Застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю.
Розмір допомоги по безробіттю (ст.23) виплачується залежно від страхового стажу, до якого прирівнюється і загальний трудовий стаж, а саме: до 2-х років - 50%; від 2-х до 6-ти років -55%; від 6-ти до 10-ти років - 60%; понад 10 років - 70%.
Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:
♦ перші 90 календарних днів - 100%;
♦ протягом наступних 90 календарних днів - 80%;
♦ надалі - 70%.
Допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку у Державній службі зайнятості. Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років.
Для осіб перед пенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 720 календарних днів.
Зростаючі масштаби безробіття, збільшення його тривалості потребують підвищення ефективності діяльності державної служби зайнятості, чіткої організації її діяльності. На виконання цього завдання спрямована розроблена в Україні технологія обслуговування незайнятого населення в центрах зайнятості, яка охоплює широкий спектр організаційних заходів.
Основна мета Єдиної технології обслуговування незайнятого населення - створення важливого елемента нової адаптованої до умов ринку системи соціального захисту та самозахисту населення; підвищення ефективності роботи державної служби зайнятості щодо надання соціальних послуг безробітним громадянам та роботодавцям. При розробленні даної технології був застосований досвід кращих вітчизняних центрів зайнятості, досвід зарубіжних країн - Великобританії, Німеччини, Данії, Польщі, Росії.
Напрями реалізації Єдиної технології обслуговування незайнятого населення в центрах зайнятості України:
1. Активізація власних зусиль клієнтів щодо влаштування свого життя, підвищення відповідальності людини перед собою, своєю сім'єю та суспільством:
♦ навчання клієнтів методам і техніці самостійного пошуку роботи;
♦ розроблення більшістю клієнтів за допомогою спеціалістів центрів зайнятості (ЦЗ) планів самостійного пошуку роботи;
♦ розширення кола інформації про вакантні місця шляхом створення єдиної національної інформаційної комп'ютерної системи і забезпечення вільного доступу кожного відвідувача до інформації про вакансії;
♦ сприяння безробітним в їхніх зусиллях щодо започаткування власної справи;
♦ залучення незайнятих громадян до участі в оплачуваних громадських роботах.
2. Підвищення відповідальності фахівців ЦЗ за ефективність заходів, що використовувались, за кінцеві результати роботи з клієнтами:
♦ обговорення на засіданні спеціально призначеної комісії центру зайнятості ефективності заходів щодо сприяння влаштуванню кожного клієнта, який довгий час (3-6 міс.) перебував на обліку в ЦЗ;
♦ використання результатів роботи спеціалістів при проведенні атестації, конкурсів на заміщення вакантних посад, формуванні резерву на висування, моральному та матеріальному заохоченні.
3. Зміцнення взаємодії з роботодавцями - підвалини підвищення ефективності діяльності центрів зайнятості:
♦ інформування роботодавців відповідно до профілю підприємств про професійно-кваліфікаційний склад осіб, які зареєстровані в ЦЗ;
♦ вивчення потреб роботодавців та надання допомоги щодо укомплектування підприємств персоналом і професійне навчання кадрів на їхнє замовлення з числа незайнятого населення;
♦ консультування з питань впровадження деяких норм законодавства про працю і зайнятість;
♦ здійснення на замовлення роботодавців підбору необхідних працівників із використанням психодіагностичних методик;
♦ інформування про стан, основні тенденції та процеси на локальному ринку праці.
4. Раціоналізація розподілу персоналу служби зайнятості і використання його робочого часу:
♦ розподіл персоналу служби зайнятості з урахуванням його "навантаження" (кількості незайнятого населення, яка припадає на одного працівника ЦЗ);
♦ визначення норм часу на здійснення технологічних операцій і процедур, впровадження системи автоматизованого нарахування всіх видів допомоги;
♦ спеціалізація і взаємозамінність фахівців ЦЗ на основі розподілу здійснюваних операцій на прості і зрозумілі елементи;
♦ розроблення для кожного спеціаліста детальної посадової інструкції.
5. Розподіл потоків клієнтів залежно від мети відвідування центру зайнятості:
♦ створення в ЦЗ диспетчерсько-консультаційного сектора, покладення на одного з фахівців диспетчерсько-консультаційних функцій;
♦ розміщення робочих приміщень у ЦЗ відповідно до технології обслуговування конкретних категорій клієнтів;
♦ виділення в окреме технологічне поле роботи по виконанню замовлень на підготовку довідок клієнтам.
