Зміст 1
Вступ. 2
1. Народонаселення і особливості його зростання. 4
2. Демографічна структура суспільства 5
3. Демографічна політика держави 6
4. Народонаселеня та економіка 7
5. Зайнятість і безробіття 10
6. Соціальний захист населення 16
Висновок. 23
Список літератури. 24
У сучасну епоху стрімке зростання народонаселення надає зростаючий вплив, як на життя окремих держав, так і на міжнародні відносини в цілому.
На сучасному світі існує величезна кількість проблем, таких як запобігання ядерній війні, подолання відсталості країн, що розвиваються, продовольча і енергетична проблеми, ліквідація небезпечних хвороб, забруднення навколишнього середовища і ряду інших проблем, але, здається, особливе місце серед них займає демографічна. Вона обумовлює розвиток практично всіх глобальних проблем людства.
Із-за лавиноподібного зростання населення на планеті у людства з'являються все нові і нові проблеми. Землі декілька мільярдів років. Якщо цей відрізок часу стиснути до одного дня, опиниться, що людство існує не більше секунди. Проте, по оцінках ООН, до 2015 року на планеті житиме близько 8 млрд. людей. Всім їм потрібні будуть вода, їжа, повітря, енергія і місце під сонцем. Але планета вже не може надати цього кожній людині.
Щоб забезпечувати людей всім необхідним будуються заводи, фабрики, здобуваються корисні копалини, вирубуються ліси. Це завдає величезного збитку природі, а виправити свої помилки людині важко або неможливо. Це може привести до глобальної екологічної катастрофи. Наприклад, за останніх 50 років на Землі знищена більше половини дощових лісів. В результаті назавжди зникли сотні видів тварин і рослин. Кожну секунду під пасовища і ріллю, на деревину, для здобичі нафти і руди вирубується ділянка дощового лісу розміром з футбольне поле. А дощові ліси називають «легкими планети».
Важливість і значущість демографічної проблеми визнана всіма державами. У кінцевому просторі зростання населення не може бути нескінченним. Стабілізація чисельності населення в світі – одна з важливих умов переходу до стійкого еколого-економічного розвитку.
Також дуже важливо розкрити структуру народонаселення і закономірності його розвитку, найважливіші причини і структуру безробіття, а також з'ясувати проблему соціального захисту населення.
Народонаселення — це сукупність індивідів, які відповідно до біосоціальної суті людини здійснюють власну життєдіяльність в рамках певного суспільного устрою, вступають між собою у суспільні відносини. Залежно від вікової структури, люди є споживачами, виробниками матеріальних і духовних благ, вони також виконують функцію відтворення людського роду. Найбільше значення для соціально-економічного прогресу суспільства має населення працездатного віку. Його межі встановлює держава, а на визначення впливають національні, культурні, історичні традиції, тому в різних країнах він неоднаковий. Наприклад, у Великобританії, Німеччині повнолітніми вважаються особи, що досягли 18 років, у Франції — 19, Бельгії — 21, а в Нідерландах — 23 років. Працездатний вік починається, як правило, в ранішому віці, але при цьому встановлюється менша тривалість робочого дня і менший рівень оплати робочої сили. Так, у Франції, Іспанії і інших країнах для тих, що працюють у віці до 18 років встановлений нижчий мінімум заробітної плати (від 10 до 30 % нижче за мінімум для дорослих).
Соціально-економічний прогрес країни залежить не тільки від виконання активним трудовим населенням функцій виробника і споживача матеріальних і духовних благ, а значною мірою, — і від реалізації кожною людиною всіх своїх сутнісних сил, тобто від виконання ним функцій працівника, власника, підприємця, від активної ролі в соціальному, політичному, правовому, культурному, духовному житті нації.
Протягом всього періоду розвитку людської цивілізації спостерігаються певні особливості динаміки зростання населення, співвідношення народжуваності і смертності. Так, згідно даним американського вченого Р. Несса, до кінця першого тисячоліття нової ери чисельність населення на наший планеті складала близько 250 млн чіл. У подальших 700 років темпи його приросту були дуже низькими із-за високої смертності, що досягала 30—40 %. Приблизно 300 років тому смертність населення знизилася, а приріст збільшився. Якщо за період 1000—1800 рр. середні щорічні темпи приросту населення земної кулі складали менше 0,2 %, то в 1800-1900 рр. вони виросли до 0,6 %. У 1950 р. цей показник піднявся до 1,4 %, на початку 60-х рр. — до 2 %, а в подальших 30 років скоротився. Абсолютний щорічний приріст населення Землі — близько 90 млн чіл.
