| Р Е Ф Е Р А Т на тему: «Воля та вольові акти людини» |
Вступ.Природа волі
Проблема волі здавна цікавила мислителів і філософів, але напевно німецький філософ Артур Шопенгауер був першим, хто всерйоз взявся за її вивчення. Деякі з його думок тепер майже повністю увійшли в наше розуміння волі, як психічного процесу. «Якщо людина хоче, вона завжди хоче чого-небудь – її вольовий акт неодмінно спрямований на якийсь предмет і може мислитися тільки по відношенню до нього. Що ж означає «хотіти чого-небудь?» Це значить: вольовий акт, який сам являє собою перш за все предмет самоусвідомлення, виникає з приводу чогось, що відноситься до усвідомлення інших речей, тобто такого, що є об’єктом пізнавальної здатності, об’єктом який в цій якості носить назву мотиву, і в той же час дає зміст для вольового акту, останній на нього спрямований, тобто має ціллю яку-небудь його зміну, а отже реагує на нього – в такій реакції і полягає суть цього акту. Вже звідси зрозуміло, що він не може настати без будь-яких подібних мотивів, так як в іншому випадку йому не вистачило би як і приводу, так і змісту. Але виникає запитання: раз є такий об’єкт пізнавальної здатності, то чи повинен також з’являтися і даний вольовий акт, чи все ж він може і не настати, так що або не буде здійснено ніякого вольового акту, або вийде зовсім інший, можливо навіть протилежний – іншими словами, чи може згадана реакція бути відхиленою, або, при абсолютно однакових обставинах, виявитися різною, навіть протилежною? Коротше кажучи, це значить, чи викликається вольовий акт мотивом з необхідністю, чи при вступі мотиву в свідомість воля може зберігати свободу хотіти чи ні?»[8, с.206] Сучасна психологічна наука теж вважає, що всяка вольова дія є цілеспрямованою діяльністю. «Воля – це психічна діяльність людини, яка виявляється у її здатності діяти щодо свідомо поставленої мети, долаючи при цьому внутрішні і зовнішні перешкоди» [5, с. 352]. Будучи спрямованою на певну ціль, вона таким чином в своєму розвитку регулюється відповідністю до цієї цілі. Специфічні людські дії є вольовими в широкому сенсі цього слова – вони усвідомлені і цілеспрямовані.
Проте усвідомлення одиничної цілі свого бажання, породженого тим стимулом, який в даний момент оволодів людиною, являє собою ще дуже невисокий рівень усвідомлення. Людина свідома, приступаючи до дії, дає собі звіт про наслідки, які потягне за собою здійснення стоячої перед нею цілі, а також про мотиви, які її спонукають до цієї дії. В результаті може виявитися розходження між бажаною ціллю і небажаними наслідками або труднощами, з якими в силу об’єктивних зовнішніх обставин пов’язана її реалізація. Дія, яка здійснюється в умовах такого конфлікту внутрішньо суперечних тенденцій – це вольова дія в більш специфічному сенсі цього слова. В силу суперечливості дійсності, а також складної ієрархії різноманітних і часто суперечливих потягів і мотивацій людини, цей випадок достатньо поширений. Розрізняючи вольові процеси, ми не протиставляємо їх інтелектуальним і емоційним, ми не встановлюємо ніякої взаємовиключної протилежності між інтелектом, почуттями і волею. Один і той же процес може бути (і звичайно буває) і інтелектуальним, і емоційним, і вольовим. Разом з тим вольовий процес більш безпосередньо і органічніше, ніж процеси емоційні і інтелектуальні, включений в дію і нерозривно пов’язаний з нею. Зародки волі включені вже в потреби людини як основні спонукання до дії. Потреба – це стан пасивно-активний, і в цій активній стороні пасивно-активного стану і полягають перші зародки волі, нерозривно пов’язані з сенсорною і афективною чутливістю. Але одно діло – відчувати потяг, інше – усвідомлювати його. Виникнення вольової дії передбачає перш за все встановлення усвідомленого зв’язку між потребами людини та предметами, яких вона потребує для задоволення своїх потреб. Суб’єктивне висловлення потреби, її відображення в психіці повинно стати усвідомленим і предметним – потяг повинен перейти в бажання. Включаючись в практичне, усвідомлене суб’єктом відношення до його потреб, предмети стають об’єктами його бажань і можливими цілями для його дій. Між бажаннями людини і предметами об’єктивної дійсності в результаті створюється двохстороннє відношення – якщо в мене є бажання, направлене на якийсь предмет, то цей предмет є для мене бажаним. Суттєво також і те, що самі потреби по мірі їх задоволення різними предметами диференціюються, піддаються перетворенням. Наявність в людини волі пов’язана з наявністю значимих для неї цілей і завдань. Чим більш значимі і привабливі для людини цілі, тим – за інших рівних умов – сильніша її воля, напруженіші бажання, виникає більше стремління до їх здійснення. Значимою ціллю являється для людини те, що пов’язано з її потребами і інтересами. Але для людини значимими є не тільки те, що пов’язано з її особистісними інтересами і потребами. Задоволення самих особистісних потреб в суспільстві, заснованому на розподілі праці, зумовлено спрямуванням діяльності індивіда на задоволення не безпосередньо особистісних, а суспільних потреб.