6. Розподіл приміщень ЦЗ на функціональні сектори, в яких, незалежно від площі приміщень, здійснюються визначені процедури і операції щодо обслуговування клієнтів:
♦ створення великих просторових зон, де клієнтам можуть надаватися декілька послуг, в першу чергу тих, які спрямовані на активізацію їх власних зусиль щодо влаштування свого життя;
♦ уніфіковане за змістом інформаційне наповнення приміщень ЦЗ, яке дозволяє клієнтам самостійно одержати максимум інформації, а також допомагає їм чітко уявити свої права та обов'язки.
Реалізація даної технології посилить ефективність роботи центрів зайнятості з надання більш якісних послуг клієнтам.
2.2 Надання соціальних послуг клієнтам центрів зайнятості, спрямованих на активізацію їх зусиль, щодо вирішення проблем власної трудової зайнятості. Психологічна допомога безробітному
Надзвичайно важливою є психологічна допомога безробітному працівниками центрів зайнятості. Безробіття викликає багато переживань, що призводять до стану хронічного стресу, викликаного постійною фрустрацією, неможливістю задовольнити певні вітальні та соціальні потреби людини. У результаті цього у багатьох безробітних формується стан безнадійності, який супроводжується відчуттям непотрібності, нездатності принести будь-яку користь, переконанням у тому, що від людини нічого не залежить. Медики дали особливу назву такому болісному стану - "невроз безробіття".
Психологічний стан безробітного для вітчизняної науки - проблема достатньо нова, тому фундаментальних досліджень у цій галузі немає. Для західноєвропейських країн класичною стала модель психологічного стану безробітного, відома як теорія Харрісона. Він передбачає, що люди переживають у різні періоди безробіття різні емоції і проходять декілька стадій у своєму пошуку роботи.
Перша стадія. Шок. У момент звільнення працівник не може повірити, що саме його звільнюють. Він не визнає це звільнення, інколи приховує образу на колектив, який його "не захистив". Але поступово він змиряється із ситуацією і переходить до наступної стадії пошуку роботи.
Друга стадія. Оптимізм і надія. Людина в цей період активно шукає роботу. Вона високо себе оцінює і тому відмовляється від вакансій, які вважає низькооплачуваними та які не відповідають її професіональному і попередньому соціальному статусові. Таким чином, вона проходить мимо багатьох пропозицій, тим самим готуючи грунт для переходу до наступної стадії, яка наступає приблизно через шість місяців.
Третя стадія. Песимізм. До цього моменту людина, як правило, мотивована на пошук роботи. З цього часу надії втрачаються, активність знижується, виникають фінансові труднощі, все частіше починають відмовляти в прийомі на роботу (тим більше, що у роботодавця існує небезпідставне упередження проти пошукача, який довгий час не працював).
Четверта стадія. Фаталізм. Вона наступає під кінець першого року існування без роботи і є характерною для багатьох так званих "професійних безробітних", а також людей з істотними труднощами адаптації в соціумі. У цей період надії на ефективне працевлаштування вже практично залишені. Людина змирилася зі своїм статусом безробітної, фактично припинивши пошук роботи.
Для розуміння психоемоційного стану безробітного важливо визначити, що ми розуміємо під словом "стрес". У побутовому плані під цим словом ми розуміємо практично всі ситуації, що викликають сильне негативне нервово-психічне напруження і мають негативні наслідки для організму і для психіки людини. Наукове визначення стресу дав Г.Сельє:
"Стрес - це неспецифічна відповідь організму на суб'єктивно шачущий подразник". Він виділив три стадії стресу.
Перша стадія - це стадія неспецифічних реакцій, чи стадія триноги. Організм людини і її психіка переходять в режим мобілізації ресурсів, органів і систем. Така мобілізація організму підвищує стійкість організму до стресової ситуації. Якщо "накласти" цю стадію на психологічний стан безробітного, то виникає така картина: людина отримує повідомлення про те, що, можливо, скоро залишиться без роботи, і починає шукати іншу роботу, мобілізуючи всі ресурси і виявляючи високу творчу активність, яка не завжди супроводжується реальними зусиллями з пошуку роботи.
Друга стадія - резистентності, чи стійкого і вибіркового реагування, є сигналом до того, що на людину чекають великі проблеми в подальшому. Дія стрес-агента продовжується: загроза залишитись без роботи посилилась; можливо, звільнення відбулося. У людини з'являється головна проблема: знайти роботу. Ця ідея захоплює всі її думки. Потреба в роботі стає головною.