можна зменшити жорсткою грошовою та фінансовою політикою, високими відсотковими ставками, контролем за зарплатою та цінами. Але цей шлях веде до економічного застою та безробіття. Можна також урізноманітнити експорт за допомогою індустріалізації та перероподілу ресурсів на продукцію, що конкурентоспроможніша на світовому ринку. Можна сприяти виробництву продукції, здатної конкурувати з імпортною, якщо це економічно виправдано.

Третій шлях – це можливість зміни валютного курсу для відновлення рівноваги у платіжному балансі. Багато країн розцінюють саме платіжний баланс як ключовий чинник прийняття рішень про доцільність чи необхідність зміни курсу їх валюти. Аналітики вважають, що зниження курсу або девальвація національної валюти роблять вітчизняну продукцію дешевшою на міжнародних ринках, розширюючи тим самим експорт. Одночасно девальвація робить дорожчими імпортні товари, а це веде до зниження попиту і, отже до скорочення імпорту.

Типовим прикладом такого регулювання балансів стала серпнева фінансова криза 1998 р. в Росії, яка призвела до знецінення рубля в 5 разів і гривні в 2,5 рази. В результаті металургійна і хімічна продукція, а також зброя з Росії та України стали значно дешевшим, що стимулювало експорт. В той же час імпорт продовольства в ці країни став занадто дорогим, що стало дієвим стимулом для зростання власної харчової промисловості, які практично витіснили іноземні продовольчі товари. Негативними наслідками кризи стало банкрутство фірм-імпортерів та припинення співпраці з МВФ, яке негативно вплинуло на настрої потенційних закордонних інвесторів.

З середини 70-х років з’явилися спроби вироблення принципів колективного регулювання балансу міжнародних розрахунків, зокрема на саммітах “великої сімки”.

До міждержавних заходів регулювання платіжних балансів належать такі:

- узгодження умов експортних кредитів;

- двосторонні урядові кредити, короткострокові взаємні кредити центральних банків у національних валютах за угодами своп;

- кредити міжнародних валютно-кредитних та фінансових організацій, насамперед МВФ.

Платіжний баланс - співвідношення між сумою грошових надходжень, отриманих країною з-за кордону, і сумою здійснених нею платежів за кордон протягом певного періоду. До платіжного балансу входять розрахунки за зовнішньою торгівлею, послугами, неторговими операціями, доходи від капіталовкладень за кордоном, торгівлі ліцензіями, від фрахтування та обслуговування кораблів, туризму, утримання дипломатичних і торгових представництв за кордоном, грошові перекази окремих осіб, виплати іншим країнам за позики тощо. Платіжний баланс включає рух капіталів: інвестиції та кредити.

Платіжний баланс (ПБ) у концентрованому вигляді відображає загальній стан суспільного виробництва. Він є макроекономічною моделлю, яка систематично відображає економічні операції, що здійснюються між національною економікою та іншими країнами світу. Платіжний баланс складається як статистичний звіт за певний період часу, в якому відображаються усі економічні операції між резидентами даної країни і резидентами інших країн (нерезидентами).

Платіжний баланс має логічно послідовну структуру, що дозволяє здійснювати регіональні співставлення, вивчати його взаємовідносини з запасами зовнішніх активів та пасивів країни. Структура формується із стандартних компонентів, що поєднані в дві секції:

- поточний рахунок;

- капітальний рахунок.

В першій секції враховуються всі операції між резидентами та нерезидентами, що відносяться до товарів, послуг, доходів і трансфертів, а у другий секції відображаються операції, що стосуються змін у власності в закордонних активах та пасивах.

Основа платіжного балансу це принципи бухгалтерського обліку: кожна економічна операція має подвійний запис - по кредиту однієї статті та дебету іншої. Таким чином, більшість економічних операцій за суттю є обміном економічними цінностями. У випадку, коли має місце безвідплатне надання економічних цінностей (товарів, послуг або фінансових активів), для відображення цієї операції подвійним записом запроваджується особлива стаття “трансферти”.

У результаті часових та вартісних розбіжностей виникає різниця між кредитовими та дебетовими проводками, які називаються “чисті помилки та упущення”. Вони відображаються у відповідній балансуючій статті.

У платіжному балансі треба відрізняти поточні та капітальні операції. Поточними є операції з товарами, послугами, доходами та поточні трансферти. Вони відображаються на рахунку “поточних операцій”. Капітальні операції пов'язані з інвестиційною діяльністю і являють собою операції з активами та зобов'язаннями. Вони відображаються в “рахунку операцій з капіталом та фінансовими операціями”.

Україна в рамках бувшого СРСР не складала окремого ПБ. Дані по міжнародним вимогам і зобов'язанням країни в розрізненому вигляді частково надавались в торгівельному балансі, балансі фінансових ресурсів, валютному плані країни. Тільки з 1993 р., коли виникла необхідність в складанні ПБ, на Україні, як і в більшості європейських країн, було засновано інтегровану систему збору інформації, в основу якої було покладено банківську звітність.

Національний банк складає ПБ, з'єднуючи банківську статистику з іншими додатковими інформаційними джерелами. Банківська звітність щомісячно подає інформацію про рух валюти на кореспондентських рахунках в зарубіжних банках в розрізі операцій ПБ, на рахунках фізичних і юридичних осіб резидентів України за кордоном і на рахунках нерезидентів в національній валюті, інформацію про рух готівкової іноземної валюти. Дані по торгових операціях співставляються з інформацією Державного митного комітету і Міністерства статистики по торгівельній статистиці (товари, послуги, частка бартерних операцій в товарообігу та ін.). Додатково збирається інформація про іноземні інвестиції (по видах), дані про зміни і графік обслуговування державного боргу, різнострокової міждержавної заборгованості та взаємозаборгованості підприємств на звітний період, а також інша поточна інформація.

ПБ на Україні розробляється на основі банківської інформації, даних Міністерства статистики (Держкомстату) України, Державного митного комітет та ін. альтернативних джерел інформації. Для складання ПБ Національний банк України використовує більш ніж 25 джерел інформації.

Відсутність досвіду і традицій викликають проблеми в функціонуванні системи постачання інформацією для складання ПБ. Окрім того, коло джерел інформації постійно розширюється, частково в зв'язку з непристосованістю державної статистики зовнішньої торгівлі до потреб складання ПБ, частково з поглибленням деталізації структури ПБ. Тому першочерговим завданням для фахівців Національного банку, які складають ПБ України, є розробка алгоритму функціонування системи постачання даними для складання ПБ України.

Оскільки безпосередні дані про окремі показники, які характеризують економічні взаємовідносини з закордонними контрагентами, відсутні, то до балансу включено ряд експертних оцінок і розрахунків.

Для складання торговельного балансу в Україні існує принаймі 7 інформаційних джерел (4 - основних та 3 - додаткових), але кожне з них має свої вади і тому потребує дорахунків.

Експорт та імпорт товарів відображається в момент переходу права власності від нерезидентів до резидентів (або навпаки) за ринковими цінами. Таким чином, для оцінки операцій використовуються контракті ціни або ціни, що фактично мали місце при здійсненні операцій.

До експорту включена вартість електроенергії та товарів, що реалізуються без перетинання митного кордону, наприклад, риба, яка виловлюється у нейтральних водах. Додатково обсяги експорту та імпорту збільшені на вартість ремонту основних фондів ( дані Міністерства статистики) та на суму торгівельних операцій, що здійснюються фізичними особами.