Прибуткового інвестування вільних фінансових ресурсів можна досягнути тоді, коли фінансова служба підприємства здатна передбачати динаміку економічних процесів і в той же час висококваліфіковано володіє технікою здійснення операцій на фінансовому ринку. Приймаючи інвестиційне рішення про розміщення чистого прибутку через ринок цінних паперів, підприємство повинно оцінити всі можливі варіанти інвестування, маючи на увазі перш за все одержання якнайбільшого поточного доходу, а також забезпечення по можливості найбільш надійного захисту нагромаджень від знецінення. Треба мати на увазі, що спектр ризиків інвестування у цінні папери дуже широкий, він включає в себе як повну або часткову втрату вкладених коштів, так і несплату повністю або частково очікуваного доходу, знецінення вкладених у цінні папери коштів при збереженні їх номінальної величини.
Ось чому, приймаючи рішення про купівлю акцій якоїсь компанії, підприємство має спочатку добре вивчити стан справ цього емітента на базі даних, що є на фондових біржах, у відкритій пресі, інформації, яку дають представники акціонерного товариства в публічних виступах, рекламних оголошеннях та ін. при цьому одним із головних критеріїв прийняття позитивного рішення про інвестування мають бути показники фінансового стану акціонерного товариства..
Дуже важливо правильно оцінити потенціал цінних паперів, в які вкладаються кошти підприємства. З цією метою треба одержати дані і зробити розрахунки суми дивідендів, які приносить одна акція даної компанії, співвідношення між ринковою ціною акції, та її дохідністю, все це порівняти з акціями інших компаній. При прийнятті інвестиційних рішень підприємства можуть звертатися за допомогою до організацій і приватних осіб – брокерів, які на професійному рівні виконують роботу, пов’язану з аналізом ринку цінних паперів, стану конкретних емітентів, прогнозують ціни на акції та облігації.
Чистий прибуток також є одним із основних внутрішніх джерел фінансування підприємства.
Для підприємств, які не мають можливості залучити кошти із зовнішніх фінансових джерел (через низьку кредитоспроможність чи інвестиційну привабливість, недостатнє кредитне забезпечення), внутрішнє фінансування є єдиним способом забезпечення фінансовими ресурсами. Однак це потребує більш ефективнішого управління усіма ресурсами підприємства. Фінансування за рахунок чистого прибутку має назву самофінансування.
Рішення власників підприємства про обсяги самофінансування операційної і інвестиційної діяльності є одночасно і рішенням про розмір дивідендів, які підлягають виплаті: збільшення обсягів самофінансування зменшує дивіденді, і навпаки. Але ж слід враховувати, що відмова від дивідендів сьогодні може обернутися збільшенням їх маси у майбутньому.
Cамофінансування - цезбільшення власного капіталу підприємства в результаті тезаврації прибутку.
Тезаврація прибутку — це спрямування його на формування власного капіталу підприємства з метою фінансування інвестиційної та операційної діяльності.
Величина тезаврації відповідає обсягу чистого прибутку, який залишився в розпорядженні підприємства після сплати всіх податків, нарахування дивідендів і покриття збитків минулих років:
Тезаврований прибуток = Чистий прибуток– Дивіденди – Збитки.
Інформація про тезаврацію прибутку наводиться в офіційній звітності.
Тезаврований прибуток відображається в балансі:
¾ у пасиві - за статтями нерозподілений прибуток, резервний капітал, статутний капітал. При тезаврації прибутку, як правило, підвищується курс корпоративних прав підприємства;
¾ в активі - за статтями, де відображається результати фінансування будь-яких майнових об'єктів: оборотних і необоротних; короткострокових і довгострокових.
Фінансування підприємства за рахунок тезаврації прибутку має як переваги, так і недоліки.
Переваги:
- залучені кошти не потрібно повертати, сплачувати винагороду за користування ними;
- відсутні затрат при мобілізації коштів;
- не потрібно надавати кредитне забезпечення;
- підвищується фінансова незалежність та кредитоспроможність підприємства.
Недоліки:
- тому що реінвестується чистий прибуток, попередньо він підлягає оподаткуванню, що збільшує вартість цього джерела фінансування;
- обмежені можливості контролю за внутрішнім фінансуванням знижують вимоги до ефективного використання коштів;
- помилковість інвестицій у підприємство порівняно з іншими зовнішніми проектами (рентабельність реінвестицій може бути нижча за середньоринкову процентну ставку, можливе зниження ефективності ринку капіталів у цілому).