Характерною межею світових демографічних процесів в останні сторіччя з'явився той факт, що між зростанням виробництва, поліпшенням життєвого рівня і зростанням населення встановився тісний взаємозв'язок. Свого часу англійський економіст Т. Мальтус стверджував, що приріст населення відбуватиметься через кожних 25 років в геометричній прогресії, а виробництва — в арифметичній. Але він помилявся, насправді зростання виробництва на душу населення випереджало приріст населення.
Ця особливість характерна для взаємодії двох вказаних агрегатних показників в масштабах всієї планети. Проте вони не корелюють в такій залежності в різних регіонах земної кулі. Так, в XX в. темпи приросту населення на планеті складали в середньому 1,7 % у рік, при цьому в країнах, що розвиваються (або слаборозвинених), вони досягали 2,5 %, а в розвинених — не перевищували 1 %. Враховуючи це, західні учені прогнозували, що частка промислово-розвинених країн в населенні планети зменшиться з 1/3 в 1950 р. до 13 % у 2100 р. Чисельність населення країн, що розвиваються, згідно даному прогнозу, до 2020 р. збільшиться на 4,8 млрд і складе більше 6,5 млрд чіл.
Характерною особливістю зростання народонаселення планети в останні три сторіччя є процес інтенсивного посилення міграційних потоків, стрімка урбанізація.
Як генеральна спільність демографічної структури суспільства виступає народонаселення — безперервно відтворююча себе сукупність людей. У цьому сенсі говорять про народонаселення всієї Землі, окремої країни, регіону і так далі
Народонаселення разом з географічним середовищем є щонайпершою умовою життя і розвитку суспільства, передумовою і суб'єктом історичного процесу. Коли говорять “пустеля”, незалежно від того, крижана вона, піщана або послечернобыльская, виражають головне — відсутність народонаселення. Але суть питання не тільки в тому, є народонаселення на даній території або його немає. Прискорені або сповільнені темпи суспільного розвитку, животіння або розквіт суспільства в значній мірі залежать від таких демографічних показників, як загальна чисельність населення, його щільність, темпи зростання, половозрастная структура, стан психофізичного здоров'я, міграційна рухливість.
Показник зростання населення взаємодіє з іншими агрегатними показниками людської цивілізації, зокрема, з показниками стану навколишнього середовища, об'ємів природних ресурсів, кількості сільськогосподарських угідь і ін. Швидке зростання населення планети при існуючому рівні забруднення навколишнього середовища, великій щільності населення у ряді країн загрожують існуванню людської цивілізації. Ця обставина вимушує в останні десятиліття уряди деяких країн проводити активну демографічну політику. Так, на початку 50-х рр. Індія і Японія вперше удалися до політики обмеження зростання населення, яка грунтувалася на заходах по зниженню народжуваності (фертильності). У 1974 р. усесвітня конференція з проблем народонаселення вперше визнала планування сім'ї необхідною складовою офіційної політики держави. По оцінках фахівців, з початку 60-х до початку 90-х рр. послідовне проведення політики обмеження зростання населення дало можливість уникнути небажаного дітородіння в слаборозвинених країнах світу в межах 400 млн чіл. Така політика надзвичайно актуальна для даного регіону, оскільки з голоду і недоїдання тут щорічно вмирають більше 40 млн дітей, близько 250 млн — хронічно недоїдають.
У колишньому СРСР не існувало науково обгрунтованої демографічної політики. Замість неї проводилася сталінська політика «переселення народів», унаслідок якої деякі корінні нації і народності виселялися зі своїх земель. Свій трагічний внесок до розвитку демографічних процесів вніс штучний голод 1932-1933 рр., який забрав життя 7—10 млн чіл. В цілому, демографічна політика зводилася практично лише до окремих заходів щодо підтримки сім'ї'. Причиною загострення демографічної ситуації останніми роками стала, в першу чергу, непродумана економічна політика уряду.
Прискорення або уповільнення темпів економічного розвитку залежить вже від такого, здавалося б поверхневого, показника, як загальна чисельність населення. Так, оптимальна кількість населення для добре інтегрованого, єдиного производственно- ринкового простору визначається сьогодні фахівцями приблизно в 250 млн чоловік: при набагато меншому народонаселенні стає економічно невигідною подальша міждержавна спеціалізація і кооперація виробництва, при набагато більшому — різко зростають витрати на транспортування продукції. Відмітимо, що вказаному оптимуму народонаселення відповідає Європейське економічне співтовариство, так само як відповідав йому і Радянський Союз. В світлі цього стає зрозумілим, що ностальгія по Союзу, бажання відновити його хоч би в плані економічному мають під собою разом з іншими і демографічні підстави.
Помітний вплив на економіку надає і щільність народонаселення. У регіонах з рідкісним населенням утруднений розподіл праці, і домінуючою залишається тенденція до збереження натурального господарства, економічно невигідним є нарощування інформаційно-транспортної інфраструктури (будівництво шосейних і залізних доріг, прокладення кабельних комунікацій і т. д.).