На думку С.Л. Рубінштейна, [6] проблема волі, поставлена не функціонально і формально, по суті – це перш за все проблема змісту волі, того, які мотиви і цілі для неї визначальні, яка її будова, тобто того, як реально складається в тих чи інших умовах в людей співвідношення між частковим і загальним в речах, значимих для особистості. Це вирішення питання про співвідношення моралі і волі, як і відповідне йому вирішення питання про співвідношення логіки і мислення є двома ланками одного рішення проблеми ідеології і психології. Це рішення з внутрішньою необхідністю випливає з наших вихідних положень, згідно яким внутрішнє, психічне визначається опосередковано через відношення до об’єктивного і складає його специфічну, але суттєву частину.
2. Характеристики вольових процесів
Вольова дія може реалізовуватися в більш простих і складних формах. В простому вольовому акті спонукання до дії, направленої на більш чи менш усвідомлену ціль, майже безпосередньо переходить в дію, яка не передбачає перед її виконанням якогось більш складного чи тривалого свідомого процесу, сама ціль майже безпосередньо переходить в дію і не виходить за межі безпосередньої ситуації, її здійснення досягається шляхом звичних дій, які відбуваються майже автоматично, як тільки даний імпульс. Для складного вольового акту в його найбільш вираженій специфічній формі суттєвим є перш за все те, що між імпульсом і дією вклинюється складний свідомий процес по опосередкуванню дії. Дії передує врахування її наслідків і усвідомлення мотивів, прийняття рішення, виникнення намірів його здійснити, складання плану для здійснення. Таким чином вольовий акт перетворюється в складний процес, який включає цілий ланцюг різноманітних моментів і послідовність різноманітних стадій або фаз, в той час як в простому вольовому акті всі ці моменти і фази взагалі не обов’язково повинні бути представленні в якомусь розгорнутому вигляді.
В складному вольовому акті можна виділити 4 основних стадії, або фази:
1) виникнення збудження і попередня постановка цілі;
2) стадія обговорення і боротьба мотивів;
3) прийняття рішення;
4) виконання.
Основним змістом першої фази в розвитку вольового процесу є виникнення стимулу і усвідомлення цілі. Вони взаємопов’язані і взаємозумовлені. В реальному протіканні вольової дії різноманітні фази можуть в залежності від конкретних умов набувати більшої або меншої питомої ваги, іноді зосереджуючи в собі весь вольовий акт, а іноді і зовсім випадаючи.
Традиційна психологія, що відображає в основному психологію рефлексивного інтелекту, знаходиться на роздоріжжі, роздирається сумнівами, боротьбою мотивів – і тому вона висуває в якості вольового акту саме цю боротьбу мотивів. На противагу цьому інші теорії намагаються зовсім виключити з вольової дії внутрішню роботу свідомості, пов’язану з вибором, оцінкою. З цією ціллю відділяють мотивацію волі від самого вольового акту. В результаті вольова дія або й навіть сам вольовий акт перетворюються в чисту імпульсивність. Абсолютизації рефлексивної свідомості протиставляється інша крайність – імпульсивна діяльність, взагалі позбавлена свідомого контролю. В дійсності ж всякий дійсно вольовий вчинок є вибірковим актом, який включає в себе свідомий вибір і рішення. Але це аж ніяк не значить, що боротьба мотивів є його центральною частиною, його душею. З самої сутності вольової дії, як дії, спрямованої на досягнення цілі, на реалізацію замислу, витікає, що основними її частинами є початкова і завершальна стадія – явне усвідомлення цілі і наполегливість, твердість в її досягненні. Основа вольової дії – цілеспрямованість, свідома діяльність.
3. Етапи реалізації вольових актів
Визнання головного значення початкової і завершальної фази вольової дії – усвідомлення цілі і її здійснення – не виключає проте ні існування інших фаз, ні того, що в конкретних і мінливих умовах реальної дійсності в тому або іншому частковому випадку на передній план виступають й інші фази вольового акту. Всі вони підлягають аналізу. Вольовий акт починається з виникнення побажання, що виражається в стремлінні. По мірі того, як усвідомлюється ціль, на яку воно направляється, стремління переходить в бажання; виникнення бажання передбачає певний досвід, за допомогою якого людина взнає який предмет здатний задовольнити її потребу. У того, хто цього не знає, не може бути й бажання. Бажання – це опредмечене стремління. Зародження бажання тому значить виникнення або постановку цілі. Бажання – це цілеспрямоване стремління. Але наявність бажання, направленого на той чи інший предмет як ціль, ще не є закінченим вольовим актом. Якщо бажання передбачає знання цілі, то воно ще не включає в себе думки про засоби хоча би уявного оволодіння ними. Тому воно не стільки практично, як афективно. Бажати можна і того, в можливості досягнення чого не впевнений, хоча тверде знання абсолютної недосяжності предмета бажання безсумнівно паралізує, якщо й не вбиває взагалі, саме бажання. Бажання часто відкриває широкий простір для уяви. Підкоряючись бажанню, уява прикрашає бажаний предмет і цим самим в свою чергу знову живить бажання, яке стало джерелом її активності. Але ця діяльність уяви, в якій взаємодіє почуття і уявлення, може замістити дійсну реалізацію бажання. Бажання породжує мрії замість того, щоб переходити в дію. Воно наближається до побажання. Бажати ще не значить хотіти.