Таким чином, рішення на користь реінвестицій власниками прийматиметься з урахуванням податкового фактору на розподіл та використання прибутку і коли рентабельність вкладень в дане підприємство буде вищою, ніж прибутковість можливих зовнішніх альтернатив.
Запропоновані вище шляхи вдосконалення використання чистого прибутку можна застосувати і на підприємстві ВАТ «Металовиріб». Кошти, які були відраховані на інші цілі (341,85 тис. грн), можна було б використати на придбання акцій акціонерних товариств, облігацій або вкласти ці кошти у спільні підприємства (з участю іноземного капіталу або без нього) чи розмістити їх на банківських депозитах, що також приносить дохід. Також можна цю частину чистого прибутку використати на самофінансування якщо рентабельність вкладень в дане підприємство буде вищою, ніж прибутковість можливих зовнішніх альтернатив.
Висновки
Основним об’єктом фінансово-економічного аналізу серед тих, які визначають результативність фінансово-господарської діяльності підприємств, є прибуток. Він є реальним показником того, наскільки ефективно працює підприємство, визначає реальні, дійсні можливості підприємства фінансувати науково-технічний та соціальний розвиток, більше того, тільки прибуток є джерелом спроможності підприємства сплатити до бюджету податок на прибуток.
Отриманий підприємством прибуток є об’єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити 2 етапи. Перший етап – це розподіл балансового прибутку. Другий етап – це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства після здійснення платежів в бюджет. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди. У процесі розподілу чистого прибутку формуються грошові фонди цільового призначення: фонд коштів, які спрямовуються на розвиток і вдосконалення виробництва; фонд коштів, які спрямовуються на соціальні потреби; фонд коштів для матеріального заохочення; резервний фонд; фонд коштів, які спрямовуються на виплату дивідендів; відрахування на інші цілі.
Аналіз формування і розподіл чистого прибутку був проведений на прикладі ВАТ «Металовиріб» за даними «Звіту про фінансові результати» за 2004 рік.
Прибуток товариства формується з надходжень від реалізації основної товарної продукції, операційної діяльності та від фінансових операцій. Чистий прибуток підприємства залишається в повному розпорядженні товариства.
За даними аналізу сума фактичного чистого прибутку більша за заплановану, а його використання було проведено за всіма передбаченими напрямками.
Основна сума чистого прибутку підприємства формується за рахунок прибутку від реалізації товарної продукції.
На суму прибутку від реалізації товарної продукції безпосередньо впливають такі фактори:
¾ обсяг реалізації (продажу) товарної продукції;
¾ операційні витрати на виробництво та збут реалізованої продукції;
¾ структура реалізованих товарів;
¾ ціни реалізації.
Чистий прибуток розподіляються згідно зі статутом підприємства. За рахунок чистого прибутку виплачуються дивіденди акціонерам підприємства, створюються фонди накопичення, споживання, резервний фонд і на інші цілі.
Завданням аналізу використання чистого прибутку є:
¾ оцінка виконання плану по використанню чистого прибутку, для чого фактичні данні про використання чистого прибутку за всіма напрямками порівнюються з данними плану;
¾ встановлення причин відхилень від плану по кожному напрямку використання чистого прибутку.
ВАТ «Металовиріб» може використовувати зазначені в курсовій роботі шляхи вдосконалення використання чистого прибутку, а саме може вкладати (інвестувати) частину свого прибутку, що залишається у їх розпорядженні після сплати всіх податків і обов’язкових платежів, на придбання акцій акціонерних товариств, облігацій (таких, які емітують інші юридичні особи, або державних). Альтернативними формами інвестування вільного прибуткує є вкладання коштів у спільні підприємства (з участю іноземного капіталу або без нього), розміщення їх на банківських депозитах, що також приносить дохід.
Список використаних джерел
1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/ 96-ВР.
2. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» зі змінами від 1.07.2004.
3. Абрютина М.С., Грачев А.В. Аналіз фінансово-экономической деятельности предприятий. – М.: Дело и сервис, 2002, с. 56-76.
4. Баканов Н.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. – М.: Финансы и статистика, 2001, с.176-190.
5. Бандурка А.М. Финансово-экономический анализ. – Х.:Глобус, 2000, с. 98-123.
6. Блажан О.В. Особливості формування фінансових ресурсів акціонерних підприємств // Фінанси України. – 2004, №6.- с. 54-60.
7. Бойко В.В. Економіка підприємств України. – Дніпропетровськ: Пороги, 2001. – 312 с.